Чи завжди прожитковий мінімум є прожитковим: про це ВС запитав КС

Факт призначення державою пенсії по інвалідності не може впливати на призначення судом аліментів на утримання подружжя з інвалідністю або ж виключати його.

На це звернула увагу секретар другої судової палати Касаційного цивільного суду Марина Червинська, доповідаючи на Пленумі ВС проект подання до Конституційного Суду, інформує «Закон і Бізнес».

Свого часу, КЦС у постанові від 24.06.2021 у справі №759/6629/19 зробив висновок, що приписи ч.4 ст.75 СК не відповідають нормам стст.3, 8 та 48 Конституції.

Згідно із положеннями ч.4 ст.75 СК один із подружжя, який є особою з інвалідністю, не є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його пенсія забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, однак унаслідок інвалідності вона обтяжена необхідністю несення додаткових витрат на лікування.

«У постанові КЦС йдеться про те, що призначення особі з інвалідністю відповідної пенсії або іншої соціальної виплати не може перебувати у зв’язку з виплатами, які здійснює подружжя на утримання іншого подружжя, що є особою з інвалідністю.», — повідомила М.Червинська.

За її словами, кореляція нужденності з розміром прожиткового мінімуму неодноразово критикувалась у доктрині сімейного права з огляду на саме визначення прожиткового мінімуму, наведене в ст.1 закону «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Тобто цей мінімум можна визнати допустимим лише у випадках нормального життєзабезпечення людини. Але цього замало, якщо йдеться про непрацездатну особу, зокрема позбавлену можливості працювати.

Пленум ВС погодився із тим, що у Конституційного Суду є підстави для визнання ч.4 ст.75 СК такою, що не відповідає Конституції. Відповідне подання буде направлене до КС.

Водночас, було відмовлено у внесенні подань щодо положень:

п.117 закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 17.06.2020 №720-ІХ, а також стосовно офіційного тлумачення положень п.22 ч.1 ст.92 Конституції у взаємозв’язку зі ст.8 Основного Закону;

ст.87¹ закону «Про державну службу» в редакції закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 №117-ІХ положенням стст.8, 22, 24, 38, 64 Конституції;

пп.5 п.21 розд.І закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ в частині виключення абз.2 та 3 ч.2 ст.9 закону «Про прокуратуру України».

Перше стосувалося внесення змін до КПК актом, що не містить у назві й згадки про кодекс, а також розуміння того, як мають встановлюватися діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Утім, дотримання законотворчої техніки від початку не було коником нової влади.

У другому порушувалося питання щодо конституційності появи додаткових підстав припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб’єкта призначення. Утім, ця стаття вже виключена із поточного тексту закону «Про державну службу», що позбавляє сенсу аналіз її конституційності.

Третя подання стосувалося виключення обов’язку для Генерального прокурора реєструвати у Міністерстві юстиції свої накази нормативно-правового змісту.

Закон і Бізнес