Чи буде ефективним оскарження оплати товару боржником — ВС

Можливість оспорення майнових дій боржника є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів.

На це звернув увагу Касаційний господарський суд, скасовуючи попередні рішення у справі №905/813/20, повідомляє «Закон і Бізнес».

Боржник протягом року до відкриття провадження у справі про його банкрутство перерахував на користь товариства кошти з призначенням платежу «оплата за товар/оплата за шини згідно рахунків».

Кредитор подав заяву про недійсність перерахувань, оскільки вважає їх такими, що вчинені боржником із зацікавленою особою в межах визначеного ч.1 ст.42 Кодексу з процедур банкрутства трьохрічного підозрілого періоду.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, відмовив у задоволенні заяви.

Своєю чергою, КГС зазначив, що тлумачення ст.42 КзПБ свідчить, що закріплені в ній підстави визначальним критерієм недійсності визначають негативні наслідки виконання боржником/ прийняття ним на себе майнових зобов’язань, тобто економіко-правову оцінку дій боржника, що призвели до зменшення його активів (приховування майна) та неплатоспроможності.

Тобто «недійсність» за ст.42 КзПБ перш за все пов’язується з оцінкою дій боржника, а її предметом правового регулювання є повернення у ліквідаційну масу майна та унеможливлення боржником вчинення дій на шкоду кредиторам.

За цих умов, КГС дійшов висновку, що буквальне тлумачення ст.42 КзПБ, обмежившись оспоренням й визнання недійсними за її нормами лише правочинів, які відповідають ознакам визначеним стст.202, 203 ЦК фактично надає боржнику можливість, зловживаючи своїми правами, вчиняти дії щодо майна на шкоду кредиторам та не сприяє досягненню легітимної мети закріпленої у КзПБ. Адже одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство визначено максимально можливе задоволення вимог кредиторів.

Тож КГС констатував, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у ст.42 КзПБ має характеризуватися своєю ефективністю та якнайповніше забезпечувати захист прав учасників такої справи.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що для цілей правового регулювання правовідносин у сфері банкрутства, унеможливлення зловживань зі сторони боржника та захисту інтересів кредиторів, дії боржника (за відсутності укладення договору у спрощений спосіб — у такому разі предметом оспорення є сам правочин), що мають юридичним наслідком зменшення майнових активів боржника (незалежно від кваліфікації такого юридичного факту) можуть оспорюватися та визнаватися недійсними на підставі положень ст.42 КзПБ. Адже є тим способом захисту, який дозволяє з максимальною ефективністю забезпечити відновлення порушених прав унаслідок вчинення боржником дій на шкоду кредитору.

Закон і Бізнес