Як відрізнити мародерство від грабежу пояснила суддя ВС

Чітка локалізація місця вчинення злочину, викрадення майна у вбитих або поранених, вчинення таких дій військовослужбовцем. Без сукупності цих ознак не можна говорити про мародерство.

На цьому наголосила суддя Касаційного кримінального суду Ольга Булейко під час всеукраїнського семінару «Злочин геноциду: кримінально-правова кваліфікація», повідомляє «Закон і Бізнес».

Доповідачка зауважила, що вперше в історії правове визначення та заборона мародерства були прописані в Гаазькій конвенції 1907 року (Гаазькі конвенції про закони та звичаї війни 1899 і 1907 років). Крім того, женевськими конвенціями про захист жертв війни від 12.08.1949 та додатковими протоколами до них від 8.06.1977 забороняється пограбування загиблих, а також їх місць поховань.

«Для України проблема мародерства стала особливо актуальною з початком бойових дій на сході України у квітні 2014 року», – наголосила спікер.

Вона нагадала, що відповідальність за мародерство (викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених) передбачена ст.432 КК. Для об’єктивної сторони злочину характерними є дії, пов’язані з викраденням речей вбитих і поранених військових на полі бою. Викрадення може бути як таємним, так і відкритим, із застосуванням насильства чи без такого.

Як зауважила суддя ККС, викрадення вчиняється на полі бою, тобто на ділянці, де ведуться або велися бойові дії. Полем бою є також ділянка тилу, яка піддається обстрілу противником. Викрадення речей поза межами поля бою ство­рює склад загальнокримінального злочину – крадіжки, грабежу та ін.

«Відповідно до КК не є мародерством заволодіння речами здорових військовослужбовців. Ці дії можуть кваліфікуватись як злочини проти власності. Для складу такого злочину, як мародерство, не має значення, до якої армії належать вбиті і поранені, речі яких розкрадалися на полі бою. Мародерство вважається закінченим злочином з моменту, коли винний отримав можливість розпорядитися вилученою річчю на свій розсуд», – пояснила спікер.

О.Булейко наголосила, що із суб’єктивної сторони мародерство передбачає прямий умисел на заволодіння речами вбитих і поранених та передбачає корисливий мотив. А суб’єктом злочину є військовослужбовець.

«Відповідальність за мародерство можуть нести лише військовослужбовці Збройних сил України, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та інших військових формувань, які були створені відповідно до законів України, а також військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів», – підкреслила доповідач.

Вона нагадала, що Верховна Рада ухвалила, зокрема, закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» (від 3.03.2022 №2117-IX). Законодавець установив, що мародерство карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років. До внесення відповідних змін мінімальний строк позбавлення волі становив 3 роки.

Водночас кваліфікуючою ознакою — вчинення дій в умовах воєнного або надзвичайного стану — доповнені склади кримінальних правопорушень, передбачених стст.185 (крадіжка), 186 (грабіж), 187 (розбій), 189 (вимагання), 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) КК.

Суддя ККС звернула увагу, що захоплене у противника озброєння, військова техніка та інше військове майно є військовими трофеями. Тому їх захоплення не вважається мародерством. Такі трофеї є власністю держави, а не певних військовослужбовців, і після завершення війни їх потрібно буде повернути державі. Якщо військове майно знайшла цивільна особа, вона зобов’язана здати його правоохоронним органам.

«Як бачимо, не всі злочини проти власності, що вчиняються під час воєнного стану, є мародерством. Водночас кожен, хто вчинив певні незаконні дії, передбачені КК, хто мав на меті збагатитися за рахунок чужого майна, має бути притягнутий до відповідальності відповідно до вимог КК», – резюмувала О.Булейко.

Закон і Бізнес