Вплив сполучника: коли щирого каяття недостатньо для пом’якшення покарання — ВП ВС

Якщо кримінальним правопорушенням не було завдано шкоди, то умова п.2 ч.1 ст.66 КК не виконана, а отже немає підстав для застосування ст.69-1 КК для пом’якшення покарання.

На це звернула увагу Велика палата Верховного Суду, залишаючи без змін попередні рішення у справі №214/2983/24 та відступаючи від висновку Верховного Суду України, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі громадянин обвинувачувався за чч.2 і 3 ст.307, ч.2 ст.311 КК (злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів). За сукупністю злочинів йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років з конфіскацією належного майна.

Апеляційний суд змінив цей вирок, виключивши кваліфікацію за ч.2 ст.307 КК, але остаточне покарання залишив без змін.

У касаційній скарзі прокурор стверджував, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували приписів ст.69¹ КК (призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання). Крім того, в постанові ВСУ від 14.04.2016 (справа №5-23кс (15)16) зазначено, що при призначенні покарання із застосуванням ст.69¹ КК добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання) тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно.

Колегія ККС передала цю справу на розгляд ВП ВС для відступу від наведеного висновку ВСУ.

Своєю чергою, ВП ВС погодилася із позицією колегії, що, на відміну від пп.1, 2 ч.1 ст.66 КК, в яких для позначення обставин, що пом’якшують покарання, застосовується кома чи сполучник «або», у ч.1 ст.69¹ цього кодексу вжито сполучник «та». За правилами законодавчої техніки він використовується для об’єднання окремих складових/ ознак/ умов, які лише в сукупності дають підстави для застосування відповідного правила законодавства. До того ж у назві та нормі ч.1 ст.69¹ КК йдеться про призначення покарання за наявності обставин (множина), які пом’якшують покарання, а не обставини (однина), яка пом’якшує покарання.

Отже, ч.1 ст.69¹ КК застосовується за обов’язкової наявності таких підстав:

а) наявність не менше як по одній обставині, що пом’якшують покарання, з пп.1 та 2 ч.1 ст.66 кодексу;

б) відсутність обставин, які обтяжують покарання;

в) визнання обвинуваченим своєї вини.

Відповідно, призначення покарання з урахуванням положень ч.1 ст.69¹ КК може мати місце лише за наявності щонайменше однієї обставини, визначеної в п.1 (з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину) та п.2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) ч.1 ст.66 КК, а також у разі визнання обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових унеможливлює застосування ч.1 ст.69¹ КК.

ВП ВС наголосила: незалежно від конструкції складу кримінального правопорушення (матеріальний, формальний, усічений), суд зобов’язаний встановити, чи наявні фактичні підстави для застосування пом’якшуючої обставини, визначеної в п.2 ч.1 ст.66 КК. Це означає, що в матеріалах провадження мають бути докази того, що шкода (матеріальна чи нематеріальна) існувала і була усунена.

Однак, у цій справі інших обставин, які пом’якшують покарання, крім щирого каяття, не було встановлено.

Закон і Бізнес