Стратегія та її результати

Як відібрати доброчесних суддів та не дати їм «зіпсуватися»

Верховна Рада з місця в кар’єр взялася виконувати дорожню карту для набуття членства в ЄС. Тому без тривалих суперечок визначилася, як у найближчі 3,5 роки подолає корупцію в країні, і в судах зокрема. Останніх має втішати те, що нових очищень не заплановано

Плануймо виконане

Так, на початку тижня нардепи схвалили Антикорупційну стратегію на 2021—2025 рр. (проект №4135). Документ був розроблений і внесений до парламенту майже 2 роки тому. Потім схвалено в листопаді 2020-го зі скороченими строками підготовки до другого читання. Та ці строки розтягнулися настільки, що довелося навіть змінювати в назві роки дії цієї програми.

Утім, змістовно програма зазнала лише деяких правок з урахуванням тих подій, які вже мали місце за цей час. Як-от утворення конкурсної комісії та етичної ради із залученням іноземців та перевірка останньою членів Вищої ради правосуддя на доброчесність з відомим результатом — «-1». Проте і вже реалізоване записали до плану дій, аби зручніше було звітувати перед нашими міжнародними партнерами: от бачите, сьогодні запланували, а вчора 3 виконали.

Втім, проблемою №1 в Уряді як і раніше називають те, що «у суспільстві спостерігається тенденція щодо збільшення рівня недовіри до органів у системі правосуддя. Закон не визначає доброчесність як кваліфікаційну вимогу до членів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів». І це попри 3 роки каденції та реформи, що проведені нинішньою владою.

Хоча, якщо поглянути на очікувані результати, що записані в стратегії, ця проблема вже мала б зникнути. Адже

«доброчесність визначена як обов’язкова законодавча вимога до членів ВРП, ВККС, дисциплінарних органів у системі правосуддя;

оцінка на доброчесність нових членів ВРП, ВККС здійснюється незалежною комісією, чинний склад ВРП перевірено на предмет відповідності вимогам доброчесності та професійної етики; нові члени ВРП, ВККС відповідають цим вимогам; щодо членів, які не відповідали цим вимогам, розглянуто питання про втрату посади;

усунуто можливості прийняття членом ВРП і ВККС рішень в умовах конфлікту інтересів».

Хіба що із результатом під №4 у стороннього спостерігача можуть виникнути сумніви. Адже закон не передбачає «поіменний спосіб прийняття рішень членами ВККС та ВРП у процедурах добору та просування суддів (з можливістю встановити кореляцію виставлених кандидатам балів з критеріями оцінювання)». Втім, можливо, йдеться про те, що члени ВККС та ВРП ухвалюють рішення щодо кожного окремого кандидата, а не гуртом. Принаймні, в законах не прописано, що голосування у цих органах за певні питання відбувається поіменно.

Індикатори доброчесності

Ще однією проблемою в судовій системі Уряд називає «відсутність чітких і передбачуваних критеріїв (індикаторів) доброчесності та професійної етики». Мовляв, ці вимоги до суддів недостатньо впроваджені на практиці, а оцінювання не завжди є прозорим та передбачуваним.

З такою оцінкою важко не погодитися. Тим більше, коли, наприклад, співбесіди із членами ВРП, під час яких мала б з’ясовуватися їх доброчесність, проходить у закритому режимі. Власне як і інтерв’ю із кандидатами до тієї ж Ради. В таких умовах важко оцінити, наскільки послідовними і передбачуваними є оцінки членів ЕР, а також чи вони самі для себе визначили ці індикатори.

Що вже казати про громадську раду доброчесності. Якщо хтось забув, нагадаємо, що існує й такий орган при ВККС, який збирає компромат на суддів чи кандидатів і подає свої негативні висновки на розгляд ВККС. Отже, органів, що наглядають, чимало, а результат…

Втім, парламент визначив як завдання для нових складів ВРП та ВККС «запровадити об’єктивну та прозору методику виставлення балів, визначення результатів під час прийняття рішень у процедурах добору, оцінювання та просування суддів, а також оприлюднення інформації з іспитів».

Водночас як результат стратегії записано «удосконалити механізм проведення ВККС процедур кваліфікаційного оцінювання суддів та конкурсних процедур з метою уникнення невиправданих затримок». Напевне, це завдання все ж для самого законодавця, оскільки попередній склад комісії якщо і відставав від графіків, то лише через одночасне проведення кількох процедур — від формування нового складу Верховного Суду до кваліфоцінювання діючих та добору нових суддів.

Утримати від спокуси

Втім, відібрати порядних суддів та членів інших органів — пів справи. Важливо, аби система не зіпсувала їх доброчесності. Тож проблемою №3 названа «відсутність дієвих механізмів підтримання доброчесності суддівського корпусу та реагування на встановлені факти впливу, тиску на суддів та втручання в їх діяльність».

Тут теж вже можна звітувати про часткове виконання планів. Наприклад, «уточнено перелік та підстави дисциплінарної відповідальності судді та її види у спосіб, що дає можливість суддям прогнозувати свою поведінку,... а також вдосконалено та спрощено механізми дисциплінарного розслідування та розгляду дисциплінарних справ».

Також з боку законодавця веж виконаний і другий пункт: «удосконалено підстави та механізми завершення дисциплінарного провадження, зокрема, запроваджено механізм завершення розгляду дисциплінарної справи щодо судді навіть у разі подання ним заяви про відставку після відкриття дисциплінарної справи щодо нього».

Є певні негаразди із формуванням дисциплінарного органу (мається на увазі служба дисциплінарних інспекторів) у системі правосуддя. Адже наразі немає й повноважної ВРП, яка б затвердила положення про таких осіб.

Що має насторожити, так це записаний в стратегію пункт про звільнення суддів, які порушили обов’язок щодо підтвердження законності джерела походження майна. Адже для того, аби прозвітувати про його виконання, когось таки потрібно звільнити за такою підставою.

Також із невиконаного — запровадження інституту кримінальної відповідальності суддів за свавільне зловживання своїми повноваженнями. Зрозуміло, що стратегія — не закон, але, вочевидь, влада не залишить суддів без статті у Кримінальному кодексі. Буде це «свавільне зловживання повноваженнями» чи умисне — не так важливо. Головне — мати підставу для порушення кримінального провадження, що, як обіцяє Уряд в цій самій стратегії, аж ніяк не буде використовуватися для тиску на суд.

Ризики породжені прогалинами

Нарешті, як проблему автор стратегії вказує й прогалини та недосконалість законодавства в системі правосуддя. А вони, своєю чергою, породжують корупційні ризики.

Тут напрями докладання зусиль доволі різноманітні, а подекуди й несподівані. Наприклад, «запровадження можливості розгляду онлайн певних категорій справ незалежно від місцезнаходження сторін і суду, що, зокрема, сприяє рівномірному розподілу справ між судами і суддями». Втім, не складно передбачити, чим може закінчитися така екстериторіальна підсудність та ще й в онлайн режимі, особливо якщо йтиметься про вирішення спорів щодо нерухомості.

До цього ж розділу записали удосконалення системи виконання судових рішень та впровадження альтернативних способів вирішення спорів. Що має змінитися власне у законодавстві, аби не породжувати корупційних ризиків для суддів, мабуть, знають тільки в Уряді. Адже основним «невиконавцем» судових рішень є саме державні органи та підприємства.

Водночас, зрозуміло, що влада не залишить суди у спокої, доки не проведе адміністративну перебудову мережі місцевих судів. Адже це уможливить ще раз відфільтрувати діючих суддів під час переведення до новоутворених установ.

Утім, можна сподіватися, що цей процес супроводжуватиметься появою чітких показників фінансування усіх судів, а не лише вищої ланки, та більш зрозумілим розподілом бюджетних ресурсів. Принаймні, в Кабміні це планують зробити, і принагідно пообіцяли не зазіхати і не обмежувати  розмір суддівської винагороди «на підставі інших нормативно-правових актів». Чи означає це припинення практики визначення спеціального прожиткового мінімуму для розрахунку посадових окладів суддів, покаже проект бюджету-2023.

Отже, окреслені 4 проблеми, які, на думку урядовців та нардепів, обумовлюють прояви корупції в судовій системі, визначені напрями докладання зусиль як для законодавця, так і для органів правосуддя. Тепер важливо вірно визначитися із тактикою, аби на шляху досягнення стратегічних цілей не втратити сам об’єкт реформування.

Закон і Бізнес