Рана, що не загоїлася

Потерпілим від лікарської помилки слід указати напрям, куди йти скаржитися

Від помилок не застрахований ніхто, включно, на жаль, з лікарями. Щоправда, пацієнтам від цього не легше, і вони шукають усіх можливих шляхів, щоб отримати компенсацію за шкоду, заподіяну здоров’ю. Часто єдино правильним напрямом виявляється Страсбург.

Фатальна сходинка

У лютому 2008 р. 65-річна Марина Ботоян упала на сходах і зламала ногу. Того ж дня «швидка» доставила жінку до державної лікарні, де в неї діагностували «закритий багатоосколковий перелом лівої дистальної великогомілкової кістки (гомілки) зі значним зміщенням».

Уже наступного дня доктор А.А. прооперував її, встановивши імплантати для стабілізації перелому. За твердженням влади, перед операцією їй розповіли про наслідки, зокрема про те, що вона зможе ходити, але не так, як раніше.

Майже за місяць її виписали. Щоправда, якийсь час хірург відвідував її, дізнавався про стан і обробляв рану.

Несподівано рана почала боліти, піднялася температура. Її відвезли до іншої лікарні, де зробили ще одну операцію, вилучивши імплантати.

Жінка вважала, що за шкоду, заподіяну її здоров’ю, несе відповідальність лікар А.А., і вона стала скаржитися до різних органів, включно з парламентом. Зрозуміло, що на депутатське звернення довелося реагувати: в управлінні охорони здоров’я Ширакської обласної адміністрації зібрався консиліум.

Авторитетні лікарі дійшли висновку, що операцію проведено правильно; імплантат відповідає стандарту, а в пацієнта звичайне посттравматичне ускладнення. Незабаром М.Ботоян почала отримувати допомогу по інвалідності, оскільки в неї діагностували обмеження рухливості нижніх кінцівок.

Ускладнення без винного

Але жінка не заспокоїлась і подала заяву про порушення кримінальної справи стосовно А.А.Хірурга допитали як свідка. Він пояснив, що під час огляду рани виявив скупчення гною, очистив її та провів операцію. Потім, відвідуючи пацієнтку вдома, запропонував видалити імплантати, але вона відмовилася.

У свою чергу другий хірург, котрий оперував жінку, погодився, що скупчення гною є можливим, хоч і рідкісним ускладненням. Воно могло проявитися при обставинах, що не залежать від лікаря. Однак необхідно було поінформувати пацієнта про можливі ускладнення до операції та переконатися, що він, як і раніше, згоден на втручання. Такий протокол почав застосовуватись у Вірменії тільки кілька років тому.

Судово-медична комісія дійшла висновку, що «медичні огляди, діагностика та лікування проводилися правильно та вчасно». А причину ускладнення у вигляді інфекції «точно встановити неможливо». Хоча один з експертів припустив, що це міг бути імплантат.

Ґрунтуючись на цих показаннях, слідчий припинив провадження у справі через відсутність складу злочину в діях лікаря А.А. Усі подальші спроби М.Ботоян відновити розслідування й хоча б з’ясувати, чи мав професор А.А. право на проведення операції, як довго металеві імплантати повинні залишатися в тілі, а також який післяопераційний догляд був необхідний, не призвели до бажаного результату.

Прокурор відхилив скаргу, установивши, зокрема, що А.А., як кваліфікований лікар, мав повноваження на проведення операції та провів її правильно. Щоправда, апеляційний суд повернув справу на перегляд, зазначивши, що А.А. є кваліфікованим «хірургом загальної практики», але не фахівцем із «травматології та ортопедії». А експертиза не з’ясувала, чи є ускладнення та подальша інвалідність наслідком операції та післяопераційного догляду.

У Міністерстві охорони здоров’я відповіли, що «відсутні єдині правові акти, які визначають принципи лікування, права та обов’язки медичного персоналу, зокрема хірурга та травматолога».

Слідчий знову закрив кримінальну справу, посилаючись на результати експертизи та лист МОЗ. На його думку, не можна зробити висновок, що А.А. відповідає за будь-які протиправні дії.

У жінки залишалася надія лише на Європейський суд з прав людини…

Процесуальний формалізм

У рішенні у справі «Botoyan v. Armenia» високі судді сконцентрувалися не на оцінці дій А.А., а на наявності ефективного засобу правового захисту від лікарської помилки в принципі, а також на можливості отримати компенсацію за неї.

Вони зазначили, що за цей час у законодавстві Вірменії з’явилася низка нових положень. Так, згідно зі ст.162.1 цивільного кодексу можна вимагати відшкодування моральної шкоди від держави, якщо порушення було встановлено судом. А нова ст.1087.2 ЦК передбачає, що позов проти держави про відшкодування моральної шкоди може бути пред’явлений разом з позовом про порушення прав, що гарантуються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

На думку ЄСПЛ, той факт, що жінка ініціювала саме кримінальне, а не цивільне чи адміністративне провадження, не означає, що вона обрала не той напрям для свого захисту. Крім того, у Вірменії немає професійних дисциплінарних органів, уповноважених розглядати справи про недбалість лікарів.

Також Суд зазначив, що влада не надала жодних прикладів внутрішньодержавного адміністративного прецедентного права, коли «протокол наради», тобто стенограма зборів, уважався адміністративним рішенням, що підлягає судовому перегляду.

Крім того, закон говорить, що в адміністративному рішенні має бути зазначений орган, у тому числі суд, куди може бути подана апеляція. Але жодної із цих вимог не було дотримано. Таким чином, ЄСПЛ прийшов до висновку, що ефективність цього засобу правового захисту є досить сумнівною.

На цій підставі ЄСПЛ постановив, що держава має виплатити М.Ботоян €4500 як компенсацію за моральну шкоду.

Утім, малоймовірно, що таку ж суму вона отримала б, якби влада додержалася всіх бюрократичних формальностей, на відсутність яких звернув увагу Суд. Адже вказівка на конкретніший шлях ще не означає, що врешті ми отримаємо бажане: просто знайдуть іншу, більш обґрунтовану, причину для відмови.