Задоволені вимоги

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги свідчить про її майновий характер, який має відображатись у ціні позову. Такий висновок зробив ВС в постанові №913/680/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

12 серпня 2021 року                         м.Київ                               №913/680/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого — БЕНЕДИСЮКА І.М.,
суддів: ЛЬВОВА Б.Ю., СЕЛІВАНЕНКА В.П. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку на додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 19.03.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 3.06.2021 за позовом Нацбанку до спільного підприємства «Айдар-Ан-М’ясо» про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача — публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива».

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням ГСЛО від 4.03.2021 позов задоволено повністю.

У рахунок часткового погашення заборгованості ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», третя особа) за кредитним договором від 20.02.2009 №12/09/2 та кредитним договором від 13.05.2014 №12/09/5 перед Нацбанком у загальній сумі 2296723939,73 грн. <…>.

звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 20.02.2009, укладеним між НБУ та СП «Айдар-Ан-М’ясо», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. та зареєстровано в реєстрі за №506, цілісний майновий комплекс…

Стягнуто з СП «Айдар-Ан-М’ясо «на користь НБУ витрати на судовий збір у сумі 15294, 00 грн.

Постановою САГС від 25.05.2021 апеляційну скаргу відповідача — СП «Айдар-Ан-М’ясо» залишено без задоволення. Рішення ГСЛО від 4.03.2021 залишено без змін.

Додатковим рішенням ГСЛО від 19.03.2021:

стягнуто з НБУ на користь державного бюджету судовий збір у сумі 224706,00 грн.;

стягнуто з СП «Айдар-Ан-М’ясо» на користь НБУ витрати на судовий збір у сумі 224706,00 грн.

Постановою САГС від 3.06.2021 додаткове рішення ГСЛО від 19.03.2021 залишено без змін.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями попередніх інстанцій, НБУ в касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

З доводів касаційної скарги вбачається, що НБУ зазначає про:

— неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права;

— неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 7.08.2019 у справі №907/628/17, від 11.06.2020 у справі 917/1369/17, від 14.05.2019 у справі №904/592/18 щодо питання визначення розміру судового збору за подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Відповідно до вимог ст.237 Господарський процесуальний кодекс при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат. Згідно з п.3 ч.1 ст.244 ГПК суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції з власної ініціативи ухвалив додаткове рішення про стягнення з позивача в дохід державного бюджету недоплаченої суми судового збору в сумі 224706,00 грн. та про відшкодування з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 224706,00 грн.

Додаткове рішення суду обґрунтоване з посиланням на правову позицію, викладену в постанові Великої палати ВС від 26.02.2019 у справі №907/9/17, згідно з якою позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається, виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу при поданні позову слід було сплачувати судовий збір виходячи з розміру його грошових вимог за кредитними договорами, на задоволення яких було спрямовано позов (2355336712,33 грн.), а не виходячи з оціночної вартості нерухомого майна, переданого в іпотеку (1019600,00 грн.). Зважаючи на те, що зменшення позивачем в ході розгляду справи розміру заборгованості за кредитними договорами до 2296723939,73 грн. не вплинуло на розмір судового збору (з урахуванням максимальної ставки судового збору, визначеної п.2 ч.2 ст.4 закону «Про судовий збір»), позивач при поданні позову мав сплатити судовий збір в сумі 240000,00 грн. та, враховуючи сплачений позивачем при поданні позову судовий збір у сумі 15294,00 грн., суд ухвалив додаткове рішення про стягнення з позивача до державного бюджету недоплачений судовий збір у сумі 224706,00 грн. (240000,00 - 15294,0 = 224706,00) і про відшкодування з відповідача на користь позивача витрат на судовий збір у сумі 224706,00 грн.

Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що, розраховуючи судовий збір, суд першої інстанції помилково виходив з розміру заборгованості за кредитними договорами, з метою погашення якої позивач звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. У спірних правовідносинах, з урахуванням визначеної в договорі іпотеки вартості предмета іпотеки, сума судового збору повинна визначатися з вартості предмета іпотеки, яка погоджена в іпотечному договорі — 55760916,00 грн.

Утім, ВС не погоджується з даними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Предметом позову у даній справі є звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами на загальну суму 2296723939,73 грн.

Закон «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Статтею 4 закону «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, — у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1,5% ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пп.1 п.2 ч.2 ст.4 закону «Про судовий збір»).

Відповідно до змісту ч.2 ст.6 закону «Про судовий збір» у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Статті 162 та 163 ГПК містять положення, за якими у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються. Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується, або сумою, яка оспорюється за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безакцептному (безспірному) порядку.

Таким чином, наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

Зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача.

Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами ст.4 закону «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.

Відповідна правова позиція викладена ВП ВС в постанові від 26.02.2019 у справі №907/9/17 та постановах ВС від 7.08.2019 у справі №907/628/17, від 14.05.2019 у справі №904/592/18, від 11.06.2020 у справі №917/1368/17.

Таким чином, суди як першої, так і апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що позовна вимога у даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки носить майновий характер та оплачується судовим збором відповідно до ст.4 закону «Про судовий збір» (скаржником дана обставина не заперечується). Утім, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо визначення розміру судового збору.

Долучений позивачем до позову експертний висновок суб’єкта оціночної діяльності ТОВ «Консалтингова компанія «Увекон» щодо визначення ринкової вартості об’єкта оцінки містить висновок про ринкову вартість об’єкта оцінки станом на 20.02.2017, згідно з яким ринкова вартість об’єкта оцінки становить 1019600,00 грн.

Таким чином, вартість предмета іпотеки на момент звернення до суду становила 1019600,00 грн.

Отже, судовий збір за подання позовної заяви сплачено позивачем у розмірі, виходячи із ціни заявленого позову, який носить майновий характер, а в подальшому за результатами ухвалення рішення суду про задоволення позову витрати зі сплати судового збору в порядку ст.129 ГПК було покладено на відповідача, про що зазначено у резолютивній частині рішення суду. А саме — 15294,00 грн., що становить 1,5% від вартості предмета іпотеки (розміру виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна). При цьому будь-яких обставин щодо невідповідності ціни позову дійсній вартості спірного майна судами попередніх інстанцій встановлено не було.

У справі №904/592/18, на яку посилається скаржник, предметом спору є вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, обґрунтована порушенням позичальником зобов’язань за кредитними договорами виконання зобов’язань, за якими забезпечено договором іпотеки. У цій справі суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позову та щодо стягнення з відповідача судового збору, зазначивши, що позивачем правильно розраховано та сплачено судовий збір, виходячи з вартості об’єкта іпотеки, визначеної висновком суб’єкта оціночної діяльності ТОВ «Увекон», оскільки в розумінні норми ст.39 закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч.6 ст.38 цього закону. Також апеляційним судом сказано, що місцевим господарським судом у частині визначення початкової ціни предмета іпотеки у задоволенні позову відмовлено, однак це не впливає на визначення розміру судового збору при поданні позову, оскільки позовні вимоги мають майновий характер. ВС у постанові від 14.05.2019 вказав на те, що апеляційний суд вірно зазначив про те, що позивачем правомірно розраховано та сплачено судовий збір при поданні позову майнового характеру, виходячи з ринкової вартості предмета іпотеки станом на 14.04.2017, визначеної звітом про оцінку, складеним суб’єктом оціночної діяльності, — ТОВ «Увекон» на замовлення позивача, з урахуванням якої сума судового збору становить 120814,50 грн. (8054300 грн. х 1,5%).

ВС у постанові від 7.08.2019 у справі №907/628/17 зазначив, що суди як першої, так і апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що позовна вимога у даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки носить майновий характер та оплачується судовим збором у відповідності до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 закону «Про судовий збір», тобто — 104961 грн., що становить 1,5% від вартості предмета іпотеки (розміру виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна).

У справі №917/1369/17 ВС у постанові від 11.06.2020 вказав про те, що доводи скаржника щодо встановлення судом обставин, а саме визначення ціни позову та судових витрат на підставі недопустимого доказу — звіту про оцінку майна ТОВ «Увекон» є юридично неспроможними та спростовуються наведеним вище у цій постанові висновками суду касаційної інстанції.

Обґрунтування НБУ підстав касаційного оскарження судових рішень з посиланням на висновки, викладені в постановах ВС, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» також зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча §1 ст.6 конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Отже, ВС надано відповідь на всі вагомі аргументи, які мають значення для справи <...>.

Керуючись стст.300, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Нацбанку на додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 19.03.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 3.06.2021задовольнити.

2. Додаткове рішення ГСЛО від 19.03.2021 та постанову САГС від 3.06.2021 у справі №913/680/17 скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.