Хто винен у банкрутстві?

Застосування субсидіарної відповідальності в прецедентах ВС

Субсидіарна відповідальність — відносно новий правовий інститут. Й основною підставою для її застосовування є встановлена вина осіб у банкрутстві підприємства. Зупинимося докладніше на аналізі правових позицій Верховного Суду із цього питання.

Вирок — не обов’язковий

Поняття субсидіарної відповідальності існує в українському законодавстві ще з 1992 року. Відповідна норма закріплена в ч.5 ст.41 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Але широкого застосування субсидіарна відповідальність набула тільки після появи такого поняття в ст.61 Кодексу з процедури банкрутства.

Основною метою такої відповідальності є залучення винних у доведенні до банкрутства осіб до додаткової відповідальності та стягнення кредиторських вимог, що залишилися непогашеними. Тобто це пошук ліквідатором додаткових джерел погашення боргу перед кредиторами.

Через наявні суперечності протягом довгого часу зазначений інститут відповідальності належним чином не діяв. Найбільшою проблемою його застосування стало те, яким саме чином має бути доведена вина осіб, дії котрих призвели до неплатоспроможності.

Ситуація почала змінюватися після узагальнення касаційною інстанцією судової практики із цього питання.

Так, у постанові від 30.01.2018 у справі №923/862/15 ВС дійшов висновку, що субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства застосовується за всі дії та рішення, що призвели до відсутності як коштів на рахунках, так і майна банкрута. Така відповідальність не пов’язується з наявністю вироків у кримінальних справах.

У постанові від 9.10.2019 у справі №910/21232/16 ВС також зауважив, що чинне законодавство не пов’язує можливість покладення субсидіарної відповідальності в порядку ч.5 ст.41 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на третіх осіб із наявністю вироку щодо таких осіб про встановлення в їхніх діях (бездіяльності) складу кримінального правопорушення.

Усе в руках ліквідатора

Особа, яку притягують до субсидіарної відповідальності, має довести відсутність своєї провини. Правом подавати заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства, наділений виключно ліквідатор. Аналіз фінансового стану банкрута в поєднанні з дослідженням причин виникнення заборгованості перед кредиторами дозволяє виявити наявність або відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) чи інших осіб, у тім числі керівника боржника, які довели юридичну особу до банкрутства.

За наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тім числі керівника, ліквідатор для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій у ліквідаційній процедурі подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше, ніж після завершення реалізації об’єктів ліквідаційної маси й розрахунків із кредиторами, за неповного погашення кредиторської заборгованості банкрута. Такий висновок зроблено в постанові ВС від 30.10.2019 у справі №906/904/16.

Натомість витрати в ліквідаційній процедурі не є кредиторською вимогою, тому не можуть бути задоволені за рахунок третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. Така відповідальність може бути покладена тільки для задоволення вимог кредиторів. На це звернув увагу ВС у постанові від 20.03.2019 у справі №5024/980/2011.

У справі №908/503/17 ВС зробив висновок, що при відкритті провадження у справі про банкрутство за наявності обставин доведення його до банкрутства в разі визнання боржника банкрутом в майбутньому ліквідатор для вчинення всієї повноти дій, спрямованих на виявлення активів боржника та задоволення вимог кредиторів, зобов’язаний скористатися своїми повноваженнями щодо звернення до суду для застосування субсидіарної відповідальності щодо винних осіб (постанова від 9.10.2019).

Відсутність з’ясування обставин можливості покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями в разі недостатності майна боржника є невжиттям ліквідатором усієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, а місцевим господарським судам при затвердженні ліквідаційного звіту та ліквідаційного балансу необхідно давати відповідну правову оцінку. Про це йдеться в постанові ВС від 12.09.2019 у справі №914/3812/15.

Борги комунальних підприємств

При залученні до субсидіарної відповідальності осіб, винних у доведенні до банкрутства комунального підприємства, необхідно враховувати, що регулювання діяльності комунальних некомерційних підприємств здійснюється аналогічно діяльності державних казенних підприємств. Тобто без наділення зазначених суб’єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах із третіми особами. Водночас незалежно від статусу підприємства як самостійної юрособи органи місцевого самоврядування, отже й держава, є відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства (постанови Великої палати ВС від 4.09.2018 у справі №5023/4388/12 та від 29.10.2019 у справі №927/1124/16).

Таким чином, на даний момент існують судові прецеденти, які дають відповідь на запитання, хто є суб’єктом субсидіарної відповідальності, в якій формі, в яких із процедур банкрутства та хто має право на звернення для її застосування, як має діяти ліквідатор для встановлення кола осіб, котрі підлягають субсидіарній відповідальності, яким чином установлюється її розмір.

Як убачається з аналізу судової практики, з’явилися відповіді на більшість запитань, які тривалий час не дозволяли належним чином використовувати зазначений правовий механізм. Отже, при правильному застосуванні правової бази й належному виконанні своїх повноважень арбітражними керуючими, а також відповідному судовому контролі інститут субсидіарної відповідальності може стати важливою складовою економічних процесів у нашій державі.