Неплатоспроможність фізосіб:

кого вважати членами сім’ї боржника?

Процедура банкрутства фізосіб набуває актуальності, зокрема щодо визначення членів сім’ї боржника — поняття, що у справах про неплатоспроможність суттєво відрізняється від традиційного розуміння в українському праві.

Гостре питання

Справа полягає не лише в теоретичних нюансах правової доктрини, а в цілком практичних наслідках.

За даними українського сервісу «Опендабот», лише за період з жовтня 2019 року до жовтня 2022 року процедуру банкрутства було розпочато щодо 978 боржників — цифра, яка свідчить про те, що українці нарешті оцінили всю красу цивілізованого способу позбавитися боргів. Однак за цими сухими статистичними даними стоїть складна правова проблематика, яка, як це часто буває, залишається поза увагою як юристів-практиків, так і наукової спільноти.

Від того, хто буде визнаний членом сім’ї боржника, залежить коло осіб, майновий стан яких підлягає перевірці, а також можливості боржника щодо розпорядження активами перед ініціюванням процедури банкрутства. Не випадково суди все частіше стикаються з випадками, коли деякі особи перед зверненням з заявою про банкрутство демонструють дивовижну щедрість і вирішують подарувати все своє майно близьким родичам, керуючись, звісно, виключно альтруїстичними мотивами та зовсім не бажанням уникнути погашення боргів перед кредиторами.

Частина 5 ст.116 Кодексу з процедур банкрутства дає досить розгорнуте, але водночас неоднозначне визначення поняття «члени сім’ї боржника». До них належать особи, які перебувають у шлюбі з боржником, причому законодавець особливо підкреслює, що до цієї категорії входять також особи, шлюб з якими було розірвано протягом трьох років до дня подання декларації.

Далі коло розширюється за рахунок дітей боржника, в тому числі повнолітніх, його батьків, осіб, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника. Окремо виділяються «інші особи», які спільно з боржником проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, за винятком тих, чиї права та обов’язки з боржником не мають характеру сімейних. До цієї категорії прямо включені особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Таке визначення разюче контрастує з тим, що ми бачимо у ст.3 Сімейного кодексу. Там сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Здавалося б, логічно було б застосувати саме це загальноприйняте визначення і до процедур банкрутства, адже навіщо ускладнювати і без того непросте життя юристів? Однак законодавець пішов іншим шляхом, і це рішення, як виявилося, має глибокий практичний сенс.

Необхідність у спеціальному визначенні

Якщо загальне сімейне право спрямоване на регулювання особистих немайнових та майнових відносин між членами сім’ї, то банкрутне право переслідує зовсім іншу мету – забезпечити справедливе погашення боргів при одночасному захисті добросовісних боржників від надмірного тиску кредиторів. У цьому контексті традиційне поняття сім’ї виявляється занадто вузьким і не здатним охопити всі релевантні з точки зору банкрутного права відносини.

Розглянемо конкретні відмінності. Згідно із Сімейним кодексом основною умовою віднесення осіб до членів сім’ї є спільне проживання (з обмеженими винятками для подружжя та дітей). У банкрутному праві цей підхід кардинально змінюється. Для дітей боржника, його батьків та осіб, які перебувають під опікою чи піклуванням, спільне проживання взагалі не є обов’язковою умовою. Крім того, законодавець включає до кола членів сім’ї навіть колишніх подружжя, якщо шлюб було розірвано менше ніж три роки тому. Такий підхід відображає розуміння того, що майнові зв’язки між колишніми подружжям часто зберігаються і після розлучення, а тому їх ігнорування може призвести до зловживань.

Особливо цікавим є включення до кола членів сім’ї боржника осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Фактично законодавець визнає, що у сучасному суспільстві сімейні відносини не обмежуються лише зареєстрованим шлюбом, і фактичне подружжя може мати не менш тісні майнові зв’язки, ніж офіційне.

Судова практика

Втім найбільш принципове значення для розуміння цієї проблематики має позиція Верховного Суду, висловлена у справі № 910/6639/20 (постанова КГС від 22.09.2021). Суд не просто роз’яснив окремі нюанси застосування ч.5 ст.116 КзПБ, а фактично створив нову правову доктрину щодо співвідношення спеціального банкрутного і загального сімейного законодавства — подвиг, який варто було б увічнити в пам’ятнику юридичній мудрості.

Ключовим висновком ВС стало твердження про те, що положення ч.5 ст.116 КзПБ самостійно і вичерпно врегульовують зміст поняття «член сім’ї боржника», яке є спеціальним, встановленим саме для цілей визначення змісту правовідносин щодо відновлення платоспроможності фізичної особи. А ст. СК для регулювання відносин у справах про неплатоспроможність фізичних осіб не застосовується. Це рішення має далекосяжні наслідки, оскільки фактично визнає автономність банкрутного права від інших галузей приватного права.

Не менш важливим є роз’яснення ВС щодо того, на які саме категорії осіб поширюються умови спільного проживання, спільного побуту та наявності взаємних прав і обов’язків. Суд встановив, що ці умови стосуються виключно категорії «інші особи», а не всього переліку, наведеного у ч.5 ст.116 КзПБ. Це означає, що діти боржника, його батьки та особи, які перебувають під опікою чи піклуванням, вважаються членами сім’ї незалежно від того, чи проживають вони з боржником спільно, чи пов’язані спільним побутом, чи мають взаємні права та обов’язки.

Таке тлумачення має очевидну антизловживальну спрямованість. Воно раз і назавжди унеможливлює ситуації, коли боржник, готуючись до банкрутства, переводить майно на дітей чи батьків, які формально не проживають з ним і тому, здавалося б, не повинні вважатися членами його сім’ї. Тепер такі особи будуть автоматично включені до кола членів сім’ї боржника з усіма наслідками щодо перевірки їх майнового стану — і нехай спробують пояснити, звідки у студента-п’ятикурсника раптом з’явилася квартира в центрі Києва або чому пенсіонер-батько несподівано став власником мережі автосалонів.

Водночас судова практика демонструє, що суди не обмежуються формальним застосуванням нових правил. Все частіше застосовується принцип підвищеного стандарту доказування, коли від боржника вимагається не просто подання декларації про майновий стан, а надання вичерпних доказів щодо походження коштів, руху основних активів з часу виникнення зобов’язань перед кредиторами тощо. Це стосується і встановлення справжнього характеру відносин між боржником та особами, які претендують на статус членів його сім’ї.

Гармонізація чи специфічне розуміння?

Цікаво, що нове розуміння поняття «члени сім’ї боржника» створює певну колізію з іншими галузями права. Наприклад, у кримінальному праві існує власне визначення близьких родичів та членів сім’ї, яке включає не лише осіб, що спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, але й широке коло кровних родичів незалежно від спільного проживання. У житловому праві також є специфічне розуміння членів сім’ї наймача, яке не завжди збігається з визначеннями інших галузей права.

Така ситуація ставить перед правовою наукою та практикою важливе питання про необхідність гармонізації понятійного апарату різних галузей права або, навпаки, про визнання права кожної галузі на власне специфічне розуміння базових понять. Позиція Верховного Суду схиляється до другого варіанту, визнаючи правомірність існування спеціальних галузевих понять, які можуть суттєво відрізнятися від загальноприйнятих.

Практичні наслідки такого підходу вже проявляються у судовій практиці. Керуючі у справах про банкрутство отримали більш широкі можливості для перевірки майнового стану осіб, пов’язаних з боржником, що дозволяє ефективніше виявляти випадки приховування активів. Водночас це створює додаткове навантаження на боржників, які тепер зобов’язані надавати інформацію про майновий стан значно ширшого кола осіб.

Варто зазначити, що розширене тлумачення поняття «члени сім’ї боржника» відповідає загальноєвропейським тенденціям розвитку банкрутного права. У більшості розвинених країн процедури неплатоспроможності передбачають жорсткий контроль не лише за майном самого боржника, але й за активами його близьких родичів та інших пов’язаних осіб. Це зумовлено необхідністю протидії зловживанням та забезпечення справедливого погашення боргів.

Питання залишаються

Однак нове регулювання породжує і певні проблемні питання, які законодавець залишив на розсуд правозастосовної практики. Зокрема, залишається неврегульованим питання про процедури встановлення кола членів сім’ї боржника у спірних випадках. Хто і в якому порядку повинен визначати, чи мають взаємні права та обов’язки сімейного характеру боржник та особа, яка з ним проживає? Як довести або спростувати наявність спільного побуту? Ці питання потребують додаткового нормативного врегулювання або принаймні розроблення детальних методичних рекомендацій.

Крім того, розширене коло членів сім’ї боржника може створювати додаткові ускладнення для добросовісних боржників, особливо у випадках, коли їхні родичі мають власні значні активи, не пов’язані з діяльністю боржника. Необхідно знайти баланс між захистом інтересів кредиторів та правами третіх осіб, які формально входять до кола членів сім’ї боржника, але фактично не мають жодного відношення до його фінансових проблем.

Загалом, формування спеціального поняття «члени сім’ї боржника» у банкрутному праві України відображає еволюцію правової системи у напрямі більшої спеціалізації та врахування особливостей конкретних правовідносин. Позиція ВС про автономність цього поняття від загальних принципів сімейного права є логічною та обґрунтованою, хоча і потребує надалі доопрацювання на рівні нормативного регулювання.

У перспективі можна очікувати розвитку судової практики в цьому напрямі, а також можливих законодавчих змін, спрямованих на уточнення окремих аспектів визначення кола членів сім’ї боржника. Важливо, щоб цей розвиток відбувався з урахуванням як інтересів кредиторів, так і прав добросовісних боржників та їхніх родичів, забезпечуючи справедливий баланс між різними правовими цінностями.

Закон і Бізнес