Погляд на рушницю

Якщо предмет не визначений законом як зброя, то за нього не можна притягувати до відповідальності

Прикордонники та судді вирішили, що підводна рушниця — це теж зброя, хоч і арбалетного типу. Утім, у Страсбурзі вказали на порушення конвенційних гарантій, адже не можна засуджувати за діяння, яке прямо не визначено як правопорушення в законі.

Арбалетом по закону

Під час перетину кордону між Хорватією та Боснією і Герцеговиною Дані Панталона зупинили для планової перевірки. У багажнику його машини було рибальське спорядження та рушниця для підводного полювання. Чоловік не повідомив прикордонників про ці речі, бо не вважав їх чимось забороненим.

Одначе правоохоронці вилучили рушницю та відкрили провадження за вчинення малозначного правопорушення. Місцевий суд визнав людину винною в порушенні правил декларування зброї під час перетину кордону та наклав штраф.

Із таким рішенням Д.Панталон не погодився, тому звернувся до апеляційного суду. Чоловік стверджував, що рибальського спорядження не було в списку зброї відповідно до профільного закону. Проте судді другої інстанції стали на бік колег. Вони погодилися, що спорядження має тятиву, отже, належить до зброї арбалетного типу. Також суд зазначив: хоча рушниця призначена для підводної риболовлі, це не позбавляє її статусу зброї.

Остання спроба знайти правду привела Д.Панталона до Конституційного суду. Він скаржився на порушення його права на справедливий розгляд і засудження за діяння, яке не було правопорушенням відповідно до чинного законодавства. До того ж у своїй скарзі громадянин піддав сумніву висновок суду, в якому йшлося про зброю арбалетного типу. За словами чоловіка, простий візуальний огляд конфіскованого рибальського спорядження довів би, що воно було зі стрічковим приводом, а не тятивою.

Конституційний суд розглянув скаргу тільки з точки зору права на справедливий розгляд і відхилив її як необґрунтовану.

Підводне каміння

Після програшу в національних судах Д.Панталон звернувся до Європейського суду з прав людини. Він скаржився на порушення стст.6 і 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На його думку, суди Хорватії помилково витлумачили норми законодавства та визнали його винним у вчиненні незначного правопорушення. Заявник також скаржився, що його засудили за діяння, яке не є правопорушення за законом про зброю.

Д.Панталон наполягав, що рушниця для підводного полювання була відсутня в переліку зброї. До того ж його рушниця була з гумовою тягою, а не арбалетного типу, як вирішив суд, та була призначена виключно для риболовлі. На додачу чоловік посилався на те, що для придбання зброї потрібен дозвіл, а для придбання рибальського спорядження — ні.

На думку уряду, заявник фактично вимагав від ЄСПЛ виступити в ролі суду 4-ї інстанції та виправити юридичні помилки, імовірно, допущені судами Хорватії. Також представники держави стверджували: навіть якщо Д.Панталон не мав сумнівів, що рибальське спорядження не належить до зброї, він усе одно мав би повідомити працівників прикордонної служби про речі в багажному відділені. Таким чином громадянин виконав би всі приписи закону.

Не все те зброя, що стріляє

В Євросуді наголосили, що гарантії ст.7 конвенції відображаються в загальному принципі «nullum crimen, nulla poena sine lege» («немає злочину, немає покарання без закону»).

Щодо аргументів уряду про «4-ту інстанцію» Суд зазначив: його завдання не вирішувати питання відповідальності заявника, а розглянути питання з погляду §1 ст.7 конвенції. Утім, повноваження Суду можуть бути ширшими, коли мова йде про вищевказану статтю. Отож конвенція, а саме — §1 ст.7, вимагають, щоб ЄСПЛ розглянув питання, чи дійсно існувала правова основа для засудження заявника. Також в Євросуду має бути чітке переконання, що досягнутий національними судами результат повністю співвідноситься та відповідає конвенційним гарантіям. Відповідно, для з’ясування цих обставин суд може мати юрисдикцію та вирішувати, чи були дотримані норми кримінального закону.

ЄСПЛ узявся оцінювати найважливіші елементи справи. Закон про зброю прямо виключавав підводну рушницю для риболовлі з категорії «зброя». Адже відповідний перелік є вичерпним.

Представники уряду не заперечували, що рушниця, про яку заявник не сказав під час перетину кордону, була знайдена в багажному відділенні разом з іншим рибальським спорядженням. Цей факт, на думку Суду, може свідчити, що рушниця дійсно була призначена для риболовлі.

До того ж із рішень хорватських судів і позиції уряду відомо, що судді не досліджували рушницю, аби встановити, який механізм пострілу та спосіб натягування тятиви використовувався. На додачу суди не підтвердили свої висновки подібною практикою. Аргументів заявника, що на придбання рушниці для підводної риболовлі не потрібні дозволи, у жодній інстанції не розглянули.

Тому цих доводів для ЄСПЛ було достатньо, щоб дійти висновку: позиція судів Хорватії суперечить принципу legem. Вони неправильно витлумачили відповідні положення закону про зброю, через що завдали заявникові шкоди. На аргументи уряду, що Д.Панталон мав повідомити про свої сумніви щодо належності рушниці для підводного полювання до зброї, Суд нагадав: нікого не можна змушувати свідчити під загрозою покарання.

Ще одна скарга заявника стосувалася відсутності ефективного правового захисту, тобто порушення ст.13 конвенції. У Страсбурзі зазначили, що всі скарги Д.Панталона були розглянуті з дотриманням усіх процесуальних норм у судах вищих інстанцій. Таким чином, порушення ст.13 конвенції не відбулося.

Тож у рішенні від 19.11.2020 у справі «Pantalon v. Croatia» Євросуд установив порушення ст.7 конвенції та зобов’язав державу виплатити Д.Панталону €520 як компенсацію за матеріальну шкоду, €1500 — за моральну шкоду та €1660 — на покриття судових витрат.