Право на розкриття доказів не є абсолютним, коли мова йде про здоров’я
Принцип змагальності в цивільному процесі не настільки деталізований, як у кримінальному. По ідеї, сторони можуть подавати лише ті докази, які вважають вигідними для себе. Проте чи можуть вони відмовитися розкривати карти, якщо на цьому наполягає опонент?
Інтимні зв’язки
Це питання було порушено у справі «Evers v. Germany», яку розглядав Європейський суд з прав людини. А почалося все з кримінального провадження.
70-річний Йорг Еверс проживав у Баден-Бадені зі своєю партнеркою П.Б. та її дочкою В., котра страждала від психічного розладу. В один із днів жінка застала співмешканця в ліжку з дочкою й написала заяву в поліцію. За її словами, Й.Еверс зізнався в сексуальних контактах із В., пояснивши це тим, що П.Б. відмовляла йому в статевому житті.
Прокурор порушив кримінальну справу, але незабаром мати відмовилася від своїх звинувачень. Більше того, сказала, що 22-річна дівчина має право на сексуальне самовизначення і що як її опікун не проти шлюбу своєї доньки та Й.Еверса. Та й лікар установив, що В. була цілком здатна до фізичного опору, якби не погодилася на сексуальні зносини. Мабуть, нерівний шлюб, з одного боку, дозволяв немолодому чоловікові уникнути кримінального покарання, а з другого — забезпечував і дочці, і матері безбідне існування.
Проте районний суд тимчасово помістив В. у спеціальний заклад для людей з обмеженими можливостями, позбавив матір опікунства та призначив професійного опікуна. Річ у тому, що клініка повідомила: В., імовірно, стала жертвою сексуальної наруги, оскільки потерпала від помірної розумової відсталості. Докази були більш ніж очевидні: дівчина завагітніла від свого «жениха». Суд вирішив, що мати не справилася зі своїми обов’язками опікуна, оскільки не запобігла сексуальним контактам дочки та свого співмешканця.
Прокурор, ґрунтуючись на даних трьох експертиз, порушив кримінальну справу проти і Й.Еверса, і матері дівчини. Утім, урешті-решт суд запропонував припинити кримінальне провадження за умови, що матір заплатить штраф у розмірі €1000, а Й.Еверс — €8000. Феміда висунула цю умову, оскільки не вдалося встановити, що В. була не в змозі чинити опір статевим контактам. Також суд урахував, зокрема, наявність претензій на аліменти та спадкування, а отже, суспільний інтерес до судового переслідування міг бути задоволений шляхом виплати вказаних сум.
Після сплати штрафів прокурор закрив справу.
Заборона на контакти
Незабаром мати та її співмешканець відвідали дівчину в клініці. І, як відзначив опікун, після візиту та була збуджена, що потребувало додаткового медикаментозного лікування. Тому він написав їм, що подав клопотання до суду про заборону на контакти з дівчиною.
У свою чергу Й.Еверс попросив припинити лікування В. психотропними препаратами й видалити примусово встановлену протизаплідну спіраль. Мати написала, що заборона на контакти не відповідала інтересам дочки і це не що інше, як незаконне позбавлення волі. А психічний розлад після їх візиту був наслідком приділення в спецінтернат, тоді як дівчина просто хоче повернутися додому.
Проте суд підтримав клопотання опікуна, відзначивши, що не можна основувати своїх вимог на гарантіях сімейного життя відповідно до основного закону. Адже В. через свою інвалідність не здатна укласти договір і одружитися. А дитина з’явилася на світ у результаті серйозного порушення прав В., не кажучи вже про злочинне сексуальне насильство над людиною, не здатною чинити опір.
Виходячи із цього, суд установив заборону на відвідини В., пославшись на той факт, що дівчина не сприймала Й.Еверса як свого друга, а називала його співмешканцем матері. Тому контакт із ним не тільки не відповідав інтересам В., а й піддавав її серйозному ризику внаслідок того, що чоловік не відмовився від намірів «зловжити» В., що й могло призвести до подальших вагітностей.
Аби підготувати апеляцію, адвокат Й.Еверса зажадав доступу до матеріалів справи про опіку, включно із записами, на яких ґрунтувалися висновки експертів, і звітами щодо спостережень за В. в спецінтернаті. Однак суд відмовив, пославшись на положення закону, які передбачають, що така інформація може бути надана тільки тією мірою, якою це необхідно. Оскільки такий файл містить дуже особисті й конфіденційні дані.
Принцип нерівності
У результаті спір дійшов до Страсбурга. Крім відмови в доступі до матеріалів справи, Й.Еверс скаржився, що його не заслухали в ході процесу, він відповідав лише на письмові запити.
У рішенні від 28.05.2020 ЄСПЛ відзначив, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно зв’язані, є основоположними компонентами концепції справедливого розгляду згідно з §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одначе права, що випливають із цих принципів, не є абсолютними.
Суд також нагадав, що право на розкриття відповідних доказів також не є абсолютним. Але заходи, що обмежують права сторін у процесі, допустимі тільки в тому випадку, якщо вони не зачіпають самої суті цих прав.
Й.Еверс клопотав про доступ до матеріалів справи про опіку лише після ухвалення рішення місцевого суду про заборону на контакт. Суд же надав доступ тільки до тих частин справи, які вважав важливими. Отже, заявник не мав доступу до матеріалів у цілому. Крім того, він дістав доступ не до повних експертних висновків, а тільки до резюме відповідної інформації. Хоча в цілому ті відомості складали близько 150 сторінок.
Разом з тим ЄСПЛ наголосив: заявник отримав достатні відомості щодо експертних висновків стосовно В., на підставі яких була встановлена заборона на контакти. Крім того, матеріали справи про опікунство ґрунтувалися на ширшій інформації, що стосується дівчини. Зокрема, про її психічну інвалідність, установлену в ході психологічних і медичних оглядів. Тому обмеження в доступі до решти даних було спрямоване на захист особистих даних особливо вразливих осіб, які потребують опікунських процедур. Ніщо не вказувало на те, що положення закону застосовувалося відносно заявника довільно.
За цих обставин Суд установив, що накладені обмеження не перешкоджали здатності Й.Еверса відстоювати свою позицію в суді або були підкріплені вагомими причинами. Отже, відмова надати заявникові повний доступ до матеріалів справи не порушувала ст.6 конвенції.
ЄСПЛ також відхилив як неприйнятну скаргу на втручання в сімейне життя заявника. Від відзначив, що обмеження контактів з певними особами не може розглядатися як заподіяння шкоди репутації, оскільки вони можуть бути зумовлені наслідками скоєння злочину. Причому цей розширений принцип стосується не тільки злочину, а й іншої протиправної поведінки, що тягне за собою юридичну відповідальність із передбаченим негативним впливом на «приватне життя».
У даному випадку введення заборони на контакти з В. можна розглядати як передбачений наслідок наміру продовжувати часті відвідини дівчини. А це визнано судом шкідливим для її психічного здоров’я. Тому Суд дійшов висновку, що заперечування Й.Еверсом заборони на контакти не охоплюється поняттям приватного життя в розумінні ст.8 конвенції.
Єдине, у чому Суд підтримав заявника, так це в незабезпеченні його особистої участі в процесі. Адже суддя особисто відвідав дівчину в спецзакладі, натомість обмежився письмовим спілкуванням із Й.Еверсом.
На думку ЄСПЛ, це унеможливило висловити останньому своє бачення ситуації, а суду — скласти враження про особу скаржника. Адже питання, що розглядалося, не було суто юридичним або технічним. Отже, не було жодних виняткових обставин, які б виправдовували таке обмеження. Тим самим було порушено §1 ст.6 конвенції.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!