Реформений відкат

ВС врятували від скорочення штату та зарплат, а ВРП — від контролю доброчесності

Судову реформу 2019 року поховали ще до того, як вона могла набрати сили та наробити лиха. Не всю, але ключові моменти, які стосувалися Верховного Суду та можливості наглядати за доброчесністю вищих посадовців у системі.

11 березня Конституційний Суд очікувано наклав «вето» на основні положення змін, унесених до законів «Про судоустрій і статус суддів» і «Про Вищу раду юстиції» в жовтні минулого року.

Так, рішенням від 11.03.2020 №4-рп/2020 визнані неконституційними наміри нової влади скоротити вдвічі склад ВС та майже на чверть — доходи самих «верховників». Бо перше не узгодили з Вищою радою правосуддя, а друге — з гарантіями незалежності. Відповідно, зникла загроза своєрідної переатестації нинішнього складу ВС новою Вищою кваліфікаційною комісією суддів.

Не відповідає Конституції й зміна кількісного складу та суб’єктів призначення ВККС, оскільки це «призвело до зупинення виконання конституційних функцій щодо добору та оцінювання суддів». Тож КС відновив попередню редакцію ч.1 ст.94 закону про судоустрій, але зазіхнути на відновлення ще й процедури формування ВККС не зміг.

Тобто в результаті комісія як не працювала, так і не працюватиме. Не сказано ні слова й щодо якісного складу ВККС (більшість суддів, обраних самими суддями), на що звертав увагу Пленум ВС.

Крім того, уціліла ст.95-1 закону про утворення конкурсної комісії. Із цього можна зробити висновок, що залучення іноземців до відбору членів ВККС не суперечить Конституції. Разом з тим, якщо слідувати буквально думці Венеціанської комісії, то там не проти, аби комісію взагалі прибрати як зайвий орган, а процедуру добору кадрів повністю передати ВРП.

Також КС заборонив створювати якусь там комісію з доброчесності та етики, що може ініціювати звільнення судді ВС або членів ВРП та ВККС, якщо викриє їх у неналежній поведінці чи нечистоті рук. Адже, на думку суддів КС, орган, утворений при Раді, не можна наділяти контрольною функцією щодо неї самої.

Нарешті кілька норм, що не були принциповими, також визнані неконституційними. Зокрема, вимога надавати матеріали судової справи (їх копії) та пояснення протягом 3 днів після отримання запиту, а також можливість розглядати дисциплінарну справу за відсутності судді, якого було повідомлено належним чином за 3 дні до засідання. Тут усе зрозуміло: можуть бути поважні причини, що унеможливлюють прибути вчасно до Києва (раптова хвороба чи банальна відсутність квитків на потяг), та й за такий короткий строк підготуватися до захисту складно. Тож ні про яку справедливість і прозорість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може йтися.

Водночас, як зазначив Суд, «дисциплінарне провадження не повинне передбачати жодних оцінок судових рішень». І це твердження можуть спробувати використати судді, якщо дисциплінарна палата ВРП почне допитуватися щодо обґрунтованості їхніх рішень чи дотримання процесуальних вимог. Жодних, так жодних!

Оскільки КС відновив попередні норми в редакції, яку він визнав неконституційною, можна сказати, що, по суті, відбувся відкат судової системи до її дореформеного стану. У жертву принесли тільки членів ВККС, чиє звільнення залишилося в силі. Адже «відсутність перехідних положень» жодним чином не виправити. Тепер м’яч на половині поля парламенту, який може вигадати інший спосіб реформування і ВС, і ВРП, і ВККС…