Пригоди капітана Врунгеля,

або Як КзПБ позбавив фізичних осіб права на оскарження

Як і очікувалося, не встиг Кодекс з процедур банкрутства набрати чинності, як тут же стали виникати серйозні проблеми з його застосуванням. Насамперед вони торкнулися понятійного апарату.

 «Як ви яхту назвете, так вона і попливе»

Раніше аналізувалися проблеми, що виникають із рейдерським захопленням підприємств (див. «Старий і море», «ЗіБ»). Тепер мова піде про проблеми із застосуванням назв судових справ, відкритих у зв’язку з неплатоспроможністю юридичних і фізичних осіб.

У відомому мультсеріалі «Пригоди капітана Врунгеля» особливо запам’ятався епізод з відплиттям яхти. Тоді з назви судна «Победа» відпали перші дві літери, і яхта стала називатися «Беда». Те саме у нас відбулось у кн.1 КзПБ.

Уявімо, що КзПБ являє собою регату, в якій беруть участь 2 типи кораблів: юридичні та фізичні особи. Для них кодекс установив загальні та спеціальні правила банкрутства (мореплавання). Загальні правила в основному зосереджені в кн.1 «Загальна частина» і кн.2 «Арбітражний керуючий». Спеціальні закріплені в кн.3 «Банкрутство юридичних осіб» і кн.4 «Відновлення платоспроможності фізичної особи».

Незважаючи на те що для фізосіб є свої правила провадження у справах, які звуться «про неплатоспроможність», законодавець вирішив поширити на них процедуру банкрутства, що стосується юросіб.

Так, у ст.113 «Особливості провадження у справах про неплатоспроможність фізичних осіб» розд.1 «Загальні положення» кн.4 сказано, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника — фізичної особи, фізичної особи — підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією книгою. Отже, на фізосіб поширюються «правила мореплавання» юросіб з поправкою на особливість, регламентовану кн.4.

Де в КзПБ розташований порядок провадження у справах про банкрутство юросіб? Звичайно ж, у кн.3.

Що ж стосується книг 1 і 2, то їх правила поширюються прямо на обидва види боржників — юр- і фізосіб.

Як відпали дві літери з назви

Уявімо, що юридичні особи — це військові судна, а фізичні — цивільні. Аби не сплутати один вид з іншим, у «Загальній частині» кодексу провели їх диференціацію. Особливо це яскраво простежується в ст.6 «Судові процедури, які застосовуються до боржника». У цій нормі сказано, що до юросіб застосовуються такі процедури:

• розпорядження майном;

• санація;

• ліквідація.

Що ж стосується фізосіб, то до них застосовуються інші процедури: реструктуризація та погашення боргів. При цьому зазначено, що процедура погашення боргів уводиться у справі про неплатоспроможність одночасно з визнанням боржника банкрутом.

Зі змісту цієї норми можемо зробити однозначний висновок: стосовно боржника-фізособи відкривається справа про неплатоспроможність і, відповідно, застосовуються судові процедури — реструктуризації та погашення боргів. Цей висновок також знаходить своє підтвердження в кн.4.

Що ж стосується юросіб, то стосовно них відкривається справа про банкрутство й застосовуються процедури розпорядження майном, санації та ліквідації (ч.1 ст.6 розд.I кн.3).

Не будемо обтяжувати себе з’ясуванням причин необхідності такого ребрендингу розробниками кодексу з диференціації назв справ. Раніше в законі «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» юридичні та фізичні особи — підприємці мирно «ходили в плавання банкрутства» у справах, що носили єдину назву — банкрутство. І жодних проблем у цьому ніхто не вбачав. Тепер таке нововведення, крім «біди», нічого в правозастосуванні КзПБ не принесло.

Пробоїна нижче від ватерлінії

Коли капітан Врунгель зі своєю яхтою випадково опинився в зоні військових навчань, то викликав великий переполох серед командування. І це було природно, оскільки цивільне судно перебувало в забороненій для мореплавання зоні.

Так ось, коли ми звернемося до ст.9 КзПБ, яка носить назву «Оскарження судових рішень у процедурі банкрутства», то з подивом виявимо, що в ній мова йде про юридичних осіб («військові кораблі»). Чому юридичних? Та тому, що вона стосується процесуальних документів, винесених у справах про банкрутство, а вони відкриваються тільки щодо юросіб.

Виняток становить хіба що оскарження в апеляційному порядку постанови про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів (ч.2 ст.9 КзПБ), яка стосується фізосіб. При цьому вона, до речі, відсутня в процесуальних документах, що підлягають касаційному оскарженню.

Видно, наведений судовий акт, як і яхта капітана Врунгеля, випадково опинився в «забороненій зоні».

Тепер учасники справ про неплатоспроможність фізосіб матимуть проблеми з реалізацією своїх процесуальних прав на апеляційне та касаційне оскарження.

Проте тут недоречно на горизонті з’явилася ще одна неприємна проблемка. Річ у тім, що Господарський процесуальний кодекс наділяє відповідні суди компетенцією переглядати в апеляційному та касаційному порядку рішення, постановлені у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених у законі про банкрутство (п.17 ч.1 ст.255, п.4 ч.1 ст.287 ГПК).

З наведеної норми випливає, що в процесуальному законі має місце поділ справ на банкрутство й неплатоспроможність. І цю обставину можна тільки вітати. А ось наділення судів апеляційної та касаційної інстанцій повноваженнями переглядати процесуальні акти, прийняті місцевим судом виключно за нечинним з 21.10.2019 законом про банкрутство, є досить дотепним підходом.

А як же бути із судовими рішеннями, ухваленими за КзПБ? Невже їх не можна буде оскаржувати?

Проблема полягає в тому, що суд завжди діє в межах повноважень, наданих процесуальним законом. Із цього приводу в §1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко говориться про право на справедливий та публічний розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Коли суд здійснює правосуддя з перевищенням обсягу повноважень, він уже не вважається судом, установленим законом.

У наших випадках КзПБ не наділив апеляційний та касаційний суди правом переглядати рішення, прийняті у справах про неплатоспроможність фізосіб (виняток становить оскарження в апеляційному порядку постанови про визнання банкрутом і введення процедури погашення боргів).

Водночас ГПК взагалі не наділив суди зазначених інстанцій правом переглядати будь-які рішення, прийняті за КзПБ.

Якщо проігнорувати ці обставини, то тоді всі рішення, ухвалені апеляційною та касаційною інстанціями в частині процесуальних документів, винесених місцевим судом у справах про банкрутство або неплатоспроможність після 21.10.2019, ризикують стати предметом розгляду в ЄСПЛ як такі, що порушують §1 ст.6 конвенції (ігнорують принцип «суд, установлений законом»).

Звичайно, можна заперечити, що в ч.1 ст.8 «Юрисдикція, підсудність, підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство» кодексу йдеться про те, що справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника-юрособи, фізособи або ФОП. І, якщо слідувати логіці наведеної норми кодексу, виходить, що законодавець або дає широке тлумачення найменуванню справи про банкрутство, що виглядає неприродно, або, як завжди, зробив чергову помилку.

Утім, для процесуальної норми цього робити не можна, оскільки вона відразу перестає працювати. Та й аналогію закону, як для матеріального права, у процесі не застосуєш.

Така ж правова невизначеність має місце в стст.2, 3, 7, 8, 10 (відповідно: «Законодавство, яке регулює провадження у справах про банкрутство», «Державний орган з питань банкрутства», «Порядок розгляду спорів, стороною в якій є боржник», «Юрисдикція, підсудність, підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство», «Організація діяльності арбітражного керуючого») і т.д.

Ця правова плутанина дає всі підстави оскаржувати не тільки судові рішення, а й акти держоргану з питань банкрутства, винесені за вказаними статтями кодексу щодо фізосіб, в яких порушено справи про неплатоспроможність. Наприклад, рішення суду щодо майнового спору в рамках справи про неплатоспроможність або постанова апеляційного суду про перегляд ухвали про введення процедури реструктуризації боргів і т.д.

Що ж стосується актів держоргану з питань банкрутства в особі Міністерства юстиції, то наказ про позбавлення права на провадження діяльності арбітражного керуючого, скажімо за нерозкриття інформації про фінансове становище боржника на сторінці вебсайту міністерства у справах про неплатоспроможність фізосіб (п.5 ч.2 ст.12 КзПБ), має всі підстави бути оскарженим у суді.

На жаль, усе перераховане є не «технічною несправністю яхти», а справжньою пробоїною нижче від ватерлінії.

Гукати всіх нагору!

Правова плутанина з поняттями справ про неплатоспроможність і банкрутство, а також використання вже нечинного закону про банкрутство можуть призвести до обмеження конституційних прав громадян на апеляційне та касаційне оскарження, ускладнення в роботі судів і державних органів, економічних втрат у країні.

Що потрібно зробити, щоб «закрити пробоїну й усунути течу в судні»?

По-перше, варто позбутися в КзПБ дуалізму в назвах справ про банкрутство залежно від суб’єкта боржника. Щодо неплатоспроможності як юридичної, так і фізичної особи має відкриватися тільки справа під загальною назвою «Банкрутство». Для цього достатньо замінити в кодексі слова «справи про неплатоспроможність» на «справи про банкрутство».

По-друге, в ГПК слід замінити згадування закону про банкрутство на відсилання до КзПБ. Так само не завадило б зробити і в інших законодавчих актах.

По-третє, потрібно зберегти дію закону про банкрутство у справах, відкритих до 21.10.2019.

При виконанні зазначених дій можна далі плавати у світовому океані банкрутства.