Адвокат компанії Pavlenko Legal Group Григорій Павленко:

«Назви судів інші, та ми їздимо в ті ж будівлі, де працюють переважно ті самі люди»

На початку судової реформи її натхненники заявляли про намір змінити суть і форму національного судочинства. Новітні стандарти були закріплені в оновлених процесуальних кодексах. Та чи вплинули новації на якість вердиктів? Про зміни в частині доказування, заборонені методи впливу на володарів мантій та перспективи розвитку адвокатури у 2019 р. напередодні ІІ судового форуму Асоціації адвокатів України розповів адвокат компанії Pavlenko Legal Group Григорій ПАВЛЕНКО.

«Рано говорити про те, що судовий розгляд може закінчитися ще в першій інстанції»

— У 2017 р. були прийняті нові редакції процесуальних кодексів. Зокрема, зазнала змін процедура доказування, відповідно до якої всі докази мають надаватися відразу. Скажіть, дотримуються цієї процедури сторони чи, як і раніше, воліють приберігати якісь докази для суду апеляційної інстанції?

— Філософія процесу справді змінилася. Тепер вона спрямована на конструктив: перед тим як звертатися до суду, адвокату необхідно виконати серйозну підготовчу роботу.

Разом з тим рано говорити про те, що судовий розгляд може закінчитися ще в першій інстанції. Часто учасники процесу все ж користуються своїм правом на апеляційне оскарження, звертаються до касаційної інстанції, навіть пишуть заяви до Великої палати Верховного Суду.

Сьогодні дійсно з’являється тенденція, коли сторони намагаються долучити всі можливі докази до матеріалів справи відразу. Проте кожна справа є індивідуальною, і виникають ситуації, коли той чи інший доказ не може бути поданий на початку її розгляду з об’єктивних причин.

— Якщо все ж таки докази стали доступними згодом, чи прийме їх суд першої інстанції?

— Якщо матиме місце така ситуація, то для того, щоб доказ був долучений до справи поза межами строку, установленого судом, клопотання про його долучення має бути обґрунтоване належним чином, а заявник такого прохання повинен повідомити, чому не зміг подати доказ вчасно.

При цьому, яким би не було обґрунтування, зазначене питання вирішується виключно за переконанням судді, оскільки саме він має знайти розумний баланс між повним, усебічним та об’єктивним розглядом справи та змагальністю сторін. Звичайно, трапляються випадки, коли невчасно поданий доказ може мати вирішальне значення для правильного розв’язання спору. У таких ситуаціях з метою постановлення справедливого рішення судді інколи вимушено жертвують змагальністю процесу та задовольняють клопотання про долучення доказів, поданих із порушенням установлених строків.

«Оцінка наявності чи відсутності факту зловживання процесуальними правами є суб’єктивним моментом»

— Чи може затягування з наданням доказів трактуватися як зловживання процесуальними правами?

— Зловживання правами — досить тонка матерія. У законодавстві чітко не визначено критеріїв такого поняття та його самого. Тому, якщо процесуальний закон дає право суду в разі наявності належного обґрунтування надати додатковий строк для подання доказів, то використання адвокатом такого права за замовчуванням не можна вважати зловживанням. Можуть існувати об’єктивні обставини, які зумовили затримку в наданні доказів.

Усе залежить від конкретної справи та поведінки адвоката під час представництва інтересів клієнта. Оцінка наявності чи відсутності факту зловживання процесуальними правами є дуже суб’єктивним моментом. Досвідченим адвокатам завжди зрозуміло, коли опонент починає умисно затягувати розгляд справи. У такому разі необхідно доводити це суду, просити притягнути порушника до відповідальності.

— А чи відома вам практика, коли сторони притягали до відповідальності за зловживання процесуальними правами?

— Така практика є непоодинокою. Інколи суд виносить окрему ухвалу, якою накладає штраф на представника сторони в процесі.

Наприклад, у справі №363/2447/17 Апеляційний суд Київської області залишив заяву представника сторони про відвід судді без розгляду, оскільки заява була подана після закінчення встановленого строку для її подання. А дії правника суд визнав такими, що свідчать про зловживання процесуальними правами з метою затягування та перешкоджання розгляду справи. Зазначені дії коштували адвокатові штрафу в розмірі майже 705 грн.

В іншій окремій ухвалі, винесеній у справі №824/924/17-а, Чернівецький окружний адміністративний суд спробував дисциплінувати представників Державної фіскальної служби, які певний час не виконували вимог суду про надання письмових доказів. Бездіяльність податківців була визнана зловживанням процесуальними правами та порушенням процесуальних обов’язків, а окрема ухвала — спрямована до ДФС і прокуратури.

Наведу ще один приклад. У справі №530/725/18 Полтавський апеляційний суд стягнув з апелянта — приватного підприємства штраф у розмірі 3000 грн. за затягування з усуненням недоліків у апеляційній скарзі.

— Тобто можна говорити про те, що нововведення в процесуальних кодексах змінили процес?

— Так, процес став більш дисциплінованим. Відкриваючи провадження, суд установлює сторонам процесуальні строки на подання доказів. Це спрощує роботу адвоката: у календарному плані він виставляє дедлайн, до якого мусить надати матеріали.

Якщо говорити про затягування справ, то тепер це стало робити набагато важче, але все ще можливо.

«ВП ВС виробила більш-менш послідовні позиції стосовно юрисдикційних спорів»

— А чи допомогла реформа вирішити юрисдикційні спори, що розгорялися між «господарниками» та «адміністративниками», у тому числі в земельних справах? Які юрисдикційні нюанси й досі залишаються нагальними?

Реформа розв’язала деякі проблеми, але натомість були створені нові. Найбільша частина справ, які передають до ВП ВС, стосується саме необхідності вирішення питання щодо належної юрисдикції.

ВП ВС виробила більш-менш послідовні позиції стосовно юрисдикційних спорів. Найбільше питань виникало саме щодо спорів, які стосуються нерухомого майна, у тому числі земельних ділянок.

На мою думку, незважаючи на вже наявні позиції ВП ВС, питання про розмежування спорів, які стосуються прав на нерухоме майно, поки залишається таким, що не вирішене остаточно й потребує додаткового роз’яснення.

— Тобто й досі суперечки стосовно юрисдикції можуть стати фактором, який затягує винесення судового рішення по суті?

— Велика палата якраз і була створена для того, щоб розв’язувати «великі правові проблеми». Для однієї зі сторін її рішення дійсно може означати необхідність повертатися на етап першої інстанції та розпочинати розгляд справи із самого початку в суді належної юрисдикції. Звісно, у такому разі ми можемо говорити про значну тривалість процесу. Водночас відповідні рішення формують судову практику. Тож особи, котрі в подальшому звертатимуться з подібними питаннями до суду, не гаятимуть часу та правильно визначатимуть юрисдикцію.

«Працівники суду й судді перші дні дії кодексів змушені були йти на засідання зі шпаргалками»

— А чи змінилося ставлення суддів до процесу? Чи справді в нас діє принцип верховенства права, як проголошували натхненники реформи?

— Уважаю, що тут ідеться про суб’єктивне сприйняття. За замовчуванням ми маємо сприймати кожного суддю як такого, котрий здійснює правосуддя відповідно до конституційних засад і принципів, закладених у процесуальних кодексах.

Щодо кодексів зазначу таке. Проблема їх застосування, на мій погляд, полягає в тому, що діяти вони почали дещо раптово. Їх остання редакція була оприлюднена за кілька днів до того, як набрала чинності. Це призвело до плутанини та багатьох неоднозначностей. Працівники суду й судді розповідали, що в перші дні дії кодексів змушені були йти на засідання зі шпаргалками, де було виписано, як слід вести процес. Люди отримують новий досвід, і поки що оцінювати результати роботи суду за новими кодексами в цілому зарано.

На жаль, особисто в моїй практиці ні до ухвалення нових редакцій кодексів, ні після не було випадків, коли б суд прямо відступив від норм матеріального права, обґрунтовуючи це недоліками або несправедливістю закону, та застосував загальні правові принципи. Я переконаний, що в ідеалі суд не повинен відчувати незручності, посилаючись саме на принцип верховенства права та справедливості, виправляючи таким чином недоліки українського законодавства.

— А чи не вважаєте ви, що посилатися на принцип верховенства права для суддів може бути небезпечним? Адже нині за рішення, обґрунтоване неналежним чином, їх можуть притягнути до дисциплінарної й навіть кримінальної відповідальності.

— Я переконаний: якщо рішення має потужне мотивувальне підґрунтя, запитань до нього не виникатиме.

«Залучення до процесу активістів є вкрай негативним фактором, з яким треба боротися»

— Багато фахівців звертають увагу на тиск на суд з боку громадських активістів. Неодноразово лунали зауваження, що такі діячі є лише механізмом впливу на суд однією зі сторін або іншими зацікавленими особами. Чи доводилося вам стикатися з такими прийомами опонентів на практиці?

— Не є таємницею, що наша компанія веде досить резонансні процеси. Тож бували випадки, коли опоненти приводили до суду так званих ручних активістів, які, на жаль, намагалися впливали на процес. Ми знаємо, що в нас є принцип незалежності суду, і суд намагається цієї засади дотримуватись. Однак мантії носять не роботи, а живі люди, які мають емоції.

Тож я впевнений, що залучення до процесу активістів є вкрай негативним фактором, з яким треба боротися. Слід посилювати охорону судів. Можливо, варто встановити квоти на кількість вільних слухачів. Таке квотування аж ніяк не перешкоджатиме доступу до правосуддя, адже сьогодні є можливість вести відеозапис засідання або пряму трансляцію без будь-яких додаткових дозволів.

— Нині змінюється не лише сутність судочинства, а і його форма. Зокрема, деякі суди були ліквідовані, інші — об’єднані. Чи забезпечило це зручність для роботи адвоката?

— Особисто для мене практично нічого не змінилося. Так, назви судів інші. Проте ми їздимо в ті ж будівлі, де працюють переважно ті самі люди.

— Тобто ви не вважаєте зміни виправданими?

— Чесно кажучи, від самого початку до подібних змін я ставився скептично й не бачив у них необхідності. Оскільки головною проблемою наразі є саме недостатня кількість суддів із повноваженнями. Сьогодні бачимо, що ця проблема розв’язується дуже повільно, навантаження на одного суддю продовжує залишатися надто великим. Адвокати розуміють, що досконало розібратись у справі, коли щодня по 10 засідань, по кільканадцять хвилин на кожну справу, судді надзвичайно важко. Звісно, усе це в сукупності негативно впливає на якість судового процесу в країні.

«Наявність сильних опонентів стимулюватиме адвокатів до постійного розвитку»

— То треба нарощувати чисельність суддів чи, за прикладом багатьох європейських країн, збільшити кількість фільтрів на шляху до судочинства?

— Однозначної відповіді бути не може. Цей процес має розглядатися в комплексі. Щодо фільтрів, то на сьогодні їх чимало, до того ж вони доволі жорсткі. Скажімо, істотно збільшений судовий збір, і тенденція до його зростання щороку зберігаються. Можливо, цього недостатньо.

Напрацьовується закон про медіацію, яка має дещо розвантажити суди. Проте робота над документом триває вже кілька років, тож коли на нього варто очікувати — не відомо.

— А як, на вашу думку, судова реформа вплинула на українську адвокатуру? Чого правникам слід очікувати в поточному році?

— Гадаю, вплив величезний і швидше позитивний. Нові процесуальні кодекси осучаснили процес і наблизили його до стандартів, притаманних провідним європейським державам.

Електронний суд, який ще не запрацював на повну потужність, має полегшити та пришвидшити комунікацію між учасниками процесу та судом.

Запровадження адвокатської монополії гарантує юристові, що протистоятиме йому в суді такий же професіонал, наділений тими самим правами й обов’язками. Я переконаний, що це значно підвищить якість процесу та прискорить його перебіг. До того ж наявність сильних опонентів стимулюватиме адвокатів до постійного розвитку, опанування нових навичок і прийомів роботи.

Що стосується правничої спільноти, то тут не варто забувати про майбутню реформу адвокатури. Нині в парламенті зареєстровано кілька законопроектів, що пропонують викладення профільного акта в новій редакції. Одностайної думки щодо цих документів (основного, №9055, та кількох альтернативних) немає ні в авторів законодавчих ініціатив, ні в самих адвокатів. Тривалий час точаться суперечки з приводу тих чи інших аспектів. Сподіваюся, що у 2019 р. ці спори врешті припиняться й адвокатура отримає оновлений закон.