Вилучення носіїв, що містять інформацію про спілкування адвоката та клієнта, не є необхідним у демократичній державі
Чи може прокуратура повторно вилучити жорсткі диски, які суд постановив повернути? В українських реаліях це, мабуть, питання майже риторичне. Але, коли таке відбувається в країнах ЄС, інцидент сприймається як надзвичайна подія.
Повернули, щоб забрати
Громадянин Австрії Штефан Візі працював на велику фінансово-промислову групу, маючи офіс у Братиславі — у тому самому приміщенні, що й інші організації, які входять до структури концерну.
У 2009 році на його батьківщині зацікавилися деякими операціями, підозрюючи бізнесмена, зокрема, в шахрайстві з інвестиціями, зловживанні довірою й інсайдерській торгівлі. Австрійська прокуратура попросила словацьких колег провести обшук у приміщеннях представництва й вилучити документи, які могли б допомогти розслідуванню.
У Братиславі відгукнулися швидко: провели обшук за вказаною адресою й усі документи та носії інформації переслали до Відня, включно з кількома жорсткими дисками з кабінету Ш.Візі.
Проте в грудні 2010 року Конституційний суд установив, що виданий у Словаччині ордер не поширюється на бізнесмена та його офіс. Отже, обшук порушив його права на користування майном, повагу до приватного життя, а також на судовий і правовий захист. Прокуратурі було наказано звернутися до австрійської влади з проханням повернути незаконно вилучені речі та передати їх Ш.Візі.
Одначе прокуратура не поспішала з виконанням рішення суду. Лише у вересні 2011 року вона звернулася до юридичної фірми, що представляє інтереси бізнесмена, і попросила дати довіреність на отримання носіїв інформації. Попри те що такий документ був негайно переданий, адвоката запросили забрати вилучене майно тільки в березні наступного року.
Виявилося, зволікали не просто так: о 9:10 носії були вручені адвокатові, а о 9:15 його ознайомили з листом з віденської прокуратури річної давності. У нім з посиланнями на конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах містилося прохання вилучити ті самі предмети, які слід було повернути бізнесменові.
Щоб адвокат не довго роздумував, йому нагадали про норми кримінального процесуального кодексу, зокрема про адміністративний штраф і подальше дисциплінарне провадження, якщо він не передасть предметів добровільно. Представник бізнесмена висловив протест, але носії все ж таки віддав, пообіцявши поскаржитися куди слід.
За формою правильно, а по суті…
Сказано — зроблено. Ш.Візі направив до прокуратури низку запитів, клопотань і скарг. По-перше, він нарікав на невиконання рішення КС, зокрема, що не все було повернено й не вжито заходів для знищення копій інформації, які зробили у Відні. По-друге, повідомив, що тільки напередодні дізнався про відхилення скарги на рішення про повторну конфіскацію носіїв інформації. Відповідно, у нього не було можливості бути особисто присутнім при процедурі, щоб перевірити їх стан і порадитися з адвокатом про те, як реагувати на дії прокуратури.
Та й наполегливість австрійської влади, на його думку, могла бути пояснена тільки тим, що вони вже знали про вміст накопичувачів. А повторне вилучення слугувало єдиній меті — усунути помилку.
У прокуратурі свої дії пояснили тим, що рішення КС не накладало на неї будь-яких обов’язків щодо знищення копій в Австрії. Тому скаржитися потрібно не на прокуратуру, а на австрійські власті. Оскільки незаконність попереднього вилучення предметів було виправлено в момент їх передання адвокатові, не існувало перешкод для їх повторної конфіскації.
Спроба знову залучити на свій бік КС закінчилася нічим. Суд оголосив скаргу неприйнятною, пославшись на те, що не в його компетенції розглядати законність дій прокуратури.
Адвокат Ш.Візі також спробував через КС оскаржити дії прокуратури. Зокрема, він відзначав, що не дістав доступу до обвинувального листа, який лежав у основі вилучення, що не було надано часу для зустрічі з бізнесменом. А погрози примусили його, побоюючись санкцій, передати документи заявника, що було втручанням у його повноваження як адвоката. Проте і йому відмовили, оскільки не були вичерпані всі засоби правового захисту.
У Страсбурзі на ситуацію подивилися під іншим кутом зору.
Без ефективного захисту
Коли Європейський суд з прав людини зажадав коментарів від словацьких властей, ті дотримувалися позиції, що дії прокуратури відповідали як внутрішньому законодавству, так і міжнародному. А втручання в особисте життя бізнесмена було виправдане інтересами суспільної безпеки, а також захистом прав і свобод інших осіб.
І взагалі, адвокат міг не віддавати того, що є власністю клієнта. Мовляв, його лише попросили, адже могли застосувати й фізичну силу. Погрози не повинні були налякати юриста: штраф можна оскаржити, а дисциплінарні стягнення й зовсім не належать до компетенції прокуратури. Що стосується змісту носіїв, то через цифрову форму інформації неможливо відокремити частину, пов’язану з бізнесом, від особистої. Тому забрали все, а вже у Відні мали відокремити мух від котлет.
У рішенні від 16.10.2018 у справі «Visy v. Slovakia» ЄСПЛ відзначив: прокуратура не заперечувала, що на вилучених повторно носіях міститься інформація не тільки про бізнес Ш.Візі, а й про юридичні консультації, захищена привілеєм відносин адвоката та клієнта.
У Страсбурзі відзначили, що повторне вилучення було необхідне, аби носії та дані на них стали доступними для цілей кримінального розслідування. І в принципі це втручання може бути виправдане з огляду на §2 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно слугує «запобіганню заворушенням або злочинам».
Але чи узгоджується ця мета з вимогою «необхідності в демократичному суспільстві»? Суд погодився, що Ш.Візі міг оскаржити використання інформації безпосередньо в Австрії. Проте підкреслив, що «конвенція покликана гарантувати права та свободи, які є практичними й ефективними, а не теоретичними або ілюзорними». Тому при повторному вилученні носіїв саме Словаччина несе зобов’язання забезпечити заявникові його права, визначені в конвенції та протоколах до неї.
У Страсбурзі констатували, що немає достатніх підстав для відхилення скарг бізнесмена на повторне вилучення його майна. При цьому в Ш.Візі не було ефективних гарантій захисту від свавілля та зловживань. Значить, такі дії «не можуть розглядатися як відповідні законній меті, отже, вони не були необхідні в демократичному суспільстві». Відповідно, мало місце порушення ст.8 конвенції.
Звичайно, ЄСПЛ не погодився з тим, що моральну шкоду, завдану адвокатові, можна оцінити в €100 тис. Тому обмежився сумою компенсації в €2000.
Прикметно, що, будучи поінформованим про суть справи, австрійський уряд вирішив не втручатися в розгляд, хоча мав відповідне право. Таким чином, за порушення конвенції, допущене при виконанні чужого запиту, розплачуватиметься Словаччина.
Проведення обшуку на прохання австрійських колег не звільняє від обов’язку зважати на адвокатську таємницю.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!