Обшук за запитом

Вилучення носіїв, що містять інформацію про спілкування адвоката та клієнта, не є необхідним у демократичній державі

Чи може прокуратура повторно вилучити жорсткі диски, які суд постановив повернути? В українських реаліях це, мабуть, питання майже риторичне. Але, коли таке відбувається в країнах ЄС, інцидент сприймається як надзвичайна подія.

Повернули, щоб забрати

Громадянин Австрії Штефан Візі працював на велику фінансово-промислову групу, маючи офіс у Братиславі — у тому самому приміщенні, що й інші організації, які входять до структури концерну.

У 2009 році на його батьківщині зацікавилися деякими операціями, підозрюючи бізнесмена, зокрема, в шахрайстві з інвестиціями, зловживанні довірою й інсайдерській торгівлі. Австрійська прокуратура попросила словацьких колег провести обшук у приміщеннях представництва й вилучити документи, які могли б допомогти розслідуванню.

У Братиславі відгукнулися швидко: провели обшук за вказаною адресою й усі документи та носії інформації переслали до Відня, включно з кількома жорсткими дисками з кабінету Ш.Візі.

Проте в грудні 2010 року Конституційний суд установив, що виданий у Словаччині ордер не поширюється на бізнесмена та його офіс. Отже, обшук порушив його права на користування майном, повагу до приватного життя, а також на судовий і правовий захист. Прокуратурі було наказано звернутися до австрійської влади з проханням повернути незаконно вилучені речі та передати їх Ш.Візі.

Одначе прокуратура не поспішала з виконанням рішення суду. Лише у вересні 2011 року вона звернулася до юридичної фірми, що представляє інтереси бізнесмена, і попросила дати довіреність на отримання носіїв інформації. Попри те що такий документ був негайно переданий, адвоката запросили забрати вилучене майно тільки в березні наступного року.

Виявилося, зволікали не просто так: о 9:10 носії були вручені адвокатові, а о 9:15 його ознайомили з листом з віденської прокуратури річної давності. У нім з посиланнями на конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах містилося прохання вилучити ті самі предмети, які слід було повернути бізнесменові.

Щоб адвокат не довго роздумував, йому нагадали про норми кримінального процесуального кодексу, зокрема про адміністративний штраф і подальше дисциплінарне провадження, якщо він не передасть предметів добровільно. Представник бізнесмена висловив протест, але носії все ж таки віддав, пообіцявши поскаржитися куди слід.

За формою правильно, а по суті…

Сказано — зроблено. Ш.Візі направив до прокуратури низку запитів, клопотань і скарг. По-перше, він нарікав на невиконання рішення КС, зокрема, що не все було повернено й не вжито заходів для знищення копій інформації, які зробили у Відні. По-друге, повідомив, що тільки напередодні дізнався про відхилення скарги на рішення про повторну конфіскацію носіїв інформації. Відповідно, у нього не було можливості бути особисто присутнім при процедурі, щоб перевірити їх стан і порадитися з адвокатом про те, як реагувати на дії прокуратури.

Та й наполегливість австрійської влади, на його думку, могла бути пояснена тільки тим, що вони вже знали про вміст накопичувачів. А повторне вилучення слугувало єдиній меті — усунути помилку.

У прокуратурі свої дії пояснили тим, що рішення КС не накладало на неї будь-яких обов’язків щодо знищення копій в Австрії. Тому скаржитися потрібно не на прокуратуру, а на австрійські власті. Оскільки незаконність попереднього вилучення предметів було виправлено в момент їх передання адвокатові, не існувало перешкод для їх повторної конфіскації.

Спроба знову залучити на свій бік КС закінчилася нічим. Суд оголосив скаргу неприйнятною, пославшись на те, що не в його компетенції розглядати законність дій прокуратури.

Адвокат Ш.Візі також спробував через КС оскаржити дії прокуратури. Зокрема, він відзначав, що не дістав доступу до обвинувального листа, який лежав у основі вилучення, що не було надано часу для зустрічі з бізнесменом. А погрози примусили його, побоюючись санкцій, передати документи заявника, що було втручанням у його повноваження як адвоката. Проте і йому відмовили, оскільки не були вичерпані всі засоби правового захисту.

У Страсбурзі на ситуацію подивилися під іншим кутом зору.

Без ефективного захисту

Коли Європейський суд з прав людини зажадав коментарів від словацьких властей, ті дотримувалися позиції, що дії прокуратури відповідали як внутрішньому законодавству, так і міжнародному. А втручання в особисте життя бізнесмена було виправдане інтересами суспільної безпеки, а також захистом прав і свобод інших осіб.

І взагалі, адвокат міг не віддавати того, що є власністю клієнта. Мовляв, його лише попросили, адже могли застосувати й фізичну силу. Погрози не повинні були налякати юриста: штраф можна оскаржити, а дисциплінарні стягнення й зовсім не належать до компетенції прокуратури. Що стосується змісту носіїв, то через цифрову форму інформації неможливо відокремити частину, пов’язану з бізнесом, від особистої. Тому забрали все, а вже у Відні мали відокремити мух від котлет.

У рішенні від 16.10.2018 у справі «Visy v. Slovakia» ЄСПЛ відзначив: прокуратура не заперечувала, що на вилучених повторно носіях міститься інформація не тільки про бізнес Ш.Візі, а й про юридичні консультації, захищена привілеєм відносин адвоката та клієнта.

У Страсбурзі відзначили, що повторне вилучення було необхідне, аби носії та дані на них стали доступними для цілей кримінального розслідування. І в принципі це втручання може бути виправдане з огляду на §2 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно слугує «запобіганню заворушенням або злочинам».

Але чи узгоджується ця мета з вимогою «необхідності в демократичному суспільстві»? Суд погодився, що Ш.Візі міг оскаржити використання інформації безпосередньо в Австрії. Проте підкреслив, що «конвенція покликана гарантувати права та свободи, які є практичними й ефективними, а не теоретичними або ілюзорними». Тому при повторному вилученні носіїв саме Словаччина несе зобов’язання забезпечити заявникові його права, визначені в конвенції та протоколах до неї.

У Страсбурзі констатували, що немає достатніх підстав для відхилення скарг бізнесмена на повторне вилучення його майна. При цьому в Ш.Візі не було ефективних гарантій захисту від свавілля та зловживань. Значить, такі дії «не можуть розглядатися як відповідні законній меті, отже, вони не були необхідні в демократичному суспільстві». Відповідно, мало місце порушення ст.8 конвенції.

Звичайно, ЄСПЛ не погодився з тим, що моральну шкоду, завдану адвокатові, можна оцінити в €100 тис. Тому обмежився сумою компенсації в €2000.

Прикметно, що, будучи поінформованим про суть справи, австрійський уряд вирішив не втручатися в розгляд, хоча мав відповідне право. Таким чином, за порушення конвенції, допущене при виконанні чужого запиту, розплачуватиметься Словаччина.

Закон і Бізнес