Мораторій обмеженої дії

КС частково дозволив примусове стягнення заборгованості з підприємств ПЕК

Мораторій на виконавче провадження щодо підприємств паливно-енергетичного комплексу не є абсолютним. У своєму черговому рішенні Конституційний Суд відзначив, що зупинення примусового стягнення стосовно цих підприємств можливе виключно в частині стягнення заборгованості, яка виникла через неповні розрахунки за енергоносії.

Довіку грошей не бачити?!

Закон, що захищав підприємства ПЕК від державних виконавців, був ухвалений ще в червні 2005 року. Вже тоді експерти головного юридичного управління ВР звертали увагу законодавців на окремі вади проекту, зокрема на порушення прав кредиторів тих підприємств ПЕК, на які поширюватиметься дія мораторію, а також на неприпустимість втручання держави в правовідносини між суб’єктами господарювання. Проте думки фахівців не почули.

Подейкували, що в цьому законі була зацікавлена тодішній Прем’єр Юлія Тимошенко, аби з його допомогою зняти претензії податківців до корпорації «ЄЕСУ». Відповідно, тодішня парламентська більшість орієнтувалася не стільки на юридичну бездоганність документа та його наслідки, зокрема для держбюджету, скільки на думку одного зі своїх лідерів. Як наслідок, знадобилося понад 7 років, аби єдиний орган конституційної юрисдикції частково виправив законодавчу похибку, щоправда, під час тлумачення окремих положень цього закону.

У справі, яку було розглянуто за зверненням ТОВ «ДІД Конс» (суддя-доповідач — Михайло Колос), КС насамперед нагадав законодавцям, що виконання судового рішення — це невід’ємна складова права кожного на судовий захист. До речі, пристати на цю позицію свого часу Україну змусив Європейський суд з прав людини. Адже раніше вітчизняні правники вважали, що судочинство завершується оголошенням вердикту. Це, зокрема, й уможливило появу різноманітних мораторіїв на стягнення заборгованості.

Прикметно, що в первинній редакції закону «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 №2711-IV передбачалося, що кредиторська та дебіторська заборгованість підприємств ПЕК фіксуватиметься один раз — станом на 1.01.2005. І вона мала бути погашена впродовж 9 місяців від дня видання наказу Міністерства палива та енергетики про затвердження переліку підприємств ПЕК, які беруть участь у цій процедурі. Однак згодом це зробилося звичкою, й парламент раз у раз відтерміновував дату остаточних розрахунків, а строк дії процедури погашення заборгованості — продовжував. Востаннє — у 2011 році. Причому наразі особлива процедура оплати боргів діє до 1 січня наступного року.

Таке поблажливе ставлення нардепів до окремих суб’єктів господарювання змусило КС окремо звернути увагу парламенту на необхідність «установлення передбачуваного правового регулювання суспільних відносин щодо розумних строків погашення підприємствами ПЕК заборгованості за енергоносії».

Борг від боргу різниться

Що стосується власне сфери дії мораторію на стягнення заборгованості, то в рішенні КС від 13.12.2012 №18-рп/2012 наголошено, що «внесення юридичної особи, незалежно від форми власності, до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, не є підставою для зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень щодо стягнення з неї заборгованості, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії і не визначена законом №2711-IV».

Обгрунтовуючи свою позицію, Суд нагадав, що згідно з ст.115 Господарського процесуального кодексу рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України й виконуються в порядку, встановленому законом «Про виконавче провадження» від 21.04.99 №606-XIV. Перелік підстав, що зумовлюють зупинення виконавчого провадження, також чітко визначено в законі.

Водночас Суд відзначив, що такий перелік не повинен бути довільним. Адже відстрочення виконання судового рішення «має відповідати принципу верховенства права та здійснюватись у випадках і на підставі, визначених законом».

Тож, з одного боку, згідно з положеннями п.15 ч.1 ст.37, абз.5 ч.2 ст.39 закону №606-XIV виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню в разі внесення підприємства ПЕК до реєстру на визначений законом №2711-IV строк дії процедури погашення заборгованості. З другого — сам закон №2711-IV приймався задля поліпшення фінансового стану підприємств ПЕК, запобігання їх банкрутству, а його дія поширюється на тих учасників правовідносин, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

Таким чином, судді КС дійшли думки, що «положення закону №2711-IV не регулюють правовідносини стосовно погашення заборгованості, не визначеної в п.1.4 ст.1, зокрема такої, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії». До того ж законодавець прямо встановив, що «не зупиняється здійснення виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв’язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості зі сплати внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка виникла до 1 січня 2011 року, і заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду щодо підприємств ПЕК, внесених до реєстру».

І хоча ці підприємства мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави й для них можуть установлюватися особливості правового регулювання відносин у цій сфері, наведений перелік не є вичерпним, «оскільки підприємства ПЕК, унесені до реєстру, залишаються суб’єктами господарських, трудових та інших правовідносин, не пов’язаних з розрахунками за енергоносії».

Таким чином, Суд констатував, що «обов’язкове зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень здійснюється лише щодо стягнення заборгованості, яка виникла через неповні розрахунки за енергоносії, та щодо учасників розрахунків, визначених законом №2711-IV».

Очевидно, що наявність такого закону взагалі не стимулює суб’єктів господарювання, які діють на ринку енергоносіїв, своєчасно розраховуватися з контрагентами. Як наслідок, з року в рік доводиться чути про мільйонні борги, які накопичилися за цей час у комунальників перед енергопостачальними компаніями, а в населення — перед комунальниками. Звісно, що простіше відстрочити розв’язання проблеми, ніж замислитися, як розірвати це коло. Може, це вдасться парламенту нового скликання?