Стягнення «на автоматі»

З процесу виконання судових рішень слід прибрати людський фактор

Останніми роками однією з нагальних проблем України є стан виконання рішень суду. Відповідні статистичні дані майже не змінюються, незалежно від спроб удосконалити судово-виконавчу систему. Водночас європейська спільнота спонукає Україну до подолання цієї проблеми. Як спосіб оптимізації системи планується запровадити чергове ноу-хау — механізм автоматичного арешту коштів.

Рішення є, а результату — нуль

Виконання судового рішення є вінцем судової процедури та завершальним етапом справи. Етапом, якому, здавалося б, не слід уже приділяти багато уваги. Проте досить часто саме він стає вирішальною перепоною в досягненні мети, заради якої розпочиналася судова справа.

Приблизно 2/3 судових рішень залишаються невиконаними, що, у свою чергу, призводить до зростання кількості звернень до Європейського суду з прав людини.

З інформації, розміщеної на сайті ЄСПЛ, відомо, що з 80 тис. заяв, що надійшли до Страсбурга, майже кожна четверта — від громадян України (18500). З них 65% — це скарги на тривале зволікання або невиконання рішень національних судів та самого Євросуду.

У зв’язку із цим ЄСПЛ ухвалив, що всі ці справи слід розглядати у межах виконання рішення у справі «Іванов проти України» та передавати до Комітету міністрів Ради Європи. Цей орган є відповідальним за забезпечення того, аби всі особи, які постраждали через системну проблему, визначену в пілотному рішенні, домоглися справедливості та отримали відшкодування.

З огляду на те що інтереси реальних і потенційних жертв згаданої проблеми доречніше захищати в межах процедури виконання, Суд вирішив, що недоцільно продовжувати займатися заявами, подібними до «справи Іванова», оскільки це не найкращим чином служитиме цілям Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Причини такої ситуації в нашій країні різні, проте більшість схиляється до того, що проблема полягає у низькій ефективності державної виконавчої служби.

Виконавець не поспішає

Нині обов’язок щодо примусового виконання рішень суду покладено на органи ДВС. У деяких випадках — на новий інститут приватних виконавців.

Стягувач є комунікативною ланкою між судами та виконавчою службою у механізмі виконання рішень. Саме за його зверненням, на підставі виконавчого документа, починається процес примусового виконання рішення. Також стягувач має дбати про оперативність цієї процедури. Однак після відкриття виконавчого провадження виникають основні труднощі.

На превеликий жаль, доволі часто стягувач стикається з бездіяльністю державних виконавців. Через низьку кваліфікацію, незадовільну матеріально-технічну базу, велике навантаження або «на замовлення боржника» держвиконавці вчиняють дії або допускають бездіяльність, що суперечать закону. Як наслідок, втрачається дорогоцінний час, боржник встигає відчужити, реалізувати майно, яке підлягає стягненню, що унеможливлює виконання рішення.

З одного боку, строки і порядок вчинення виконавчих дій чітко регламентовані ст.13 закону «Про виконавче провадження» та Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 5.08.2016 №2432/5. Саме від їх дотримання залежить успішний результат виконання.

З другого — «за необхідності» виконавці вчиняють певні дії, які шкодять оперативності. Наприклад, при розшуку активів боржника листи, направлені до фінансових установ, територіальних відділів фіскальної служби тощо, «губляться в дорозі». При цьому «доказами їх направлення» є лише копії супровідного листа, що містяться в матеріалах справи. А чи надсилався цей лист узагалі — невідомо.

У свою чергу виконавці посилаються на відсутність фінансування та на норму закону «Про виконавче провадження», згідно з якою тільки постанови про відкриття провадження або повернення виконавчого документа без прийняття до виконання надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Інші ж процесуальні документи надсилаються як просте поштове відправлення.

Хоча документи виконавчого провадження створюються в електронній системі, проте створити і реально направити — різні речі. Тож до цієї норми треба внести корективи, щоб зобов’язати надсилати рекомендованою кореспонденцією всі процесуальні документи.

Ланки без контролю

У структурі ДВС, крім безпосередніх виконавців, є орган, на який покладено обов’язок здійснювати нагляд за станом виконання судових рішень територіальними відділами. Цим органом є департамент ДВС, який організовує та контролює роботу державних виконавців, вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює керівництво та проводить перевірку діяльності структурних підрозділів територіальних органів Мін’юсту, що забезпечують виконання повноважень у сфері організації примусового виконання. Департамент узагальнює відомості щодо стану виконання рішень.

Проте випадки недотримання порядку та строків вчинення дій виконавцями на місцях через фактичну відсутність контролю не фіксуються, адже перевірки не проводяться взагалі або є формальними, виявлені недоліки не протоколюються та не виправляються. Це зумовлює продовження протиправних дій і бездіяльності через відсутність покарання. Бездіяльність керівної ланки в системі призводить до свавілля на місцях.

Загалом механізм виконання судових рішень, порядок взаємодії органів та осіб, задіяних у ньому, є ефективними на папері. Але ж людський фактор...

Удосконалення як порятунок

Як панацею презентували інститут приватної служби виконання рішень. Запровадивши його, фактично легалізували «матеріальне заохочення» для осіб, які мають здійснювати виконання рішень. Це добре, адже особа, яка має гідну матеріальну винагороду, буде зацікавлена в досягненні позитивного результату.

Система приватних виконавців тільки недавно запрацювала, тож потрібен час, аби говорити про її ефективність. Проте прогнози досить втішні.

Останніми роками було впроваджено багато електронних систем. Серед них — автоматизована система виконавчого провадження, до якої входить і Єдиний реєстр боржників та інформаційні бази даних. Це, безумовно, прогрес для нашої країни. Адже суспільство отримало доступ до багатьох електронних баз даних, інформацію з яких можна отримувати не виходячи з-за робочого столу. Проте, звісно, вдосконалення не має меж.

Однією з проблем судово-виконавчого механізму є оперативний арешт коштів боржника. Адже саме втрата дорогоцінного часу є причиною невиконання багатьох судових рішень.

У зв’язку із цим привертає увагу майбутнє ноу-хау — система автоматизованого арешту коштів у цивільному та господарському судочинстві. Її введення є одним із пріоритетних кроків реформи примусового виконання рішень у межах зобов’язань України перед Міжнародним валютним фондом.

Нині інформацію про рахунки боржника виконавець отримує шляхом направлення запитів до фінансових установ та Державної фіскальної служби. Ці листи часто не доходять до адресата або доходять зі значною затримкою. З відповідями держоргани також не квапляться.

Із впровадженням механізму електронного арешту комунікація між виконавцями та банками має стати ефективнішою. Відповідний законопроект Президент подав до парламенту на початку 2016-го (№3768). Та після кількох доопрацювань його було знято з розгляду через, як зазначено у висновку Комітету ВР з питань правової політики та правосуддя, втрату актуальності. Адже на підході була всеосяжна процесуальна реформа. Проте з остаточної редакції закону від 3.10.2017 норма про електронний арешт коштів була виключена.

У проекті №3768 передбачалося, що до відповідної системи, крім судів і державних виконавців, будуть підключені й банківські установи. Копії судових рішень і постанов держвиконавців про накладення арешту на кошти надсилатимуться банкам в електронному вигляді. Після отримання постанови опрацьовуватимуться автоматизованими системами банків. Кошти на банківському рахунку блокуватимуться автоматично.

Ключовим є те, що блокування відбуватиметься без залучення людського ресурсу. Адже саме через складну ієрархію банківської системи втрачається час, необхідний для арешту коштів. Крім того, дозволятиметься розкриття банківської таємниці на підставі відповідної постанови.

Також планувалося негайне виконання ухвал про забезпечення позову шляхом арешту коштів на банківському рахунку відповідача після внесення відповідної інформації до автоматизованої системи. При цьому відповідальним за оперативне внесення відомостей мав бути суддя, який постановив відповідне рішення.

Втім, Міністерство юстиції не полишає надії таки впровадити систему, аналогічну запропонованій у проекті №3768. У який саме спосіб це буде зроблено — наразі невідомо. Проте цих змін чекають з нетерпінням.