Робота над помилками

Причиною великого навантаження на «адміністративників» є виконання ними обов’язків державних органів

Податкові спори — одні з тих, практика розгляду яких досить часто зазнає докорінних змін, а тому потребує суттєвої уваги. До того ж, як наголошують експерти, відповідні справи суттєво впливають на навантаження законників. І не в останню чергу через позицію самих суддів.

Ризики фіктивності

Особливості слухання таких справ аналітики обговорили під час круглого столу «Актуальні проблеми адміністративного судочинства в податкових спорах».

Як відзначив голова Вищого адміністративного суду Олександр Нечитайло, податкові спори були й залишаються одними з найбільш резонансних у судовій практиці та потребують додаткових знань. Очільник суду наголосив, що за нинішніх умов законникам слід опановувати бухгалтерські знання, адже без них неможливо дати об’єктивну оцінку веденню податкового обліку.

У свою чергу президент Асоціації податкових радників Данило Гетманцев звернув увагу на те, що законодавство змінюється щорічно, як наслідок, формування судової практики просто не встигає за ним. За словами науковця, популярними в минулому році були спори стосовно бюджетного відшкодування ПДВ, функціонування системи електронного адміністрування ПДВ, податків на доходи фізичних осіб і на майно тощо.

Не обійшли експерти увагою й позицію Верховного Суду України стосовно фіктивності. Як відзначив радник голови ВАС Антон Поляничко, проблема взаємодії платників податків із фіктивними суб’єктами стосується насамперед підтвердження обґрунтованості податкового обліку податку на додану вартість. За словами експерта, це не специфічна українська проблема, адже за кордоном існують свої методи боротьби з шахрайством у сфері ПДВ.

Як відзначив А.Поляничко, впродовж 2015—2016 рр. було сформовано практику ВСУ, за якою дії фіктивного суб’єкта господарювання не можуть створювати жодних правових наслідків. «Відповідно, всі видані від його імені первинні документи не мають сили та не можуть підтверджувати дані податкового обліку», — пояснив аналітик наслідки, які випливають із позиції суду.

Водночас, на переконання А.Поляничка, законодавство передбачає тільки один наслідок фіктивності суб’єкта господарювання — його ліквідацію. До того ж, уважає він, фіктивність не може свідчити про те, що жодних правових наслідків для діяльності суб’єктів господарювання не виникло.

Як зазначив радник голови ВАС, останнім часом позиція ВСУ щодо фіктивності підприємств і значення цього факту для його контрагентів «еволюціонує». Так, в одній зі справ Суд визнав, що підставою зняття податкового кредиту було порушення взаємодії не безпосередньо між постачальником і його контрагентом, а в одній з попередніх ланок продажу товару. Фактично сказано, що операція фіктивна, хоча підстав визнавати таким останнє передання товару нібито й не було, повідомив експерт.

Зараз же, наголосив А.Поляничко, можна говорити, що ця позиція була не винятком, а новим правилом. Оскільки аналіз «контрагента контрагента» з висновком про його фіктивність знайшов своє відображення в ще одній справі. Як наслідок, судді зробили висновок, що обставини, викладені в матеріалах, свідчать про відсутність реальних операцій позивача з його постачальниками та, відповідно, про відсутність поставок позивачеві. «Це була найбільша мрія податківців — не зосереджуватися на дослідженні кожної господарської операції, а просто показати, що десь у ланцюжку поставки були дефекти, а далі можна сказати, що товару не було», — наголосив експерт. Хоча він переконаний, що на формування податкового кредиту суб’єктом господарювання не має впливу той факт, що його постачальник придбавав товар із певними «дефектами».

Розширення обов’язків

Податкові спори стають проблемою не лише для підприємців, а й безпосередньо для адміністративних судів, оскільки суттєво збільшують навантаження. Серед факторів, які впливають на це, маємо як складність і часту зміну законодавства, так і зменшення кількості законників, які мають змогу розглядати справи. Навіть у попередні роки кількість матеріалів, які мусив розглядати суддя, була нижчою.

На переконання керівника практики податкового права ЮК Jurimex Віти Форсюк, на цю ситуацію серед іншого впливає низька якість податкових актів та актів податкових перевірок. До того ж неефективно функціонує механізм оскарження таких документів безпосередньо до податківців. «Як наслідок, маємо ситуацію, коли вирішення всіх податкових конфліктів повністю переноситься на адміністративні суди», — наголосила експерт.

Детальніше вона зупинилася на практиці вирішення спорів щодо скасування податкового повідомлення-рішення. На переконання В.Форсюк, у таких справах об’єктом доказування мала би бути правомірність якогось судження. Тобто, якщо мова йде про хибність певного умовиводу, це можна довести через 2 факти: або був неправильний набір доказів, покладений в основу рішення, або неналежно оцінено аргументи.

«Фактично ми маємо встановити, чи міг контролюючий орган за такого набору аргументів та при такій їх оцінці прийти до висновку, який міститься в повідомленні-рішення. Але за фактом з’ясовується, чи допустив платник податків відповідне правопорушення», — відзначила В.Форсюк.

На її переконання, коли мова йде про оскарження рішення органу контролю, мова може йти тільки про ті документи, на які у своєму висновку він спирався. Адже якщо податковий орган не зібрав якихось довідок, він не міг їх покласти в основу свого судження. До того ж той факт, що податківці не витребували таких паперів, свідчить про неефективність виконання ними своїх обов’язків.

Якщо ж суд сам починає вишрубовувати документи, це призводить до того, що він перетворюється на орган контролю, застерігає В.Форсюк. «У більшості випадків платник податків змагається не з опонентом, а із судом, який слід переконати в правдивості своєї позиції», — пояснила вона, як відбувається розгляд таких справ нині. При цьому той факт, що суд готовий виправити недоліки податківців, призводить до того, що в держави не з’являється стимулів для зміни своїх підходів. Тому можна очікувати, що змін найближчим часом не відбудеться і законникам доведеться продовжувати виконувати чужі обов’язки.