Законники з’ясовували, чим володіють акціонери, як бути із самочинним будівництвом і чи варто позиватися з БТІ для легалізації недобудови
Недавно в приміщенні Львівського апеляційного господарського суду відбувся семінар-нарада періодичного навчання суддів місцевих господарських судів на тему: «Набуття та захист права власності в господарському судочинстві». Під час цього заходу учасники поділилися баченням щодо практики застосування законодавства, пов’язаного з набуттям та захистом права власності в господарському судочинстві.
Акціонерам — акції, АТ — майно
Секретар першої судової палати Вищого господарського суду Олександр Кот розповів про практику розгляду судами спорів про визнання права власності на частку в статутному фонді, звернувши увагу на те, що право власності на майно (кошти), передане акціонерами в оплату акцій, належить АТ. Відповідно, акціонери не можуть уважатися власниками майна корпорації, оскільки вони відсторонені від неї наявністю в них акцій. Для розмежування категорій «акціонер як власник» і «АТ як власник», як зазначив О.Кот, передусім слід зважити на те, що акціонер і майно, яке належить АТ, не пов’язані між собою. Акціонер не є власником майна, бо майно належить на праві власності АТ. При цьому процес формування власності в АТ істотно відрізняється від формування власності в інших господарських товариствах. Це знаходить свій прояв у тому, що акціонери, по суті, не об’єднуються, вносячи свій вклад, який у сукупності становить корпоративну власність.
Також він зазначив, що, на відміну від акціонерів, учасники інших господарських товариств об’єднують свої вклади. Тому, незважаючи на схожість понять часток у статутному (складеному) капіталі з частками в спільній власності, вони мають різний правовий режим. Отже, корпоративні права можуть у певних правовідносинах виявляти свій суто майновий бік, і тоді можна стверджувати, що частки в капіталі належать особам (учасникам господарських товариств) на праві власності. В інших же правовідносинах вони постають як суто зобов’язальні права.
Далі доповідач звернув увагу на ту обставину, що судова практика свідчить про недосконалість законодавства, яке регулює діяльність господарських товариств, зокрема процедури переходу частки учасника в статутному капіталі товариства до інших осіб, вступу та прийняття таких осіб до товариства. Крім того, законом не заборонено врегулювання таких юридичних процедур безпосередньо в установчих документах товариства, проте в багатьох випадках у цих документах просто дублюються відповідні законодавчі норми. Промовець дійшов висновку, що чинне законодавство не дозволяє забезпечити належне врегулювання цих відносин безпосередньо в установчих документах товариства.
Легалізація самобудів
У своїй доповіді щодо набуття права власності на новостворене майно, включаючи самочинне будівництво, суддя ЛАГС Володимир Кузь зауважив, що власник може вимагати визнання його права лише за умов, якщо певна власність належить йому на підставах, визначених законом. Однією з підстав набуття права власності є створення, виготовлення особою нової речі. До моменту виготовлення об’єкта, що може визнаватися як нова річ, особа, котра здійснює його створення, визнається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі створення майна.
При цьому він зазначив, що дискусійною при практичному застосуванні є норма абз.2 ч.3 ст.331 Цивільного кодексу, оскільки в ч.1 цієї статті зазначено про право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, тобто розуміється наявність доконаного факту, що така річ уже існує в готовому вигляді. Натомість стосовно об’єктів незавершеного будівництва ЦК визнає право власності тільки на будматеріали. Водночас в абз.2 ч.3 ст.331 ЦК не визначено правової природи такого договору, як і предмета: чи це продаж матеріалів, з яких виготовлено об’єкт, чи йдеться про незавершене будівництво як таке (хоча розуміється, що мовиться все ж про об’єкт незавершеного будівництва).
При застосуванні ч.3 ст.376 ЦК виникає питання, хто має виступати відповідачем у спорі, зважаючи на те, що легалізація самочинного будівництва можлива лише у випадку, якщо особі в подальшому виділена у встановленому порядку земельна ділянка під уже збудоване майно. Тобто можливість звернення до суду з вимогою про визнання права власності не ставиться в залежність від наявності спору стосовно права на земельну ділянку, оскільки таке право особі, яка здійснила самочинне будівництво, уже надано. Але відсутність спору унеможливлює набуття заявником статусу позивача в господарському процесі, а висновок суду про відсутність порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу є підставою для відмови в задоволенні позову. Разом з тим, оскільки оформлення права власності з виданням відповідного свідоцтва покладено на органи місцевого самоврядування, тільки в разі їхньої відмови від виконання зазначеного обов’язку виникають правові підстави для звернення по судовий захист.
Також дискусійним, на думку судді, є питання, пов’язане з урахуванням факту виділення земельної ділянки під уже збудовану нерухомість під час розгляду справи в суді. З одного боку, така дія відповідача є фактичним визнанням позову. З другого — таке звернення можливе лише в разі, якщо ділянка вже надана, а є тільки сам факт невизнання відповідним державним органом, органом місцевого самоврядування чи іншим власником землі права особи-забудовника на проведені роботи. Суди дотримуються позиції, що до отримання земельної ділянки під збудований об’єкт позовну заяву подано передчасно.
При розгляді цієї категорії спорів виникає й питання щодо права власності на самочинно збудовані господарсько-побутові споруди, що зведені з порушеннями, зазначеними в ч.1 ст.376 ЦК. Адже такі споруди є приналежністю будинку, а тому виникає питання, чи є положення ст.376 ЦК підставою визнання за власником головної речі самостійного права власності на такі будівлі.
На думку судді, таке право не може бути визнано в судовому порядку, оскільки прийняття в експлуатацію таких об’єктів має здійснюватися відповідною інспекцією держархбудконтролю в спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24.06.2011 №91. Такою є і практика розгляду справ у загальних судах.
Оренда з викупом
Суддя ЛАГС Оксана Скрипчук у своїй доповіді зауважила, що у випадках, коли право на оренду з викупом передбачено договорами, які укладалися після 15 вересня 1995 року, тобто до набрання чинності законом «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 15.09.95, яким можливість оренди майна з правом викупу було фактично скасовано, такі умови договору вже не відповідають чинному законодавству. І така обставина повинна враховуватися та підлягати оцінці судами, коли ставиться питання про зобов’язання органу приватизації укласти договір купівлі-продажу орендованого майна.
Суддя зазначила, що чинне приватизаційне законодавство права орендаря на компенсацію вартості здійснення поліпшень орендованого майна вже не передбачає. Однак, незважаючи на дані зміни в приватизаційних законах, при розгляді спорів слід мати на увазі, що до відносин приватизації застосовується законодавство, чинне на момент їх виникнення.
На думку О.Скрипчук, при вирішенні спорів щодо спонукання до укладення договору купівлі-продажу орендованого майна слід урахувати, що на орган приватизації відповідно до ч.1 ст.9 закону «Про малу приватизацію» покладено обов’язок проведення приватизації майна об’єкта, про що він повинен прийняти відповідне рішення, а приватизація проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів.
У разі визначення ціни продажу об’єкта лише на підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи порушуються норми Конституції, адже суди безпідставно перебирають на себе функції з підготовки об’єкта до продажу, віднесені до компетенції Фонду державного майна чи відповідних органів місцевого самоврядування.
Стосовно правової оцінки договорів купівлі-продажу об’єкта приватизації доповідачка зазначила, що ці договори є особливими правочинами, тому на них поширюються відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію. Отже, норми законодавства про приватизацію мають пріоритет при застосуванні.
Суддя також зауважила, що під час розгляду спорів про визнання права власності на гуртожитки слід, зокрема, керуватися висновком Верховного Суду від 1.06.2012: гуртожитки на момент проведення приватизації не належали до об’єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України або переданню в комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до складу майна підприємств, що підлягали приватизації.
Майно в процедурі банкрутства
Суддя Господарського суду Івано-Франківської області Олександра Рочняк зауважила, що ліквідатор або керуючий санацією, діючи як повноважна особа від імені боржника, може звернутися до органів місцевого самоврядування за місцем розташування нерухомого майна з клопотанням про оформлення права власності на таке майно. Йому також слід замовити проведення технічної інвентаризації нерухомого майна та виготовлення технічного паспорта. У випадку наявності спору стосовно права власності на нерухоме майно ліквідатор або керуючий санацією може звернутися до суду. У подальшому державна реєстрація права власності на нерухомість здійснюється на підставі свідоцтва, виданого виконкомом відповідної міської, селищної чи сільської ради, або судового рішення.
Ще більше складнощів виникає в разі виявлення самочинно збудованої боржником нерухомості. У такому випадку ліквідатор чи керуючий санацією може самостійно підготувати документацію для введення об’єкта в експлуатацію (якщо це завершений будівництвом об’єкт) та подальшого оформлення права власності на нього або оформлення права власності на об’єкт незавершеного спорудження. Ці способи дій можливі в разі наявності в боржника документів, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою. Також ліквідатор чи керуючий санацією має право звернутися до суду для визнання права власності на самочинно збудоване майно. У разі негативного результату розгляду такої справи арбітражний керуючий, за наявності достатніх підстав, має право реалізувати будматеріали, використані при зведенні об’єкта.
Загалом питання щодо встановлення та оформлення права власності на нерухомість у процедурі банкрутства ускладнюється тим, що в більшості випадків у боржника немає документації на такі об’єкти та відсутні керівні органи боржника.
Не менш важливе питання виникає стосовно передання житлового фонду та інших об’єктів соціальної інфраструктури до комунальної власності. Адже ст.26 закону «Про банкрутство», який є спеціальним, передбачає обов’язкове передання об’єктів житлового фонду, зокрема державного підприємства, та соціальної (комунальної) інфраструктури, виявлених під час ліквідаційної процедури, до комунальної власності територіальних громад. При цьому таке передання є безумовним, тобто відбувається без жодних додаткових умов. І норми закону «Про банкрутство» не передбачають погодження такого передання з Фондом державного майна. Об’єкти не включаються до складу ліквідаційної маси, а наявність на балансі банкрута майнових активів, які не підлягають включенню до ліквідаційної маси, перешкоджає завершенню ліквідаційної процедури.
Захист і його способи
Суддя Господарського суду Львівської області Тарас Фартушок звернув увагу учасників семінару на те, що захист права власності та інших речових прав визначають як сукупність передбачених актами цивільного законодавства засобів, які застосовуються в разі порушення цих прав і спрямовані на відновлення майнових інтересів суб’єктів. Разом з тим захист права власності та інших речових прав ототожнюється зі способами захисту, які самі по собі захисту не становлять.
Зважаючи на необхідність обрання належного способу захисту залежно від виду порушення, доповідач зауважив, що при вирішенні спорів щодо права власності на земельні ділянки суди враховують, що, за змістом ст.22 Земельного кодексу, право власності або право користування ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж ділянки в натурі (на місцевості) й одержання документа, який посвідчує це право. Таким чином, до одержання акта про право власності або право користування особа, якій виділено ділянку, не має підстав вимагати усунення перешкод у користуванні нею, звільнення її тощо, а також не може вчиняти будь-які дії щодо її відчуження. Отже, у разі невизнання або ухиляння відповідного органу від оформлення права на земельну ділянку, заінтересовані особи звертаються до господарського суду із заявою про визнання права власності та спонукання ради видати державний акт чи укласти відповідну угоду.
Під час розгляду позовних заяв про витребування майна, на думку судді, слід ураховувати, що такий позов на особу, в незаконному володінні якої це майно раніше перебувало, але в якої воно на момент розгляду справи в суді відсутнє, не може бути задоволений. Проте це не виключає можливості стягнення із цієї особи шкоди, заподіяної нею майну під час перебування останнього в її незаконному володінні.
За наявності спору про визнання права власності на недобудоване майно, якщо частка робіт, яка не виконана, є незначною, позивачі звертаються із заявами до господарського суду, подаючи позови на органи місцевого самоврядування чи органи технічної інвентаризації. Статтею 30 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Мін’юсту від 7.02.2002 №7/5, передбачено, що повноваженнями стосовно оформлення права власності на об’єкти нерухомості наділені органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади. Органи технічної інвентаризації можуть здійснювати тільки реєстрацію правовстановчих документів на ці об’єкти. Тому у випадку пред’явлення позову до таких органів суд відмовляє в його задоволенні або за згодою позивача проводить заміну неналежного відповідача.
Підбиваючи підсумки семінару-наради, голова Львівського апеляційного господарського суду Борис Плотніцький відмітив корисність і неабияку практичну цінність проведеного заходу. Служитель Феміди зазначив, що на основі конкретних прикладів учасники відпрацювали рекомендації щодо вирішення складних питань набуття та захисту права власності в господарському судочинстві, що запобігатиме подвійній практиці застосування законодавства.
Учасники семінару обговорили проблеми захисту права власності в господарському судочинстві.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!