ГПК не дозволяє компенсувати витрати на правову допомогу
Відповідно до чинного законодавства правовою допомогою від фахівців, які не є адвокатами, можна скористатись у всіх судах. Разом з тим на відшкодування відповідних витрат сторони можуть претендувати не завжди, і відсутність такого механізму в справах господарської юрисдикції навіть стала підставою звернення до Конституційного Суду. Тому варто розібратися, чому господарські суди відмовляють у відшкодуванні.
Гарантії для всіх
Право на правову допомогу — це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу у визначених обсязі та формах, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб’єктами.
КС у рішенні від 30.09.2009 №23-рп/2009 у справі про право на правову допомогу зазначив: гарантування кожному такого права в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції покладає на державу відповідні обов’язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов’язки зумовлюють необхідність визначення в законах, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію зазначеного права, що може призвести до обмеження чи звуження його змісту та обсягу.
Крім того, гарантування кожному права на юридичну допомогу є не тільки конституційним обов’язком держави, а й дотриманням узятих Україною зобов’язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. тощо.
Згідно з ст.64 Конституції право кожного на правову допомогу в жодному випадку не може бути обмежено. Відповідно до Основного Закону положення «кожен має право на правову допомогу» (ч.1 ст.59) є нормою прямої дії (ч.3 ст.8), тому навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами чи іншими актами, особа не може бути обмежена в його реалізації.
Реалізація на практиці
Відповідно до ч.1 ст.88 Цивільного процесуального кодексу «стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати». Згідно з п.2 ч.3 ст.79 ЦПК до судових витрат належать, зокрема, витрати на правову допомогу. Частиною 1 ст.56 ЦПК передбачено, що «правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги».
В ст.1 закону «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 №4191-VI встановлено, що «розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах — суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні».
Розглядаючи позовні вимоги про відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану фахівцями в галузі права, які не є адвокатами, суди цивільної юрисдикції з’ясовують:
• чи є особа, котра надавала правову допомогу, фахівцем у галузі права;
• чи має вона за законом право надавати правову допомогу;
• надавала вона таку допомогу як фахівець у галузі права чи як представник позивача;
• чи є підстави для стягнення з відповідача компенсації понесених позивачем витрат, і якщо є, то який граничний розмір такої компенсації.
Тільки в разі підтвердження вказаних обставин такі вимоги задовольняють.
«Господарська» особливість
Поряд із цим суди господарської юрисдикції, як правило, відмовляють у задоволенні позовних вимог про відшкодування судових витрат на таку допомогу. Відповідно до ч.1 ст.44 ГПК «судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи».
Згідно з ч.3 ст.48 ГПК «витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Адвокатом відповідно до ст.2 цього закону «може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи в галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України».
Таким чином, висновок господарських судів про те, що відшкодуванню підлягають лише судові витрати на оплату послуг адвоката, є правильним.
Різні поняття
З наведених прикладів не має вбачатися, що практика господарських судів неправильна чи що неоднаково застосовуються норми права судами різної юрисдикції. Поняття «послуги адвоката» і «правова допомога» за своїм змістом є схожими, оскільки обидва означають право фізичної особи одержати юридичні послуги. Поряд із цим перше є складовою другого й виокремлюється з нього за суб’єктною ознакою.
Так, згідно з правовою позицією КС, викладеною в абз.3 п.4 мотивувальної частини рішення від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника, суб’єктами надання правової допомоги є:
• державні органи, до компетенції яких належить надання правової допомоги (Мін’юст, Міністерство праці та соцполітики, нотаріат тощо);
• адвокатура як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах;
• суб’єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством;
• об’єднання громадян для здійснення й захисту своїх прав та свобод.
Таким чином, правову допомогу може надавати широке коло суб’єктів, а послуги адвоката — лише адвокат. Оскільки, на відміну від ЦПК, у ГПК йде мова тільки про витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, то в господарського суду, на противагу загальним судам, відсутні підстави для відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану фахівцями в галузі права, які не є адвокатами.
Звісно, такий стан речей викликає невдоволення фахівців, які не є адвокатами та представляють інтереси сторін у господарському суді. Проте вирішити це питання можуть не суди, а виключно законодавець.
Сторони заздалегідь мають готуватися до того, що компенсувати деякі витрати їм не вдасться.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!