«Вычеркнутая» норма

Последствия невыполнения требований ч.1 ст.199 УПК

Уголовный процессуальный кодекс содержит четкие императивные нормы, нарушения которых могут иметь серьезные юридические последствия. Одной из таких норм является ч.1 ст.199 УПК, регламентирующая порядок продления срока содержания под стражей.

Норма закону

«Стаття 199. Порядок продовження строку тримання під вартою

1. Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою».

Є два погляди на наслідки недотримання імперативних вимог КПК. Вважаю, що кожен має самостійно сформувати свою думку з цього приводу, тому наводжу обидві думки.

Позиція судді ВАКС

Щодо аргументів сторони захисту про порушення прокурором строку, передбаченого ч.1 ст.199 КПК, як підстави для повернення клопотання або залишення його без розгляду. Захисник… вважав, що клопотання прокурора не підлягає розгляду по суті через те, що воно було подане суду пізніше, ніж за п’ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали суду від…, тобто з порушення визначеного в ч.1 ст.199 КПК строку. Суд відхиляє це довід як такий, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Так, порядок, визначений у ст.199 КПК, до якої відсилає норма другого речення ч.7 ст.194 КПК, застосовується у разі необхідності продовжити строк дії обов’язків, які передбачені ч.5 ст.194 КПК і покладені на обвинуваченого ухвалою суду. Зокрема ч.1 ст.199 КПК покладає на прокурора обов’язок подати клопотання про продовження строку дії обов’язків до суду не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали, якою на підозрюваного, обвинуваченого покладені відповідні обов’язки. Суд зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку дії обов’язків до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч.4 ст.199 КПК). Зазначена норма є імперативною. Зміст ч.5 ст.199 КПК вказує на те, коли суд зобов’язаний відмовити у продовженні строку дії обов’язків, покладених на обвинуваченого, а саме якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у ч.3 ст.199 КПК, виправдовують подальше покладення таких обов’язків на обвинуваченого. Тобто ст.199 КПК встановлює два процесуальних строки:

1) строк на звернення прокурора з клопотанням про продовження строку дії обов’язків – не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали;

2) строк розгляду клопотання судом, які є строками виконання обов’язку, тому щодо таких строків не може поставати питання про їх поновлення. передбачений наведеною вище нормою ч.1 ст.199 КПК строк на звернення з клопотанням про продовження строку дії обов’язків має виключно процедурний (організаційно-забезпечувальний) характер і ч.5 ст.199 КПК не пов’язує обов’язок суду відмовити у продовженні строку покладення на обвинуваченого обов’язків із недотриманням прокурором такого строку (із поданням прокурором клопотання за меншу кількість днів, аніж передбачено в ч.1 ст.199 КПК).

Така позиція суду заснована на правовому висновку, зробленому в постанові Верховного Суду від 8.04.2020 у справі №263/15845/2019.

Окрім того, положеннями чинного КПК не передбачено можливість постановлення судом ухвали про повернення прокурору без розгляду клопотання про продовження строку дії обов’язків, покладених на обвинуваченого, у зв’язку із порушенням прокурором строку на його подання до суду. Отже, клопотання прокурора,.. про продовження строку дії обов’язків, покладених на обвинуваченого…, суд зобов’язаний розглянути до завершення строку дії попередньої ухвали суду…, незалежно від того, що таке клопотання було подане в останній день продовженого строку дії обов’язків, тобто пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії попередньої ухвали суду.

Позиція захисту

Щодо постанови ВС від 8.04.2020 у справі №263/15845/2019:

«...Разом з тим, ч.1 ст.113 КПК визначає процесуальні строки як встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

Оскільки за своєю юридичною природою процесуальні дії або утримання від них виступають засобом реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків учасників правовідносин, то й процесуальні строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов’язку. Їх недотримання спричиняє різні правові наслідки.

Закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Саме строк реалізації права може бути поновлений у встановленому порядку з відновленням і втраченої у зв’язку із закінченням строку можливості реалізувати право.

Закінчення строку виконання обов’язку не спричиняє його припинення. Обов’язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку, крім випадків коли виконання обов’язку призведе до порушення процесуальних прав учасників провадження. Пропуск строку виконання обов’язку, на відміну від пропуску строку реалізації права, спричиняє застосування до осіб, що пропустили строк, дисциплінарних стягнень, якщо строк пропущений оперативним підрозділом, слідчим, прокурором, слідчим суддею або суддею, або заходів забезпечення кримінального провадження, якщо строк пропущений учасником кримінального провадження.

Стаття 199 КПК, яка регламентує порядок продовження строку тримання під вартою, покладає на слідчого, прокурора наступні обов’язки:

скласти клопотання про продовження строку тримання під вартою відповідно до вимог, зазначених у ст.184 КПК. Крім того, викласти в ньому обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому подання клопотання про продовження строків тримання під вартою є правом слідчого, прокурора, а не їх обов’язком (ч.3 ст.199 КПК);

подати клопотання про продовження строку тримання під вартою до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, — до ВАКС (ч.2 ст.199);

подати клопотання про продовження строку тримання під вартою до суду не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.1 ст.199).

Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч.4 ст.199 КПК).

Слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у ч.3 ст.199 КПК, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч.5 ст.199 КПК).

Таким чином, ст.199 КПК встановлює два процесуальних строки:

1) п’ятиденний строк на звернення з клопотанням про продовження строків тримання під вартою;

2) строк розгляду клопотання слідчим суддею.

Ці строки є строками виконання обов’язку, а, отже не можуть бути поновлені. Перший — тому, що він носить виключно процедурний (організаційно-забезпечувальний) характер, і ч.5 ст.199 КПК не пов’язує обов’язок слідчого судді відмовити у продовженні строку тримання під вартою у зв’язку з його недотриманням; другий, для порівняння, — тому, що його поновлення призведе до порушення гарантованих Конституцією прав підозрюваного, обвинуваченого.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що передумовою поновлення процесуального строку є виключно клопотання заінтересованої особи (ч.1 ст.117 КПК). У даному провадженні клопотання про поновлення строку ніким із учасників не заявлялося. Отже, у слідчого судді не було процесуальних підстав для вирішення питання про поновлення строку.

Підводячи підсумок, Суд дійшов висновку, відповідно до якого процесуальний строк виконання обов’язку не підлягає поновленню.

Виходячи з усталеної практики Верховного Суду клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням із прокурором не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Якщо ж таке клопотання подане пізніше, воно вважається поданим із порушенням процесуальних строків. Слідчий суддя, суд у такому випадку, приймаючи клопотання до розгляду, зобов’язаний порушити питання про відповідальність слідчого, прокурора, який порушив процесуальний строк, перед органами, які уповноважені притягати його до дисциплінарної відповідальності (наприклад, перед прокурором вищого рівня).

Суд підкреслює, що у даному провадженні предметом розгляду слідчим суддею було клопотання слідчого, погоджене із прокурором, про продовження строків тримання під вартою. Клопотання ж захисника про повернення клопотання слідчого було заявлено в межах розгляду клопотання про продовження строків тримання під вартою і нерозривно з ним пов’язане.

Отже, пропуск п’ятиденного строку на звернення слідчого, прокурора до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, який, як вказувалося вище, носить процедурний (організаційно-забезпечувальний) характер може бути апеляційним доводом сторони захисту лише при оскарженні ухвали про продовження строків тримання під вартою.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що мотиви, з яких виходив суд апеляційної інстанції, про те, що ухвала слідчого судді про поновлення процесуального строку не підлягає апеляційному оскарженню не відповідає положенням кримінального процесуального законодавства, загальний його висновок щодо неможливості перегляду ухвали слідчого судді про поновлення строку на звернення до суду слідчого з клопотанням про продовження строку тримання під вартою в апеляційному порядку є вірним.

Поновлення строку звернення із клопотанням про продовження тримання під вартою

Тобто у справі 263/15845/2019 слідчим суддею поновлено строк звернення до суду із клопотанням про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Іншою ухвалою було задоволено клопотання слідчого про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Не погодившись з рішенням про поновлення строку на звернення слідчого із клопотанням про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, особа звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді.

Ухвалою Донецького апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою особа на ухвалу слідчого судді про відмову у задоволенні клопотання захисника про повернення клопотання слідчого про продовження строків тримання під вартою та поновлення строку звернення до суду із клопотанням про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з посиланням на стст.307, 309 та ч.4 ст.399 КПК у зв’язку з тим, що апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Верховний Суд у постанові дійшов до таких висновків.

Оскаржувати окремо ухвалу про поновлення строку про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у даному випадку є невірним способом захисту! Поновлення строку може бути апеляційним доводом сторони захисту лише при оскарженні ухвали про продовження строків тримання під вартою! Та не погодившись з мотивами суду апеляційної інстанції, ВС залишив ухвалу в силі, так як вважає, що окремо ухвалу про поновлення строку у даному випадку оскаржувати неможливо.

ВС зазначає: якщо клопотання подано пізніше визначеного законом терміну, воно вважається поданим із порушенням процесуальних строків!

Закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Саме строк реалізації права може бути поновлений в установленому порядку з відновленням і втраченої у зв’язку із закінченням строку можливості реалізувати право.

Закінчення строку виконання обов’язку не спричиняє його припинення. Обов’язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку, крім випадків коли виконання обов’язку призведе до порушення процесуальних прав учасників провадження.

Стаття 199 КПК встановлює два процесуальних строки:

1) п’ятиденний строк на звернення з клопотанням про продовження строків тримання під вартою;

2) строк розгляду клопотання слідчим суддею.

Ці строки є строками виконання обов’язку, а, отже, не можуть бути поновлені. Перший — тому, що він носить виключно процедурний (організаційно-забезпечувальний) характер, і ч.5 ст.199 КПК не пов’язує обов’язок слідчого судді відмовити у продовженні строку тримання під вартою у зв’язку з його недотриманням; другий, для порівняння, — тому, що його поновлення призведе до порушення гарантованих Конституцією прав підозрюваного, обвинуваченого.

Велика неузгодженість у постанові ВС

Тут, напевно, у постанові ВС сама велика неузгодженість! Чому саме ВС прийшов до висновку, що п’ятиденний строк на звернення з клопотанням про продовження строків тримання під вартою — це строку виконання обов’язку, а не строк реалізації права?!

Стаття 199 КПК у першій частині: «Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою». Тобто у самому кодексі зазначається, що звернення з клопотанням про продовження строків тримання під вартою — це реалізація права!

Якщо цю (на мій погляд) очевидну помилку виправити, то все інше, проголошене ВС, — вірне на 100%, а саме: «закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Саме строк реалізації права може бути поновлений у встановленому порядку з відновленням і втраченої у зв’язку із закінченням строку можливості реалізувати право».

Нівелювання імперативних вимог КПК

У даному випадку суддя ВАКС (на мою думку) прийшов до помилкового висновку, як між іншим і ВС. Своїми рішеннями суди фактично нівелюють імперативні вимоги КПК.

Право подати клопотання нічим не відрізняється від права подати апеляційну чи касаційну скаргу. Пропущення процесуальних строків приводить до втрати можливості скористатися таким правом, але може бути поновлено судом.

Взагалі, не вирішивши питання продовження процесуальних строків, а відповідного клопотання від сторони обвинувачення не було, суддя ВАКС прийняв рішення, що порушення ч.1 ст.199 КПК стороною обвинувачення взагалі не тягне за собою жодних наслідків, тім самим викреслив цю норму з кодексу.

Закон і Бізнес