Игра без правил

Почему размер залога в уголовных делах становится несоразмерным и как это исправить

Каждый раз, когда суд назначает залог, адвокат чувствует себя в казино: никогда не знаешь, какую сумму назовут и сможет ли человек ее вообще внести.

Рулетка із заставою

У Національній асоціації адвокатів України відбувся круглий стіл «Застава у кримінальному провадженні: баланс суспільних і приватних інтересів», де адвокати, слідчі судді та науковці обговорили системні проблеми визначення розміру застав і виробили спільне бачення необхідних змін до КПК.

Адвокат Анжеліка Моісєєва, яка відкрила захід, описала щоденну реальність адвокатів у «заставних» справах: «Ми кожного разу знаходимося начебто у казіно, де граємо в рулетку, бо нам невідомо, яким чином все ж таки закінчиться даний судовий розгляд».

Судові рішення не відповідають на базові питання: чому обрано саме такий розмір застави, які докази стали підставою та які ризики є настільки виключними, щоб вийти за межі, встановлені законом. Натомість підзахисні місяцями перебувають під вартою не тому, що вони суспільно небезпечні, — а тому, що не можуть сплатити суму, критерії визначення якої залишаються незрозумілими навіть після прочитання ухвали.

Адвокат Володимир Мацко дав явищу назву — «проблема копі-пасту»: «В більшості клопотань про обрання та продовження запобіжного заходу просто компілюється стаття, яка перелічує ризики». Понад 90% справ не містять реального аналізу підозри — лише її декларацію. При цьому докази сторони захисту, які спростовують ризики, ігноруються — і в суді першої інстанції, і в апеляції.

Спікер навів дві справи. Так, Печерський районний суд м.Києва призначив заставу в розмірі 9 млн грн. у справі за ч.3 ст.436² КК (виправдовування збройної агресії). Обґрунтуванням стали будинок площею 60 м² і земельна ділянка батька підозрюваного у Черкаській області. Ні того, ні іншого підозрюваний реалізувати не міг, бо майно йому не належить. А у справі про державну зраду депутату призначили заставу в 33 млн грн. — хоча суду були надані докази, що все майно й активи перебувають під арештом.

«Фактично до особи застосовується безальтернативний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою», — зробив висновок В.Мацко.

Мовчання обходиться дорого

Слідчі судді, які долучились до дискусії, говорили передусім про пасивність сторони захисту. Суддя, заступник голови Голосіївського районного суду м.Києва Наталія Дмитрук зауважила, що адвокати здебільшого просто констатують «застава непомірна» і нічого більше.

«Добре, якщо дійсно доводять, чому вона непомірна — я маю на увазі саме фактами. Частіше це просто констатація факту», — зазначила суддя. Змагальність, на її думку, ніхто не відміняв — і сторона обвинувачення часто діє не менш інертно.

Слідчий суддя Сосніського районного суду М.Черкаси Ярослав Пересунько назвав мовчання і пасивність у засіданні «найбільшою помилкою» захисту. Стандарт доказування ризиків у цій категорії справ нижчий за загальний: «Цей стандарт більше схожий на баланс ймовірностей. Хто надав більше доказів — на ту думку, власне, і пристане суд під час оцінки конкретного ризику».

Найбільш розгорнуту позицію виклала суддя-спікер Печерського районного суду м.Києва Марія Пилаєва. Вона запропонувала переосмислити саму природу застави.

На її переконання, суспільство сприймає її як покарання — «держава вже забирає гроші, хоча ще діє презумпція невинуватості». Проте юридично застава стоїть перед домашнім арештом, оскільки обмеження свободи переміщення є суворішим за майновий тягар. Якщо суд призначає заставу як альтернативу триманню під вартою, вона має «коштувати свободи»: «Чи можемо ми витратити на особисту свободу всі свої заощадження? Чи можемо витратити кредитні або запозичені у друзів чи близьких кошти? Я думаю, що кожен відповість, що так».

Суддя наголосила: застава як самостійний запобіжний захід і застава як альтернатива тримання під вартою — «зовсім різні застави» з різним рівнем ризиків, які вони покликані забезпечити. В контексті воєнного стану, антикорупційних реформ і особливої тяжкості правопорушень цей баланс набуває специфічного значення. Проте будь-яка велика сума зобов’язує суд ретельно обґрунтувати відповідність між ризиком і розміром — а це той обов’язок, який, за словами учасників, виконується вкрай рідко.

Слідчий суддя Солом'янського районного суду м.Києва Ірина Тесленко підтримала колег і нагадала про принцип змагальності: «У нас змагальний процес — і сторона захисту також може надавати свої докази та обґрунтування. Слідчий суддя прийматиме рішення збалансовано на базі всіх доказів, які наявні в матеріалах справи».

Від 49 мільйонів до 330 тисяч

Адвокат Армен Нерсесян навів приклад, що найкраще ілюструє масштаб проблеми у справах щодо військовослужбовців. Його підзахисний — бойовий комбат з 14-річним стажем, нагороджений орденом Богдана Хмельницького, якого затримали прямо на командному пункті. Сума інкримінованої неправомірної вигоди — 900 тис. грн. Суд призначив заставу у 49 млн грн., що у 55 разів більше за інкриміновану суму. Єдине майно підзахисного — земельна ділянка як учасника АТО; на утриманні двоє малолітніх дітей.

«Дружина пішла з декрету на роботу. Це ж життя. Його ж сім’я продовжує існувати», — зазначив адвокат. Через суди — спочатку Печерський, потім Кам'янський районний суд Черкаської області — застава поступово знижувалась: 42, 20, 3 мільйони, мільйон, 600 тисяч. Після 11 місяців під вартою сім’я нарешті зібрала 330 тисяч гривень. «49 млн грн. було в травні 2025 року, а в квітні 2026-го — 330 тис. І це виявилась та сума, яку сім’я за рік змогла накопичити», — підсумував А.Нерсесян.

Окремо він порушив питання «винятку, що став правилом»: норма про виключні випадки призначення застави понад встановлені межі де-факто перетворилась на загальну практику. «Хтось взагалі бачив за останні 5 років, щоб застосовувались ставки застави, визначені у ст.182 КПК? У мене — жодної такої справи. Тобто це мало бути завжди винятковим випадком, а раптом стало загальною практикою», — зазначив А.Нерсесян.

Члени комітету Ірина Гловюк та Юлія Іваніна завершили дискусію презентацією проєкту змін до КПК. Серед ключових пропозицій: розширити предмет застави за рахунок рухомого та нерухомого майна; прямо заборонити при оцінці помірності враховувати арештоване майно і майно родичів підозрюваного; зобов’язати прокурора обґрунтовувати «виключність» у клопотанні; закріпити статус заставодавця та його представника; запровадити механізм зменшення застави при зміні обставин з правом оскарження ухвали.

«Ми маємо думати не лише про те, як буде зручно державі і правоохоронним органам. Ми маємо оцінювати ці питання з позицій прав людини, реальної здатності внесення застави і справедливості», — резюмувала І.Гловюк.

А.Моісєєва оголосила, що керівництву НААУ буде запропоновано направити напрацювання комітету до Верховної Ради. На її переконання, лише формалізація критеріїв «виключних випадків» може вберегти систему від перетворення застави на де-факто безстрокове ув’язнення без вироку.

Закон і Бізнес