Когда нехватка кворума - не помеха

Почему при отсутствии правомочности в Конституционном Суде его органы и дальше принимают решения?

Уже почти два месяца как единственный в Украине орган конституционной юрисдикции потерял дееспособность. 27 января закончились полномочия трех судей и в КС осталось одиннадцать (из двенадцати необходимых для кворума) голосов. Впрочем, некоторые органы суда работу продолжают. Правомерно ли это?

Умови здійснення провадження

За законом про Конституційний Суд, його склад становить 18 суддів. Суд є повноважним здійснювати конституційне провадження, якщо у його складі є щонайменше 12 суддів, які набули повноважень - склали присягу (ст.10).

У складі КС діють Велика палата, два сенати та шість колегій. Ці органи згідно зі ст.32 закону у межах визначених повноважень щодо конституційного провадження діють як Конституційний Суд.

Велика палата діє у складі всіх 18 суддів Конституційного Суду. Це головний орган, який здійснює розгляд справ і приймає рішення щодо відповідності Конституції законів, міжнародних договорів та підзаконних актів, офіційного тлумачення Конституції, конституційності питань всеукраїнського референдуму, додержання процедури імпічменту (ст. 35 закону).

Сенат діє у складі 9 суддів, але якщо у Великій палаті менше ніж 18 суддів, тоді для повноважності сенатів достатньо і шести. У будь-якому випадку, сенат розглядає справи за участю щонайменше 6 суддів. Сенати розглядають питання щодо конституційності законів чи їх окремих положень за конституційними скаргами (ст.36 закону).

В межах сенатів утворюються колегії, до складу яких уключаються по три судді. До повноважень цього органу належить вирішення питань щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням, конституційним зверненням, конституційною скаргою. Рішення приймаються більшістю голосів.

Отже, станом на сьогодні роботу Великої палати паралізовано через брак кворуму. 

Також заблоковано вирішення таких організаційних питань, як обрання голови суду, ухвалення рішення про надання згоди на затримання або утримування під вартою чи арештом судді, винесення попередження судді про необхідність усунення обставин, що свідчать про порушення ним вимог щодо несумісності, ухвалення рішення про звільнення судді, затвердження персонального складу сенатів, утворення колегій. Усі ці питання вирішуються виключно на спеціальних пленарних засіданнях, де повинні бути присутні щонайменше 12 суддів (ст.39 закону).

Як з шести зробити дев’ять

І хоча наразі КС не має повноважності, оскільки у його складі є лише 11 суддів, тим не менш Суд проводить засідання та ухвалює рішення. Про що громадськість регулярно інформує відділ комунікацій та правового моніторингу.

Як так? У першому сенаті є 6 суддів. Також сформовано три колегії. 

Математичне диво формування з 6 суддів сенату трьох колегій по три судді було створене через «тимчасове залучення» колег:

перша колегія — Петро Філюк, Віктор Кичун та Алла Олійник (залучена);

друга колегія — Оксана Грищук, Ольга Совгиря та Олександр Петришин (залучений);

третя колегія — Олександр Петришин, Алла Олійник та Віктор Кичун (залучений).

Отже, у КС уважають, що цей перший сенат, а також його колегії є повноважними здійснювати конституційне провадження (нагадаємо, сенати розглядають скарги від громадян).

Дуже зручний формат роботи для керівництва держави, чи не так?  Але як бути із прямою нормою ст.10 закону про склад у 12 суддів, як умову повноважності для здійснення Судом конституційного провадження? Норма говорить саме про КС (а не його Велику палату). І сенат діє саме як КС!

Фактично у Суді скористалися нечіткістю правових норм і витлумачили закон у зручний для себе спосіб. 

До того ж рішення, ухвалені КС, є обовʼязковими, остаточними та не можуть бути оскаржені. Однозначною з цього приводу є як позиція Верховного Суду, яку було сформульовано у рішенні від 14.08.2020 №640/8752/19, так і позиція самого Конституційного Суду, висловлена у рішенні від 02.12.2019 №11-р/2019.

З іншого боку, за формальною логікою, якщо орган не є легітимним, то його структурна частина чи орган діяти також не може. Тож постає питання легітимності та законності рішень, які перший сенат від імені КС виносить у цей період. Але хто його вирішить — той самий неповноважний КС? Тоді хто ж до нього звернеться?

Коли «на догоду»

Фактично законодавець та судді КС самі заклали ще у 2014 році міну сповільненої дії, коли на догоду «революційній доцільності» звільняли суддів КС. Протиправність звільнення згодом констатував Європейський суд з прав людини щодо суддів КСУ В’ячеслава Овчаренко, Михайла Колоса та Анатолія Головіна. А от скарга Наталії Шаптали ще очікує на рішення з 2015 року (тут до речі постає окреме питання, які ж у Страсбурзі пріоритети, якщо проблеми конституційного порядку в державі-члені РЄ чекають на вирішення 10 років).

Інший приклад — це звільнення колишнього голови КС Станіслава Шевчука у травні 2019 року. Незаконність звільнення та порушення процедури вже констатувала Венеціанська комісія. Тож зміст резолютивної частини рішення ЄСПЛ (а воно рано чи пізно буде ухвалене), цілком передбачуване.

Тож теоретично проблему із кворумом і легітимністю КС можна було б вирішити, поновивши на посаді ексочільника КС. А ще й при цьому можна було б на випередження відновити справедливість! Але і це зробити неможливо, бо вже за будь-яких умов сплив строк його повноважень. 

За ним в чергу може ставати Олександр Тупицький, який, як і його попередник, теж впав у немилість.

Отже, КС своєю діяльністю довів неспроможність здійснювати незалежне та справедливе конституційне судочинство. Можливо на це не було запиту в суспільстві. А можливо цьому сприяли політичний тиск та відсутність культури політичного діалогу.

Очевидно цей орган також не виправдав надій, які на нього покладали автори Конституції: він не став арбітром політико-правових спорів. Ба більше, КС навіть не зміг відстояти обов’язковість виконання його ж рішень та захистити самих суддів від політичного свавілля.

Отже, виходить за аксіомою «кадри вирішують усе»! У зв’язку з цим Венеціанська комісія послідовно наполягала на тому, що відбір суддів КС був повністю деполітизованим. Особлива увага приділялася ризикам у механізмі відбору. Мається на увазі склад дорадчої групи експертів (ДГЕ) та її вплив на процес.

І видається невиправданим той оптимізм, який ВК висловлювала щодо цієї групи. Мало того, що міжнародні експерти майже не орієнтуються у вітчизняних реаліях, так вони ще й залежні від тих хто фінансує їхню діяльність. Тобто фактично позбавляючись від одних ризиків, ДГЕ створює інші. В результаті вже можна констатувати продовження досвіду негативної селекції.

На жаль, ці питання ще довго будуть стояти на перепоні до забезпечення незалежного конституційного контролю.

Закон і Бізнес