Какие принципы обращения с вещдоками следует закрепить законодательно

Проблемные моменты в вопросах хранения вещественных доказательств стороной обвинения изучают в рамках правового мониторинга в Директорате правосудия и уголовной юстиции Минюста. Чтобы найти пути решения, они обратились в НААУ.

Об этом сообщает «Закон и Бизнес» со ссылкой на НААУ.

У Мінʼюсті відзначають, що виникають зокрема питання щодо уточнення та нормативного визначення місця зберігання: озброєння (зброї, боєприпасів), військової техніки, засобів ураження, їх частин, які використовувались при здійсненні збройної агресії проти України; легкозаймистих речовин, зокрема, паливно-мастильних матеріалів; коштів в національній та іноземній валюті, платіжних документів, а також урегулювання правил збереження цифрових доказів. А правоохоронними органами порушується питання щодо необхідності внесення змін до Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду.

У частині уточнення та нормативного визначення місця зберігання озброєння в НААУ вважають, що для збереження цієї категорії речових доказів необхідно використовувати спеціальні майданчики з аналогії збереження автомобілів та іншої техніки. В цьому випадку необхідно передбачити чіткий механізм їхньої передачі державі після того, як вони втратять статус речових доказів, для перероблення на метал. Облік таких речових доказів повинен вестися, у тому числі і ваговій категорії для розуміння того, скільки держава отримає металу після завершення розслідування і судових процесів.

Що стосується легкозаймистих речовин, зокрема пально-мастильних матеріалів, зрозумілим є те, що перед здачею на збереження цієї категорії доказів необхідно провести експертизу для встановлення характеристик. Якщо такі докази містять у своїй структурі речовини, що мають значення для розслідування, то надалі беруться зразки для можливого експертного дослідження. Слід врахувати, що паливно-мастильні речовини не містять індивідуальних ознак, а тому можуть бути передані на зберігання за їх об’ємом відповідним організаціям які займаються торгівлею цими речовинами і мають місця і ємності для зберігання. У разі потреби повернення цих речовин власнику повертається певний об’єм.

Відповідно до ч. 6 ст. 100 КПК речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їхньою вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

- повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

- передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності – за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

- знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності – за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

- передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони належать до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров’я людей або довкілля.

Речові докази фіксуються за допомогою фотографування або відеозапису та докладно описуються. У разі необхідності може бути збережений зразок речового доказу, достатній для його експертного дослідження або інших цілей кримінального провадження.

Грошові кошти, платіжні документи однозначно повинні зберігатися в сейфових скриньках у державних установах банків. Для збереження цифрових доказів використовуються CD-диски, флеш-носії та карти пам’яті. Хоча вони повинні зберігатися в спеціально відведених місцях, на практиці їх зберігають в матеріалах проваджень  або в кабінетах слідчих, у результаті чого втрачаються або пошкоджуються. Комп’ютерна техніка та мобільні телефони (найбільш гостра проблематика) має вилучатися у виключних випадках, коли містить на собі сліди злочину, в інших випадках - зніматися інформація. Налагодження контролю за обґрунтованістю вилучення такої техніки зменшить бюджетне навантаження і захистить права людини на майно.

Також у НААУ наголосили на необхідності удосконалення механізму вилучення доказів, посилення відповідальності за їх збереження та встановлення контролю оглядів та утримання речей, коли вони втратили вже свою цінність як речові докази.

Окремим проблемним моментом зберігання речових доказів, на думку адвокатів, є те, що після скасування арешту тимчасово вилученого майна або повернення майна власнику чи володільцю трапляються випадки коли потрібно витрачати час та ресурси, щоб встановити його місцезнаходження. Адже в постановах слідчих про визнання речей та документів речовими доказами відсутня інформація про місце знаходження речей, та осіб, відповідальних осіб за їх зберігання. Цю прогалину можна усунути, наприклад, шляхом унесення змін до ст. 110 КПК. При цьому постанову про визнання майна речовим доказом доречно вручати (надсилати) його власнику чи володільцю.

З повним текстом пропозицій НААУ, які були надіслані на запит Мінʼюсту, можна ознайомитися за посиланням.

Закон і Бізнес