Покушение на преступление

Вопросы процесса и права: состав суда и сроки давности привлечения к уголовной ответственности

В уголовном судопроизводстве правильное определение состава суда является ключевым аспектом обеспечения справедливости процесса. Особого внимания требуют случаи, когда обвинение касается покушения на тяжкие или особо тяжкие преступления, например покушения на умышленное убийство, предусмотренного ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 УК.

Згідно з положенням ч.3 ст.68 КК максимальне покарання за замах на злочин не може перевищувати двох третин від максимального строку покарання за закінчений злочин. На цій підставі, здавалося б, можна дійти висновку, що справа за замахом на злочин із санкцією до 15 років позбавлення волі повинна розглядатися одноособово, адже фактичне максимальне покарання за замах обмежується 10 роками.

Однак, таке тлумачення створює кілька принципових проблем, пов’язаних із правильностю розуміння понять в нормах матеріального та процесуального права. Ця стаття детально аналізує зазначені проблеми та пропонує вдосконалення правозастосовної практики.

Тому в цій статті ставиться за мету встановлення правильного тлумачення та застосування положень кримінального та кримінального процесуального законодавства України щодо:

1. Визначення складу суду в справах про замах на злочин, зокрема щодо злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК.

2. Встановлення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за замах на умисне вбивство, враховуючи кваліфікацію такого діяння як тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Проблема включає правильне розуміння та розмежування таких понять, як «передбачено покарання» та «призначення покарання», а також питання коректного застосування ст.68 КК при визначенні складу суду та строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.31 КПК, кримінальне провадження щодо злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі понад 10 років, здійснюється колегіально у складі трьох суддів за клопотанням обвинуваченого.

Стаття 68 КК регулює питання призначення покарання за незакінчений злочин. Частина 3 цієї статті встановлює, що максимальне покарання за замах не може перевищувати двох третин максимального строку покарання за закінчений злочин.

Таким чином ми бачемо, що в п.2 ч.2 ст.31 КПК законодавцем використовується таке поняття, як «передбачає покарання», а в положенні ст.68 КК — «призначення покарання», а відтак виникає питання про те, чи є вказані поняття тотожніми або різними. Давайте розбиратися.

Поняття «передбачає покарання» означає, що певна норма права чи закон встановлює можливість покарання за конкретне правопорушення, наприклад, стаття Кримінального кодексу передбачає покарання у вигляді позбавлення волі за умисне вбивство.

Поняття «призначення покарання» означає реалізацію покарання, яке було передбачене законом, щодо конкретної особи, яка вчинила правопорушення, наприклад, суд виніс вирок, застосувавши покарання у вигляді позбавлення волі строком на 10 років за вчинення злочину.

Таким чином ми бачимо, що «передбачає покарання» — це потенційна можливість покарання, закріплена у нормі права, а «призначення покарання» — це реалізація цієї можливості в конкретному випадку, коли правопорушення доведено, а вирок винесено.

Таким чином, перше стосується абстрактного рівня правової норми, а друге —  практичної площини її реалізації.

Відтак ми бачимо, що в положенні п.2 ч.2 ст.31 КПК йдеться про санкцію статті конкретної норми матеріального права особливої частини КК, а не про призначення покарання про що йдеться в ст.68 КК, що згідно з наведеними доводами є різними поняттями. Тому застосування ст.68 КК для визначення складу суду на етапі підготовчого засідання є юридично помилковим.

В іншому випадку, твердження про можливість застосування ст.68 КК при визначенні кількісного складу суду давало б можливість суду при визначенні кількісного складу суду також посилатися на стст.65—67 КК або на ст.69 КК, адже ці норми, як і ст.68 КК, регулюють питання призначення покарання.

Більш того, в ч.2 ст. 31 КПК йдеться не про те, яке покарання буде призначатись, що регулюється загальною частиною КК, з урахуванням доказів і обставин встановлених у справі, а про те, яке покарання передбачається особливою частиною КК, тобто від мінімального до максимального строку санкції відповідної статті.

Тому при наявності клопотання особи, яку обвинувачують у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК така справа в силу вимог п.2 ч.2 ст.31 КПК повинна розглядатись колегіально.

Тепер пропоную розглянути питання строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочин передбачений ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК.

Питання строків давності притягнення до кримінальної відповідальності є важливим аспектом кримінального права, що забезпечує баланс між суспільною необхідністю притягнення винної особи до відповідальності та гарантіями прав особи на захист від безстрокового кримінального переслідування. Особливої актуальності це питання набуває у випадках незакінчених злочинів, таких як закінчений замах на умисне вбивство (ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК).

Частина 2 ст.15 КК визначає закінчений замах як ситуацію, коли особа вчинила всі дії, які, на її думку, були необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не був завершений через обставини, що не залежали від її волі.

Ця форма злочинної поведінки свідчить про високий ступінь суспільної небезпеки, оскільки намір особи реалізувати злочин був доведений до завершального етапу.

Частина 1 ст.115 КК передбачає покарання за умисне вбивство у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років. Цей злочин класифікується як особливо тяжкий відповідно до ч.6 ст.12 КК, оскільки максимальне покарання перевищує 10 років.

Таким чином, у випадку закінченого замаху на умисне вбивство вбачається безпосередній зв’язок із кваліфікацією основного злочину, що відображено в санкції ч.1 ст.115 КК.

Частина 3 ст. 68 КК встановлює, що за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин від максимального строку покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини КК.

Для закінченого замаху на умисне вбивство (ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК) максимальне покарання обмежується 10 роками позбавлення волі (⅔ від 15 років).

Згідно з ч.5 ст.12 КК, злочини із максимальним покаранням до 10 років позбавлення волі належать до категорії тяжких. Таким чином, закінчений замах на умисне вбивство перестає бути особливо тяжким злочином і класифікується як тяжкий злочин.

Відповідно до ч.1 ст.49 КК, строк давності для тяжких злочинів становить 10 років.

Таким чином, за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК (закінчений замах на умисне вбивство) строк давності притягнення до кримінальної відповідальності складає 10 років.

З наведеного можемо дійти такого висновку: при вирішенні суто процесуального питання — визначення кількісного складу суду — ст.68 КК застосовуватись не може, а при вирішенні питання строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, застосовується обов’язково.

Закон і Бізнес