Опосредованный ВАКС,

или Попытки отменить судебный контроль на досудебном расследовании вообще

Не так уж много времени прошло, как коллегия АП ВАКС фактически, на мой взгляд, прибегла к опосредованной попытке отойти от обязательности судебного контроля. И с большим изумлением я увидел развитие этой практики.

Так, колегія АП ВАКС (за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді ВАКС щодо продовження строку тримання під вартою) в ухвалі від 09.09.24 у справі №991/7918/24 зазначила таке:

«7. Слід зауважити, що на відповідній стадії суд не може надавати іншу оцінку тому чи: (а) наявна обґрунтована підозра, (б) інший більш м’який запобіжний захід ніж тримання  під вартою здатен запобігти існуючим ризикам, (в) визначений розмір застави є помірним для підозрюваного, — якщо на момент апеляційного перегляду не надано нових доказів, які не подавалися раніше, чи не змінилися обставини, котрі мали місце на момент прийняття первісного рішення про застосування запобіжного заходу, оскільки в протилежному випадку вказане по суті буде повторним переглядом первісного рішення про застосування запобіжного заходу, що суперечить принципу поваги до остаточного судового рішення».

Тобто фактично судді при розгляді скарги на ухвалу про продовження тримання під вартою самоусунилися від розгляду найважливіших питань, фактично знову повернувшись до питання «опосередкованості». На їх думку, оскільки судовий контроль було здійснено при обранні запобіжного заходу, то необхідність його зробити знову при продовженні тримання під вартою відсутня (контроль вже було «опосередковано» зроблено).

На мій погляд, вочевидь цей висновок протирічить кримінальному процесуальному законодавству та практиці ВС.

З системного тлумачення ст.90 КПК («Значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів») випливає, що лише рішення суду (а не слідчого судді) мають преюдиціальне значення.

З системного тлумачення ст.198 КПК («Значення висновків, що містяться в ухвалі про застосування запобіжних заходів») також випливає відсутність преюдиціального значення висновків ухвал слідчих суддів.

Саме такий висновок випливає із системного тлумачення постанови ВС від 14.05.2024 у справі 991/7976/23, де суд зазначив: «Висловлені в ухвалі слідчого судді висновки за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу щодо строків досудового розслідування не мають преюдиційного значення для суду…».

Саме такий висновок випливає з системного тлумачення ч.2 ст.94 КПК «Жоден доказ не має наперед встановленої сили».

«…Якщо на момент апеляційного перегляду не надано нових доказів…» — що це взагалі означає? Колегія АП ВАКС розглядає іншу справу — апеляційну скаргу на продовження тримання під вартою, ніж апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді про застосування запобіжного заходу. як взагалі судді порівняли докази? Вони при розгляді нової справи витребували матеріали попередньої чи достеменно пам’ятають усі матеріали справи, що розглядали два місяці тому?

А навіть якщо й об’єм доказів не змінився. Є ще таке «внутрішнє переконання судді». Захисник А не переконав, а захисник Б зміг довести свою думку.

Фактично, на мій погляд, такий підхід є очевидним свідченням упередженості суддів. Фактично вони кажуть, що наша думка сформована, і ми не бачимо сенсу здійснювати судовий контроль.

Таким чином, якщо слідчий суддя/ колегія суддів не змінюються, то взагалі контроль слідчого судді після застосування запобіжного заходу проводити не треба, раз обґрунтованість повідомлення про підозру вже преюдиційно встановлена. Не має сенсу, наприклад, звертатися за скасуванням повідомлення про підозру, якщо обґрунтованість повідомлення про підозру встановлена при застосуванні запобіжного заходу.

Є норми КПК, які імперативно вимагають проводити контроль слідчого судді при застосуванні запобіжного заходу. Так у ч.3 ст.176 КПК зазначено: «Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам». Ніякої примітки про відсутню необхідність такого доведення з урахуванням попередніх справ КПК не містить.

Частина 2 ст. 177 КПК говорить, що «підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом».

Пункт 1 ч.1 ст.178 КПК встановлює, що «при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення».

Частина 4 ст.182 КПК зазначає: «Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього».

Згідно з ч.1 ст.183 КПК «тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього кодексу…».

Частини 1, 2 статті 194 КПК встановлюють:

«1. Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

2. Слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті».

Частини 4, 5 ст.199 КПК говорять:

«Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу».

«Слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою».

Щодо практики ЄСПЛ. Для того, щоб тримання під вартою відповідало вимогам законності, воно повинно здійснюватися «відповідно до процедури, встановленої законом». Рішення ЄСПЛ «Медвєдєв та інші проти Франції, «Тоніоло проти Сан-Марино та Італії», «Пасі проти Бельгії», «Піроцці проти Бельгії».

Відсутність або недостатність обґрунтування в рішеннях про тримання під вартою є одним з елементів, який враховується Судом при оцінці законності тримання під вартою згідно з §1 ст.5 («S., V. and A. v. Denmark [GC]»), п.92). Таким чином, відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим у §1 ст.5 («Stašaitis v. Lithuania»), пп.66—67). Так само, надто коротке рішення, в якому відсутні посилання на будь-які правові положення, що дозволяли б тримання під вартою, не може забезпечити достатнього захисту від свавілля («Khudoyorov v. Russia», п.157).

Але… Шановна колегія АП ВАКС вкотре судовий контроль застосувала «опосередковано».

Закон і Бізнес