Споры вокруг завещаний: почему с правопреемством следует спешить, а с отчуждением — нет
В каких случаях соблюдение сроков не имеет решающего значения, можно ли предъявлять иск против умершим и почему отчуждение почти невозможно? Кассационный гражданский суд опубликовал очередной обзор судебной практики.
Непринципова несвоєчасність
Розглядаючи справу №755/8776/18, Верховний Суд у своїй постанові від 17.11.2021 указав на те, що несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для визнання заповіту недійсним. Суть справи полягала в такому: один із заповітів було складено та посвідчено державним нотаріусом на одну особу, а з часом складено інший заповіт, посвідчений секретарем сільської ради, яким усе майно заповідалось іншій особі — племінниці заповідача. Позивач аргументувала необхідність визнання заповіту недійсним тим, що інформацію про нього було внесено до відповідного реєстру з порушенням строку.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову, з чим погодився й ВС. Адже сам факт несвоєчасного внесення заповіту до реєстру не свідчив про його незаконність. А порушення посадовими особами органів місцевого самоврядування строку внесення відомостей щодо посвідченого заповіту до Спадкового реєстру не свідчить про те, що дії заповідача під час посвідчення заповіту не відповідали його волі. Таким чином, несвоєчасне подання (уже після смерті заповідача) посадовою особою органу місцевого самоврядування реєстратору заяви про реєстрацію заповіту в реєстрі є порушенням, допущеним секретарем сільради, яке не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном. Воно лише свідчить про недобросовісне виконання секретарем сільради своїх обов’язків щодо вчинення нотаріальних дій та не є підставою для оспорюваності заповіту.
У свіжій судовій практиці можна знайти ще один випадок, коли пропущення строків не тягне за собою правових наслідків. Так, у постанові від 30.11.2021 у справі №418/3478/19 ВС указав на те, що особливий правовий режим на тимчасово окупованій території України та необхідність установлення факту смерті, отримання свідоцтва про смерть спадкодавця на підконтрольній території України є поважною причиною пропуску спадкоємцем 6-місячного строку для прийняття спадщини. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв’язку з тим, що позивачем було пропущено 6-місячний строк на подання заяви про прийняття спадщини після смерті його матері в Луганську. Утім, апеляційний суд не погодився з таким рішенням і визначив додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини. Це рішення підтримав і ВС та пояснив це так: у спадкоємця існували перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини, а саме — відсутність свідоцтва про смерть спадкодавця, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану. Проте спадкоємець уживав заходів — звертався до органів державної реєстрації про реєстрацію смерті на підставі свідоцтва, виданого органами на тимчасово окупованій території України, та до суду з позовом про встановлення факту смерті матері на тимчасово окупованій території України.
Складнощі генеалогії
Утім, процес спадкування може бути ускладнено і з інших причин. Так, в іншій справі (№691/1237/20) через актовий запис у графі «матір» та народження дитини в незареєстрованому шлюбі позивачу довелося висувати вимоги до вже померлих родичів, оскільки без установлення судом факту родинних відносин між ними не можна було вирішити спір про право на спадщину.
Розглядаючи цей спір, Суд більше уваги приділив процесуальним аспектам права. Суди перших двох інстанцій відмовили в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що цивільна правоздатність осіб, факт родинних відносин між якими позивач просила встановити, припинена у зв’язку з їх смертю, унаслідок чого звернення позивача з вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення, в інтересах померлих суперечить нормам цивільного права. ВС же постановою від 3.11.2021 скасував дані рішення та повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке. По суті, суди застосували правову позицію ВС, що позовні вимоги не можуть заявлятися до померлих осіб, які не мають цивільної процесуальної правосуб’єктності. Проте суди не звернули уваги на те, що такий висновок стосується виключно позовного провадження, де заявлені вимоги щодо спору про право. Водночас у цій справі заявлено вимогу про встановлення факту родинних відносин у порядку окремого (безспірного) провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.315 Цивільного процесуального кодексу. Позивач подала позов, а не заяву в порядку окремого провадження виключно через те, що іншою вимогою в цій справі був спір про право (право на спадщину), тому всі ці вимоги розглядаються в позовному провадженні.
Поверненню не підлягає
Звичайні усні домовленості, хай навіть і з родичами, не тягнуть за собою правових наслідків. На це вказав ВС у постанові від 3.11.2021 у справі №303/2113/19. Після смерті матері у двох позивачів та відповідача відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку та кількох надвірних споруд. За заповітом, своє майно матір поділила між дітьми порівну. У зв’язку зі спрощеною процедурою оформлення спадщини та перебуванням одного позивача в постійних роз’їздах, а іншого — на заробітках за кордоном позивачі склали заяви про відмову від прийняття спадщини на користь позивача. Проте згодом відповідач стала чинити позивачам перешкоди в користуванні майном і рішенням суду виселила одного з позивачів із цього будинку. Суд першої інстанції визнав недійсними та такими, що були вчинені під впливом обману, заяви позивачів щодо відмови від спадщини.
Однак апеляційний суд скасував те рішення, а ВС залишив без змін постанову другої інстанції, виходячи з таких мотивів. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, установленого в ст.1270 Цивільного кодексу. Відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною. Звернувшись до суду із цим позовом, позивачі, посилаючись на складання ними заяв про відмову від прийняття спадщини після смерті матері внаслідок обману, що мав місце з боку відповідача, визначили підставою позову правила ст.230 ЦК.
При цьому доведення наявності обману покладається на того, хто піддався такому впливу. Оскільки позивачі не навели подібних доказів, а право на відкликання заяв до закінчення 6-місячного строку з часу відкриття спадщини не було використано, відмова позивачів від частки в спадкуванні була свідомою. Саме тому ВС погодився з висновком апеляційного суду, що зміна думки про відмову від спадщини у зв’язку з невиконанням у подальшому певних домовленостей особою, на користь якої здійснена така відмова, не може бути підставою для визнання останньої недійсною.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!