Роковая небрежность

Явное нежелание проводить расследование формирует у жертвы ощущение беззащитности, а в обидчика - безнаказанности

Несколько лет назад в Украину приехало немало грузинских реформаторов, которые стремились поделиться опытом и помочь нам создать новую полицию. Однако дело, рассмотренное в Страсбурге, указывает на то, что правоохранительная система Грузии сама далека от идеала.

Правоохоронна дисфункція

Таліко Тхелідзе звернулася до Європейського суду з прав людини після того, як утратила найцінніше для неї на цій планеті — дитину. Її донька жила в цивільному шлюбі з чоловіком. Утім, кохання тривало недовго, останній відразу став проявляти агресію та бив жінку. Одного разу вона викликала поліцію та заявила про домашнє насильство.

Батьки кривдника були на боці неофіційної невістки та пояснили, що син страждає на патологічну агресію, а також має проблеми з алкоголем і наркотиками. Вони підтвердили, що він не раз погрожував убити жінку та себе через ревнощі. Попри заяву та свідчення батьків, поліціанти повідомили, що з огляду на характер забоїв і те, що жінці не потрібна меддопомога, арештувати чоловіка вони не можуть.

Після цього випадку донька заявниці переїхала жити до неї. Утім, чоловік не зупинявся: дзвонив і надсилав повідомлення з погрозами спалити будинок. У поліції ж заявили, що відкрити кримінальне провадження лише через СМС із погрозами без фактів фізичного впливу вони не можуть.

Через деякий час ревнивець напав на жінку прямісінько на вулиці. Після цього правоохоронці відкрили провадження, але під час особистої бесіди керівник відділку порадив заявниці розповісти про все своїм братам, щоб ті помстилися. Відкриттям провадження правоохоронці фактично й обмежили взаємодію з потерплою. А от кривдник продовжував переслідувати жінку та її родину, наздоганяв і таранив її авто, приходив на роботу.

Так тривало, допоки ревнивець не зайшов до університету, де викладала його жертва. Він попросив жінку вийти з аудиторії, після чого застрелив її та відразу ж і себе. Поліціанти почали справжнє слідство, але швидко закрили його через смерть злочинця.

Мати почала боротьбу з правоохоронцями. Вона нарікала, що її доньку вбито внаслідок недбалості та небажання захистити людину. Жінка стверджувала, що з огляду на кількість заяв, публічні напади, побої, численні дзвінки на гарячу лінію, де донька благала про допомогу, загроза для життя була явною. Утім, жодна скарга, навіть до Генеральної прокуратури, не дала результату.

Домінуючий уклад

У заяві до ЄСПЛ Т.Тхелідзе стверджувала, що її донька боялася за життя своє та членів родини. Вона прохала про державний захист і допомогу, але правоохоронці нічого не хотіли роботи, а тому не вжили навіть превентивних заходів. Заявниця також скаржилася та на те, що в поліції недбало поставилися до фіксації доказів.

До того ж відповіді на скарги були формальними. До заяв жоден з поліціантів не поставився серйозно. Крім того, влада навіть не змогла ефективно провести розслідування за фактами численних заяв про насильство. Усі ці обставини, на думку заявниці, і стали причиною смерті її доньки. А тому мати вимагала встановити порушення стст.2 та 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Представники Грузії в Євросуді зазвичай заявляють, що скарга повинна бути визнана неприйнятною. Проте, вочевидь, усвідомивши наслідки бездіяльності правоохоронних органів, урядовці вирішили не спростовувати аргументів Т.Тхелідзе. Вони обмежились інформуванням Суду про різні законодавчі та адміністративні заходи, яких держава вживала у сфері захисту прав жінок та боротьби з гендерною дискримінацією. Як доказ навели приклади розроблених урядом курсів та тренінгів для працівників прокуратури, поліції та суду щодо проблем боротьби з насильством стосовно жінок.

Також представники країни додали звіт омбудсмена Грузії, де йшлося про роботу щодо захисту жінок, особливий акцент робився на боротьбу з насильством, із сексуальним та економічним включно. У звіті говорилося, що велика поширеність фізичного впливу на жінок є характерною не тільки для жителів сільських районів, а й міст. Причинами такої ситуації омбудсмен уважав досі домінуючий патріархальний уклад у країні та насаджування гендерних стереотипів про роль чоловіка та жінки в суспільстві.

Непростима бездіяльність

Вивчивши матеріали справи та аргументи сторін, ЄСПЛ висловив задоволення існуючою в Грузії законодавчою та адміністративною базою, спрямованою на боротьбу з домашнім насильством. Утім, серйозні занепокоєння викликали саме способи реалізації та застосування превентивних заходів. Тож в Євросуді взялися з’ясовувати, чи дійсно небезпека, яка виходила від чоловіка, могла бути виявлена правоохоронцями та чи робила держава зусилля для того, щоб захистити свою громадянку.

Суд з’ясував, що за останні півроку до вбивства жінка 11 разів зверталася до правоохоронців. У кожній заяві вона чітко описувала всі погрози, у тому числі вбивством. Окрім того, була показання батьків чоловіка про те, що він страждає на патологічні ревнощі, не може зупиняти свою агресію, а кілька років тому відбував покарання за вживання наркотиків. Поліції також було відомо, що жінка носила із собою перцевий балончик та електрошокер.

До того ж у матеріалах справи було чимало заяв про побиття, які свідчать про регулярність насильства. Враховуючи тривалість історії, навряд можна припустити, що поліція не розуміла існування реального ризику для життя доньки заявниці. Утім, жодної оцінки ймовірності фатального наслідку не проводила.

Правоохоронці також проігнорували супутні чинники, такі як наркоманія та наявність психічної патології. До того ж Суд звернув увагу, що, попри погрози розправою та побиття, правоохоронці кваліфікували справу як побутову сварку, а тому чоловік відбувався попередженнями.

Неточність у зборі доказів та ненадання їм доказової сили, а також явне небажання проводити розслідування цілком могли сформувати в жертви відчуття беззахисності, а в кривдника — безкарності. Відповідно, такі факти згубно впливають на сприйняття та ставлення до насильства. Прикметно, що в грузинському законодавстві були передбачені можливості помістити чоловіка до реабілітаційного центру або обмежити його контакт із заявницею.

Тож бездіяльність національних правоохоронних структур на фоні численних звітів міжнародних феміністичних організацій про рівень страху та насильства над грузинками виглядає ще більш непростимо. Відповідно, поліціанти знали про високу віктимність жінок у Грузії. Зокрема, у них були всі інструменти для захисту та запобігання фатальному наслідку, але вони вирішили нічого не робити.

Щодо позитивних зобов’язань держави, то тут країна повністю провалила цей обов’язок. Адже, попри заяви матері вбитої, дисциплінарне провадження щодо правоохоронців не було відкрито.

У світлі всіх цих фактів ЄСПЛ зробив висновок, що загальна дискримінація та пасивна реакція правоохоронної системи на насильство сприяють подальшому поширенню цього явища. Наслідки — історія доньки заявниці.

Тож Євросуд вирішив, що бездіяльність правоохоронців вийшла за межі простої недбалості та стала причиною загибелі людини. Таким чином, через порушення державою своїх зобов’язань згідно зі стст.2 та 14 конвенції ЄСПЛ у рішенні від 8.07.2021 у справі «Tkhelidze v. Georgia» визнав країну винною. Сума компенсації — €35 тис.