Когда время не остановить

Освобождение от уголовной ответственности по сроку давности в случае производства in absentia

Институт освобождения от уголовной ответственности в связи с окончанием сроков давности хорошо знаком не только юристам, но и большинству граждан. Его предназначение кажется понятным и логичным, ибо никто не может находиться в состоянии неопределенности относительно своей судьбы неограниченное время. В то же время существует важное ограничение применения этой правовой конструкции на практике, а именно сложности или иногда невозможность освобождения лица от уголовной ответственности из-за его физического отсутствия в суде.

Фактично йдеться про справи, де здійснюється спеціальне кримінальне провадження (in absentia), тобто коли слідчим суддею надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування (ст.297¹ КПК) або судом надано дозвіл на здійснення спеціального судового провадження (ст.323 КПК).

Враховуючи нестандартність проблеми звільнення особи від кримінальної відповідальності за її відсутності (на практиці, вони як правило перебувають у міжнародному розшуку), брак окремого та чіткого правового регулювання цього питання, можна виділити кілька напрямків, які заслуговують на увагу.

По-перше, слід визначитись яким чином спливають та рахуються строки давності при здійсненні так званого заочного кримінального провадження, враховуючи оголошення особи в розшук та можливість передачі обвинувального акта до суду без підозрюваного.

По-друге, існують деякі практичні проблеми застосування звільнення від кримінальної відповідальності, а саме необхідність встановлення волевиявлення обвинуваченого та роз’яснення йому прав, передбачених КПК, разом із наслідками ухвалення такого рішення.

Перебіг строку давності до оголошення в розшук

Частиною 1 ст.49 Кримінального кодексу передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули певні строки (від 2 до 15 років) залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Натомість, більш цікавою в контексті досліджуваного питання є норма, передбачена ч.2 ст.49 КК, де вказано, що перебіг давності зупиняється, якщо особа зокрема ухилилася від досудового розслідування або суду.

Чіткого визначення терміну «ухилення від досудового розслідування або суду» в законодавстві не наведено. Цікаво, що в чинному КПК поняття «ухилення» застосовується трохи в іншій формі ніж у КК, а саме в контексті ухилення від кримінальної відповідальності, і тісно пов’язується з поняттям «переховування». Навіть, якщо вважати ці поняття синонімічними або тотожними слід виходити з того, коли саме юридично можна вважати особу такою, що ухиляється від слідства і суду в розумінні КК, та можливості звільнення від кримінальної відповідальності за спливом строку давності.

З системного аналізу кримінального та кримінального процесуального законодавства вбачається, що особу можна вважати такою, що переховується від органів слідства та суду (визначення з КПК) лише з моменту прийняття постанови про оголошення особи в розшук та внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Прийняттю такої постанови передує низка процесуальних дій, які мають бути перевірені, зокрема слідчим суддею. Це обґрунтованість та достатність здійснення слідчим виклику особи та фіксація умисного ухилення такої особи від явки на виклик.

Вважаємо, що без перевірки цих питань слідчим суддею в рамках судового контролю за додержанням прав та свобод людини не можна стверджувати про зупинення перебігу строку давності в зв’язку з ухиленням від досудового розслідування. Тобто, в межах наприклад розгляду клопотання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування або обрання запобіжного заходу в порядку ч.6 ст.193 КПК слідчий суддя має перевірити, що особу законно було оголошено в міжнародний розшук і цьому передували належні повідомлення про виклик особи та її неодноразові неявки за такими викликами.

Також можна вести дискусію про набуття статусу підозрюваного за таких обставин, але це може бути окремою темою для інших публікацій.

Правову позицію щодо зупинення перебігу строку давності після оголошення особи в розшук обов’язково слід оцінювати та застосовувати крізь призму висновків Верховного Суду у справі № 344/7812/16-к. Ним сформовано позицію про те, що саме по собі оголошення особи в розшук не обов’язково свідчить про наявність ознак ухилення від досудового розслідування і суду в розумінні ч.2 ст.49 КК. Натомість у кожному конкретному випадку суд має оцінювати, які конкретно активні дії з боку підозрюваного/обвинуваченого було вчинено саме з метою ухилення від слідства і суду.

Таким чином, до моменту прийняття постанови про оголошення особи в розшук або міжнародний розшук відносно особи, яка вчинила злочин, спливають строки давності притягнення до кримінальної відповідальності. Адже жодного іншого юридично належного підтвердження так званому ухиленню від слідства або суду не існує.

В той же час вже після оголошення в розшук та належної перевірки такого рішення слідчого чи прокурора слідчим суддею теоретично вже можна стверджувати про зупинення перебігу строку давності за вчинений злочин. Але лише у випадку наявності активних дій, спрямованих саме на переховування від слідства і суду, як-от зміна зовнішності, незаконний перетин кордону, зміна документів, імітація смерті підозрюваним тощо.

Перебіг строку давності після дозволу на СДР

Завдання інституту спеціального кримінального провадження (далі – СКП) (in absentia), що включає дозвіл на спеціальне досудове розслідування та спеціальне кримінальне провадження (розгляд в суді) полягає в забезпеченні можливості завершення досудового розслідування та передання обвинувального акта за відсутності особи. Для цього обвинувальний акт вручається захиснику, в тому числі за призначенням.

Тобто з моменту ухвалення слідчим суддею рішення про здійснення СДР особа не може вважатися такою, що ухиляється від досудового розслідування і суду в розумінні ч.2 ст.49 КК, оскільки з цього моменту досудове розслідування може бути завершено та в подальшому обвинувальний акт передано до суду.

Відсутність відповідного уточнення в диспозиції ч.2 ст.49 КК України пояснюється тим, що інститут спеціального кримінального провадження (in absentia) з’явився в законодавстві України на 14 років пізніше, ніж інститут звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Таким чином, строк, що починає перебіг з дня ухвалення рішення про СДР, повинен зараховуватися у строк давності притягнення до кримінальної відповідальності. Адже факт ухилення від досудового розслідування та суду (у випадку надання дозволу на СДР) у такому випадку вже не має юридичного значення.

Є переконання, що наведені правові позиції мають бути застосовуватися на практиці. Адже вони відповідають суті закону та задумкам законодавця, який забезпечив можливість засудження особи без її присутності. Сам по собі інститут спеціального кримінального провадження не суперечить загальним засадам права та направлений на досягнення завдань кримінального судочинства в розумні строки. Тоді у підозрюваного чи обвинуваченого виникає таке саме логічне бажання і право скористатися у визначений час правом не перебувати у стані невизначеності все життя або необмежений нічим період.

Проблеми звільнення від кримінальної відповідальності при СКП (in absentia)

Однією з проблем, з якими адвокатам нашого бюро довелося стикнутися на практиці, є питання з’ясування думки обвинуваченого та отримання його згоди на таке звільнення.

Такі положення законодавства закріплені, зокрема в ч.7 ст.284 КПК, де вказано, що у разі якщо суд встановить наявність підстав для закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, суд на будь-якій стадії судового провадження зобов’язаний з’ясувати та врахувати думку обвинуваченого щодо закриття кримінального провадження.

Також ч.2 ст.286 КПК передбачає, що, встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування в повному обсязі надсилає його до суду.

При цьому, слід звернути увагу, що не лише прокурор вправі звернутися з таким клопотанням, але й сам обвинувачений та його захисник.

Що ж стосується належного підтвердження згоди обвинуваченого на таке звільнення, то слід виходити із загальних положень кримінального процесуального законодавства.

З огляду на те, що закон вимагає від особи бути особисто присутньою під час розгляду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, та враховуючи відсутність обмежень в інституті здійснення спеціального кримінального провадження на звільнення від кримінальної відповідальності, робимо висновок, що таке звільнення допускається за особистої відсутності обвинуваченого в залі суду — на підставі клопотання захисника.

Натомість, слід звернути увагу на належне підтвердження волевиявлення обвинуваченого. Вочевидь, таке підтвердження, а саме згода обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності має бути врахована та прийнята судом за наявності самого тексту такої згоди, підписаної особисто обвинуваченим. Задля уникнення втрати часу або юридичних маніпуляцій з боку суду слід завчасно подбати про підтвердження підпису такого підзахисного — або з використанням електронного цифрового підпису, або засвідчити у нотаріуса чи консула в установленому порядку.

***

Узагальнюючи викладене приходимо до таких висновків:

людина, яка безпосередньо не знаходиться в Україні не позбавлена права на звільнення від кримінальної відповідальності;

строк з моменту вчинення кримінального правопорушення до оголошення особи в розшук та перевірки такого оголошення слідчим суддею не зупиняється та враховується в строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч.1 ст.49 КК);

ухвалення слідчим суддею рішення про здійснення спеціального досудового розслідування ст.297¹ КПК) відновлює перебіг строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч.1 ст.49 КК), не зважаючи на перебування особи в розшуку, бо вже не може йти мови про ухилення від слідства і суду (особливо від суду);

чинне законодавство дозволяє звернення сторони захисту до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку з спливом строку давності притягнення за відсутності в суді самого обвинуваченого, при цьому лише слід подбати про належне підтвердження обвинуваченим волевиявлення на таке звільнення.

Закон і Бізнес