Болезнь под следствием

Выяснение вопроса, может ли подозреваемый по состоянию здоровья участвовать в процессуальных действиях имеет существенное значение для справедливого разрешения уголовного дела. Такое заключение сделал ВС в постановлении №11-727сап19, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

15 квітня 2021 року                         м.Київ                               №11-727сап19

Велика палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача — КНЯЗЄВА В.С.,
суддів: АНЦУПОВОЇ Т.О., БРИТАНЧУКА В.В., ВЛАСОВА Ю.Л., ГРИГОР’ЄВОЇ І.В., ГРИЦІВА М.І., ГУДИМИ Д.А., ЄЛЕНІНОЇ Ж.М., ЗОЛОТНІКОВА О.С., ТКАЧА І.В., КАТЕРИНЧУК Л.Й., КРЕТ Г.Р., ЛОБОЙКА Л.М., ПІЛЬКОВА К.М., ШТЕЛИК С.П., ПРОКОПЕНКА О.Б., ПРОРОКА В.В., РОГАЧ Л.І., СИТНІК О.М., СІМОНЕНКО В.М., —

розглянула в судовому засіданні скаргу Особи 1 на рішення Вищої ради правосуддя «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 січня 2019 року №264/2дп/15-19 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва Особи 1 до дисциплінарної відповідальності» від 6.06.2019 №1556/0/15-19,

Установила:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог

1. У липні 2019 року Особа 1 звернулася до Великої палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просила скасувати рішення ВРП №1556/0/15-19.

2. На обґрунтування наведених у скарзі вимог Особа 1 зазначила про наявність передбачених пп.1 та 4 ч.1 ст.52 закону «Про Вищу раду правосуддя» підстав для констатації протиправності оспорюваного акта. Зокрема, на переконання позивача, рішення ухвалено неповноважним складом ВРП, а також не містить мотивів, з яких визнано обґрунтованими висновки ДДП про наявність у діях судді Особи 1 складу дисциплінарного проступку.

Позиція ВРП

3. У відзиві на скаргу ВРП заперечує проти доводів Особи 1 та просить залишити без змін оскаржуване рішення. Вважає безпідставними наведені у скарзі аргументи щодо необґрунтованості й невмотивованості висновків ВРП, яка погодилася з наданою дисциплінарним органом юридичною оцінкою дій судді. В цілому наведені у відзиві доводи відтворюють ті мотиви, якими обґрунтовано рішення ВРП <…>.

Обставини справи

8. Указом Президента від 7.09.96 №814/1996 Особа 1 призначена на посаду судді Печерського районного суду м.Києва, а постановою Верховної Ради від 28.11.2002 №334-IV обрана суддею вказаного суду безстроково.

9. 7.03.2018 до ВРП надійшла скарга Особи 2 на дії судді Печерського райсуду Особи 1 .

10. Автор скарги зазначав, що слідчий суддя Особа 1 під час розгляду клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції Черненка О.О. про тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні Державної установи «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України», порушила вимоги ст.32 Конституції, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.39-1 Основ законодавства про охорону здоров’я та інших нормативно-правових актів міжнародного і національного законодавства. На переконання скаржника, зазначені порушення полягали у наданні слідчому доступу до інформації, яка стосується стану здоров’я Особи 2 і віднесена до лікарської таємниці, за відсутності для того правових підстав. Зазначалося у скарзі і про те, що всупереч вимогам ст.163 Кримінального процесуального кодексу суддя Особа 1 розглянула це клопотання за відсутності слідчого і прокурора.

11. Крім того, 10.04.2018 до ВРП з Вищої кваліфікаційної комісії суддів надійшла дисциплінарна скарга Особи 3, у якій зазначалося, що 24.03.2015 скаржник подав до Печерського райсуду заяву про зміну сторони виконавчого провадження правонаступником, проте станом на 15.05.2015 суддя особа 1 не призначила вказану заяву до розгляду. У зв’язку із цим Особа 3 ставив питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за безпідставне затягування і невжиття заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом.

12. ДДП ВРП ухвалами від 19.10 та 10.12.2018 відкрила дисциплінарні справи стосовно судді Печерського райсуду Особи 1 за скаргами Особи 2 та Особи 3, а ухвалою від 29.12.2018 об’єднала їх в одну дисциплінарну справу.

13. Під час розгляду дисциплінарної справи ДДП ВРП установила, що 24.03.2015 до Печерського райсуду звернувся Особа 3 із заявою про заміну сторони виконавчого провадження. Цього ж дня зазначена заява була розподілена судді Особі 1, однак суддя призначила її до розгляду лише на 10.06.2015. За висновком ДДП ВРП, такі дії позивачки містять склад дисциплінарного проступку, передбаченого п.2 ч.1 ст.92 закону «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час розгляду заяви), що відповідає проступку, передбаченому п.2 ч.1 ст.106 закону «Про судоустрій і статус суддів», — безпідставне затягування розгляду заяви протягом строку, встановленого законом. Проте дисциплінарний орган ВРП відмовив у притягненні судді Особи 1 до дисциплінарної відповідальності за скаргою Особи 3 та припинив у цій частині дисциплінарне провадження у зв’язку із закінченням передбаченого законом строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

14. За результатами розгляду скарги Особи 2 ДДП ВРП констатувала вчинення позивачкою дисциплінарного проступку за таких обставин. 20.02.2018 слідчий суддя Особа 1 задовольнила клопотання слідчого про тимчасовий доступ до документів, які містять охоронювану законом лікарську таємницю, а саме, до медичної картки стаціонарного хворого №8/7м з 08 по 26.01.2018, а також до результатів МРТ-дослідження головного мозку, ангіограм судин головного мозку від 11.01.2018 Особи 2, що знаходяться в ДУ «Центр дитячої кардіології та кардіохірургії. Зазначене клопотання слідчий суддя Особа 1 розглянула за відсутності слідчого, який подав заяву про розгляд справи без його участі та просив задовольнити клопотання.

15. За висновками ДДП ВРП слідчий суддя Особа 1 грубо порушила вимоги закону про захист лікарської таємниці, оскільки надала слідчому тимчасовий доступ до документів, що її містять, за відсутності для цього передбачених ст.160 КПК підстав. Дисциплінарний орган виходив із того, що суддя прийняла зазначене рішення з метою ефективного здійснення досудового розслідування та доведення факту ухилення Особи 4 від виконання процесуальних обов’язків, а не через необхідність використання відомостей, зафіксованих у медичних документах, для встановлення обставин кримінального провадження й неможливістю їх установити іншим шляхом.

16. Констатувала ДДП ВРП і недодержання Особою 1 процедури, передбаченої ст.163 КПК, оскільки суддя розглянула клопотання за відсутності слідчого, котрий його подав, і не здійснила належного виклику до суду особи, у володінні якої знаходилися медичні документи — носії таємної інформації.

17. За висновками дисциплінарного органу суддя Особа 1 унаслідок грубої недбалості порушила права і свободи Особи 4, оскільки не забезпечила якісного судового контролю за їх дотриманням у кримінальному провадженні. Такі дії слідчого судді ДДП ВРП кваліфікувала за п.4 ч.1 ст.106 закону «Про судоустрій і статус суддів».

18. Рішенням від 30.01.2019 ДДП ВРП притягнула суддю Печерського рай суду Особу 1 до дисциплінарної відповідальності і застосувала до неї дисциплінарне стягнення у вигляді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

19. Особа 1 оскаржила це рішення до ВРП.

20. Рішенням від 6.06.2019 №1556/0/15-19 ВРП залишила рішення її дисциплінарного органу без змін.

21. ВРП визнала обґрунтованим висновок ДДП про недотримання суддею Особою 1 норм КПК під час розгляду справи №757/8063/18-к унаслідок грубої недбалості, порушення у зв’язку з цим прав людини та основоположних свобод і наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого п.4 ч.1 ст.106 закону «Про судоустрій і статус суддів». На переконання ВРП, застосований її ДДП вид стягнення відповідає принципу пропорційності, відображеному в ч.2 ст.109 закону «Про судоустрій і статус суддів» та ч.5 ст.50 закону «Про Вищу раду правосуддя».

22. ВРП не погодилася з висновком її дисциплінарного органу за скаргою Особи 3 про наявність у діях судді Особи 1 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пи2 ч.1 ст.106 закону «Про судоустрій і статус суддів». Відповідач визнав, що тривалість виконання суддею процесуальних дій у провадженні за заявою Особи 3 була зумовлена необхідністю з’ясування істотних обставин справи, зокрема встановлення факту правонаступництва у спадкових правовідносинах, що безпосередньо впливало на можливість процесуального правонаступництва у виконавчому провадженні, і не свідчить про безпідставне затягування розгляду заяви. Проте, на переконання ВРП, помилковість вказаних висновків її ДДП не впливає на кваліфікацію дій судді Особи 1 у цілому та вид застосованого дисциплінарного стягнення, оскільки дисциплінарний орган відмовив у притягненні судді Особи 1 до дисциплінарної відповідальності за скаргою Особи 3 та припинив у зазначеній частині дисциплінарне провадження <…>.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка рішення ВРП

Загальні положення

36. Під час вирішення питань, пов’язаних із застосуванням щодо суддів заходів дисциплінарного впливу, необхідним є дотримання балансу між відповідальністю судді за свою діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, перед людиною, суспільством та державою і принципом незалежності судової влади.

37. Незалежність судів є прерогативою, що надається не на користь власних інтересів суддів, а для забезпечення верховенства закону та в інтересах тих осіб, що покладають надію на правосуддя. Неодмінною умовою практичної реалізації згаданого принципу є створення державою таких умов, за яких суддя не мав би обґрунтованих підстав побоюватися несприятливих наслідків для своєї кар’єри у зв’язку з правовою позицією, висловленою у прийнятому рішенні за результатами добросовісного й неупередженого розгляду справи.

38. Якщо суддя може бути притягнутий до юридичної відповідальності через його рішення, то неможливо зберегти судову незалежність і демократичний баланс гілок влади. На цьому наголошено в п.62 Висновку №10(2007) Консультативної Ради європейських суддів «Судова влада на службі суспільства».

39. Згідно з п.69 Висновку №1(2001) КРЄС для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 1.01.2001, дисциплінарне провадження має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, а тому не може бути спрямоване на оцінку прийнятих суддями рішень, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

40. У п.2 Резолюції Європейської асоціації суддів (Тронхейм, 27.09.2007) акцентовано увагу на неприпустимості притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за поданням держави чи незадоволеної сторони, крім випадків, коли його визнано винуватим у вчиненні кримінального злочину або якщо поведінка судді суперечить встановленим професійним стандартам. Адже якщо це правило не дотримується, суддя змушений виконувати свої обов’язки під постійною загрозою звинувачення, що може, принаймні підсвідомо, вплинути на його рішення.

Суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише у випадках, коли мала місце не гідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень. Даний принцип закріплено в п.5 зазначеної вище резолюції.

41. Відповідно до п.25 рекомендації Київської конференції з питань незалежності судової влади в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії «Судове управління, відбір і підзвітність суддів» (Київ, 23—25.06.2010), дисциплінарні провадження щодо суддів повинні стосуватися випадків грубої та невибачної професійної поведінки, які завдають шкоди репутації всього суддівського корпусу. Дисциплінарна відповідальність не повинна поширюватися на зміст їх рішень, включаючи розбіжності у правовому тлумаченні між судами; або на випадки судових помилок; або на критику з боку судів.

42. Аналогічний підхід сформульовано у висновках першої експертної комісії Міжнародної асоціації суддів «Відповідальність суддів» (Туніс, 24—25.10.80): суддя не може бути відповідальним за свої рішення, якщо вони є результатом помилки у праві чи факті, але єдиний випадок, коли суддя несе відповідальність за свої рішення — це груба халатність або геть неправильна поведінка, тобто вчинки, які несумісні зі званням судді, що нормально і розумно виконує свої функції.

43. Відповідно до закону «Про Вищу раду правосуддя» вирішення питання щодо наявності чи відсутності в діях судді складу дисциплінарного проступку, його юридичної кваліфікації, обрання конкретного виду стягнення є виключними повноваженнями ВРП та її дисциплінарних органів. Проте рішення цих органів, як і акти інших суб’єктів владних повноважень, не можуть бути свавільними й необґрунтованими, а мають насамперед відповідати суті застосованих правових норм.

44. У випадку, коли судді ставиться за провину допущене під час здійснення правосуддя порушення прав і свобод людини, то такі висновки ВРП не можна вважати обґрунтованими, якщо вони не містять переконливих аргументів щодо впливу дій судді, оцінених як дисциплінарний проступок, на ці права і свободи, а також не узгоджуються з точним змістом норм матеріального та/або процесуального права, якими встановлено гарантії їх захисту.

Перевірка обґрунтованості рішення ВРП щодо підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності

Щодо втручання у право Особи 2 на таємницю інформації про стан здоров’я

45. ВРП в оскаржуваному рішенні погодилася з висновками дисциплінарного органу щодо порушення слідчим суддею прав і основоположних свобод Особи 2 у зв’язку з необґрунтованим наданням доступу до носіїв інформації про стан його здоров’я. Однак відповідач не з’ясував, на якій стадії провадження та на яких правових підставах було здійснено втручання у право Особи 2 на таємницю відповідних відомостей і чи було воно безпосереднім наслідком рішення Особи 1 про тимчасовий доступ до медичних документів. Між тим у контексті обставин справи з’ясування цих питань має значення для юридичної оцінки дій скаржниці на предмет наявності чи відсутності в них складу дисциплінарного проступку.

46. Об’єктивну сторону поставленого Особі 1 за провину проступку, передбаченого п.4 ч.1 ст.106 закону «Про судоустрій і статус суддів», що полягає в допущенні під час ухвалення судового рішення порушення прав людини і основоположних свобод, становить неправомірне втручання в зазначені права і свободи. За відсутності прямого й безпосереднього зв’язку такого втручання з діями судді, пов’язаними з прийняттям конкретного рішення, дисциплінарна відповідальність за наведеною нормою закону виключається.

47. Установлена ст.163 КПК процедура розгляду слідчим суддею клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, у тому числі особливості санкціонування доступу до об’єктів, що містять охоронювану законом таємницю, покликані сприяти дотриманню справедливого балансу між реалізацією суспільного інтересу в ефективному розслідуванні кримінальних правопорушень й одержанні необхідних для цього доказів та захистом особистих прав і свобод людини. Водночас ефективність не тільки розслідування, але й усього кримінального провадження, залежить, серед іншого, від належного виконання підозрюваним процесуальних обов’язків, покладених на нього законом. Тому з’ясування питання чи не ухиляється підозрюваний від слідства або чи може він за станом здоров’я брати участь у процесуальних діях має істотне значення для справедливого вирішення кримінальної справи.

48. До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, відповідно до п.2 ч.1 ст.162 цього кодексу належать відомості, що можуть становити лікарську таємницю.

49. Метою обмеження законодавцем доступу до такої інформації є втілення передбаченого ч.1 ст.286 Цивільного кодексу, ст.39-1 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» права пацієнта на нерозголошення відомостей про стан його здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також даних, одержаних при медичному обстеженні. Із зазначеними нормами кореспондується закріплена у ч.3 ст.286 ЦК, ст.40 «Основ законодавства про охорону здоров’я України» заборона медичним працівникам та іншим особам, яким відповідна інформація стала відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків чи з інших джерел, поширювати її.

50. Об’єктом правового захисту є інформація про стан здоров’я, зі змістом якої особа не може бути обізнаною за відсутності підстав, передбачених законом.

51. Як убачається з матеріалів справи, слідчі органи розслідують кримінальне провадження за підозрою Особи 2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.5 ст.191 КК, — організації шляхом зловживання своїм службовим становищем незаконного заволодіння корпоративними правами закритого акціонерного товариства, що заподіяло матеріальну шкоду в особливо великому розмірі.

52. Після закінчення 7.01.2018 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою звільнений Особа 2 з 8.01.2018 до 26.01.2018 перебував на стаціонарному лікуванні в ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії».

53. Виходячи з необхідності з’ясування питання про можливість проведення процесуальних дій за участі підозрюваного з огляду на стан його здоров’я орган досудового розслідування звернувся до згаданого медичного закладу з відповідним запитом за №21261/24/1/2-2018/19 від 22.01.2018.

54. У відповідь на запит медичний центр листом №39/18 від 23.01.2018 повідомив слідчого про те, що Особа 2 перебуває у стані середньої важкості з нестабільним перебігом захворювання, що зумовлено серцево-судинною недостатністю й супутніми розладами здоров’я; стан та діагноз не дозволяє фізичних та психоемоційних навантажень, обмежує у фізичній активності та може вплинути на перебіг захворювання при проведенні процесуальної дії.

55. З урахуванням одержаних відомостей із метою об’єктивної із застосуванням спеціальних знань оцінки стану здоров’я підозрюваного слідчий 25.01.2018 призначив комісійну судово-медичну експертизу, для проведення якої надав експертам медичні документи на 34 аркушах. Крім того, для забезпечення експертного дослідження слідчий звернувся до ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії» із запитом про надання копії історії хвороби Особи 2, на що отримав відмову.

56. За таких обставин 26.01.2018 слідчий звернувся до суду з клопотанням про тимчасовий доступ до медичних документів, наявних у лікувальному закладі. Слідчий суддя Особа 5 ухвалою від 30.01.2018 задовільнив клопотання й санкціонував тимчасовий доступ уповноважених службових осіб органів досудового розслідування та прокуратури до історії хвороби Особи 2 за час лікування в ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії» з 8.01.2018 по дату постановлення рішення, з можливістю отримання документів у копіях. Наведені процесуальні рішення в силу ч.2 ст.21, ч.7 ст.110 КПК підлягали обов’язковому виконанню.

57. Проте Київське міське бюро судово-медичної експертизи поінформувало слідчого, що експертне дослідження може бути проведено на підставі лише оригіналів, а не копій медичних документів.

58. Зазначене зумовило повторне звернення слідчого до суду з клопотанням про тимчасовий доступ до оригіналів медичних документів, до яких раніше вже було надано доступ у копіях. Саме це клопотання розглянула слідча суддя Особа 1 і 20.02.2018 надала тимчасовий доступ до оригіналів карти стаціонарного хворого та результатів його обстежень.

59. Отже, ще до початку розгляду клопотання суддею Особою 1 правоохоронні органи мали у своєму розпорядженні копії медичних документів, вилучення яких було санкціоновано 30.01.2018, а також відомості про діагноз захворювання, з яким Особа 2 перебував в медичному центрі.

Після отримання слідчим копій документів, зафіксована у них інформація була розкрита, а її носії стали частиною матеріалів кримінального провадження і направлялися до експертної установи для виконання дослідження, призначеного за правилами КПК.

60. Таким чином на момент постановлення слідчим суддею Особою 1 ухвали від 20.02.2018 про тимчасовий доступ до оригіналів медичних документів втручання у право підозрюваного на нерозголошення відомостей про стан його здоров’я вже відбулося на підставах і в порядку, встановлених законом, незалежно від дій скаржниці. Задовольнивши клопотання слідчого, Особа 1 фактично лише забезпечила можливість проведення експертного дослідження, необхідного для виконання завдань кримінального провадження. Отже її дії не суперечили приписам ст.2 КПК.

61. В аспекті викладеного висновок ВРП про грубе порушення суддею Особою 1 вимог закону про захист лікарської таємниці не можна визнати вмотивованим.

Щодо законності підстав надання слідчим суддею тимчасового доступу до медичних документів

62. В оспорюваному акті ВРП погодилася з висновками дисциплінарного органу про те, що суддя Особа 1 санкціонувала тимчасовий доступ слідчого до медичних документів за відсутності для цього законних підстав. Однак таку позицію було сформульовано без урахування точного змісту стст.84, 91, 163 КПК у їх взаємозв’язку.

63. Зокрема, згідно з вимогами чч.5 та 6 ст.163 вказаного кодексу обов’язковою умовою надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом лікарську таємницю, є доведеність суттєвого значення цих матеріалів для встановлення важливих обставин кримінального провадження і неможливості довести їх в інший спосіб.

64. Доказами у кримінальному провадженні згідно з ч.1 ст.84 КПК є фактичні дані, отримані в передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд установлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню відповідно до правил ст.91 КПК.

65. Окреслений у наведеній нормі процесуального права предмет доказування складається з фактів, установлення яких є необхідним для вирішення обвинувачення по суті. Проте обставини, що мають значення для кримінального провадження, не вичерпуються зазначеними у ч.1 ст.91 КПК. Зміст наведеного в ст.84 цього кодексу поняття доказів не зводиться до даних про факти, які породжують кримінально-правові наслідки, а є ширшим. Так, важливе значення для кримінального провадження мають також відомості, які підтверджують законність одержання доказів, звідси, — і можливості підозрюваного брати участь у процесуальних діях.

66. Належне доказування відповідних обставин є необхідним сторонам для підтвердження правомірності власної процесуальної діяльності, перевірки наявності чи відсутності зловживання правами окремими учасниками, належного реагування на таку поведінку, обстоювання в суді своїх правових позицій передбаченими законом засобами й реалізації у такий спосіб засади змагальності (ст.22 КПК).

67. Орган досудового розслідування одержав дані про перебування підозрюваного на стаціонарному лікуванні. Належне виконання завдань кримінального провадження, запобігання порушенню прав та свобод Особи 2, застосування щодо нього належної правової процедури вимагало одержання об’єктивних даних про стан здоров’я підозрюваного експертним шляхом. Однак для проведення дослідження експерти зажадали виключно оригіналів медичних документів, наявних у лікувальній установі.

68. У конкретній ситуації наявність чи відсутність у Особи 2 тяжкої хвороби та її перебіг були обставинами, що мали істотне значення для кримінального провадження, оскільки від цього залежало вирішення питання про можливість проведення процесуальних дій за участю підозрюваного, а також здійснення подальших заходів з урахуванням засади публічності (ст.25 КПК).

69. В аспекті викладеного не можна визнати вмотивованою позицію ВРП про правильність висновків її ДДП щодо дій Особи 1 в частині безпідставного надання нею доступу до медичних документів.

Щодо розгляду клопотання про тимчасовий доступ до медичної документації за відсутності слідчого і представника лікувальної установи

70. Констатуючи істотне порушення вимог КПК і наявність складу дисциплінарного проступку в діях судді Особи 1, які полягали в розгляді клопотання за відсутності слідчого та представника медичного закладу, ВРП не навела переконливих мотивів прийнятого рішення. При цьому не врахувала, що допущені помилки є процедурними, і не проаналізувала яким чином вони вплинули на порушення лікарської таємниці з огляду на факт долучення раніше до кримінального провадження копій медичних документів.

71. Процедуру вирішення слідчим суддею питання про тимчасовий доступ до речей і документів регламентовано ст.163 КПК. За її правилами відповідне клопотання розглядається за участю сторони кримінального провадження, котра його подала, та особи, у володінні якої знаходяться речі й документи, за винятком випадків прийняття слідчим суддею рішення розглядати клопотання за відсутності цієї особи для запобігання ризикам зміни або знищення речей чи документів.

72. За матеріалами справи, слідчий, котрий клопотав про тимчасовий доступ до оригіналів медичних документів, звернувся до суду із заявою про здійснення без його участі судового розгляду. У своїй заяві він також зазначив про підтримання поданого клопотання.

73. Стаття 163 КПК передбачає обов’язкову участь в судовому засіданні автора клопотання. Проте механізму забезпечення явки такої особи, якщо вона з певних причин не прибула, кримінальний процесуальний закон не встановлює, й дії слідчого судді в цьому разі не регламентує, на відміну від випадків не з’явлення інших учасників процесу на різних стадіях провадження, насамперед під час розгляду справи по суті.

74. Зокрема, у разі неприбуття в судове засідання без поважних причин прокурора чи захисника суд вправі порушити перед уповноваженими органами питання про їх відповідальність (ч.1 ст.324 КПК); за умови неявки цивільного позивача, його представника чи законного представника — залишити позов без розгляду, крім випадків можливості вирішення позовних вимог по суті за відсутності цих осіб (ч.1 ст.326 КПК); у разі неприбуття обвинуваченого, цивільного відповідача, його представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, потерпілого, свідка — накласти на них грошове стягнення, а щодо обвинуваченого і свідка також застосувати примусовий привід (ч.1 ст.323; ст.325; чч.2, 3 ст.326; ч.1 ст.327 КПК).

75. Юридична невизначеність наслідків неявки в судове засідання автора клопотання про тимчасовий доступ до документів, позбавляє слідчого суддю можливості вжити правових заходів реагування і відповідно прийняти законне процесуальне рішення, зумовлене неприбуттям слідчого, зокрема, залишити клопотання без розгляду чи закрити провадження.

76. Прогалини законодавства, недостатня урегульованість питання на нормативному рівні не можуть слугувати підставами для притягнення слідчого судді до дисциплінарної відповідальності за його правову позицію при вирішенні поданого клопотання.

77. Тому вбачається непереконливим висновок ВРП про те, що розв’язання слідчим суддею ситуації, яка склалася, є проявом грубої недбалості та юридичною ознакою поставленого за провину проступку, передбаченого п.4 ч.1 ст.106 закону «Про судоустрій і статус суддів».

78. Не здійснення слідчим суддею належного виклику в судове засідання представника ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії» саме собою ще не свідчить про вчинення Особою 1 дисциплінарного проступку. Згідно з положеннями ст.163 КПК у судовому засіданні при розгляді клопотання слідчого участь особи, у володінні якої знаходяться документи, не є обов’язковою, а на час санкціонування Особи 1 доступу до оригіналів медичних документів зафіксовані в їх копіях відомості вже були в розпорядженні правоохоронних органів. Отже, виходячи з обставин цієї справи ВРП мала би дослідити яким чином процедурний недолік у частині виклику до суду представника лікувального закладу вплинув на втілення гарантій захисту права Особи 2 на таємницю інформації про стан його здоров’я, і в оскарженому акті вмотивовано відповісти на вказане питання. Однак рішення відповідача не містить таких аргументів.

79. З огляду на зазначене в оспорюваному акті не наведено переконливих мотивів щодо висновків ВРП про наявність у діях судді Особи 1, пов’язаних із наданням тимчасового доступу до документів, ні порушення прав людини і основоположних свобод, ні грубої недбалості як об’єктивної та суб’єктивної сторін дисциплінарного проступку.

80. Крім того, вирішуючи питання про притягнення скаржниці до дисциплінарної відповідальності, ВРП та її дисциплінарний орган фактично в позапроцесуальний спосіб вдалися до оцінки змісту постановленої суддею ухвали. Тоді як відповідно до закріпленої у ст.13 закону «Про судоустрій і статус суддів» засади обов’язковості судових рішень перегляд їх іншими органами чи особами за межами процедур судочинства є неприпустимим.

81. Відтак рішення ВРП, яким залишено без змін рішення дисциплінарного органу про притягнення судді Особи 1 до дисциплінарної відповідальності за дії, пов’язані з наданням тимчасового доступу до медичних документів Особи 2, прийнято необґрунтовано, без урахування обставин, що мали значення для його прийняття. Наведене, з огляду на встановлені пп.1, 3 ч.2 ст.2 КАС критерії законності актів суб’єктів владних повноважень, є безумовною підставою для визнання протиправним і скасування оспорюваного акта.

Оцінка рішення ВРП, ухваленого за скаргою Особи 3

82. Дисциплінарний орган констатував наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, який полягав у безпідставному затягуванні розгляду заяви Особи 3. Однак дисциплінарна палата відмовила у притягненні позивачки до відповідальності у зв’язку з закінченням строку, визначеного ч.11 ст.109 закону «Про судоустрій і статус суддів».

83. ВРП у мотивувальній частині власного рішення не погодилася з наданою дисциплінарним органом юридичною оцінкою дій Особи 1. Відповідач виходив із того, що суддя вживала необхідних заходів для прийняття законного й обґрунтованого рішення у справі за заявою Особи 3 про заміну сторони виконавчого провадження, для чого істотне значення мало встановлення факту правонаступництва у спадкових правовідносинах. Вжиття таких заходів, за висновками ВРП, навіть якщо воно призвело до збільшення тривалості судового провадження, не може бути підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Водночас відповідач не змінив і не скасував рішення дисциплінарної палати у відповідній частині з огляду на те, що дисциплінарне провадження щодо позивачки у цій частині припинено.

84. ВРП не взяла до уваги, що викладені у мотивувальній частині її рішення висновки тягнули відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності з іншої підстави, більш сприятливої для Особи 1, — у зв’язку з відсутністю в її діях ознак дисциплінарного проступку.

85. У контексті наведеного ВП звертає увагу, що інформація про результати дисциплінарних проваджень щодо судді відповідно до вимог пп.«а» п.10 ч.4, ч.7 ст.85 закону «Про судоустрій і статус суддів» включається до суддівського досьє і є відкритою для загального доступу на офіційному веб-сайті ВККС. Дані суддівського досьє згідно зі ст.81 цього ж закону підлягають урахуванню під час вирішення питання про призначення судді на посаду до суду вищого рівня.

86. Таким чином, застосована дисциплінарним органом підстава припинення дисциплінарного провадження має істотне значення для професійної репутації і кар’єри судді, впливає на можливість подальшого просування по службі.

87. Пунктом 3 ч.10 ст.51 закону «Про Вищу раду правосуддя» ВРП наділена повноваженнями скасувати повністю чи частково рішення Дисциплінарної палати про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності і прийняти власне рішення, в тому числі про відмову у притягненні до такої відповідальності з іншої підстави.

88. Однак відповідач не врахував усіх обставин, що мали істотне значення для прийняття рішення, наведених вище повноважень безпідставно не реалізував і помилку дисциплінарного органу не виправив, що може завдати істотних негативних наслідків для прав і законних інтересів судді. Відтак в частині вирішення питання про притягнення Особи 1 до дисциплінарної відповідальності за дії, пов’язані з розглядом заяви Особи 7, рішення ВРП не відповідає вимогам законності й обґрунтованості та підлягає скасуванню.

Щодо перевірки інших доводів скарги

89. Оскільки відсутність в оспорюваному акті обґрунтованих висновків відповідача про існування визначених законом підстав для дисциплінарної відповідальності судді тягне визнання протиправним і скасування рішення незалежно від дотримання процедури його прийняття, ВП не перевіряє доводів скаржниці щодо неповноважності складу ВРП, який ухвалив рішення.

Оцінка висновків ВРП та висновки ВП ВС

90. На підставі ч.8 ст.266 КАС ВП за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її ДП, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін. У випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її ДП, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Висновки щодо розподілу судових витрат

91. Відповідно до ч.6 ст.139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

92. Згідно із ч.1 ст.139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

93. З огляду на викладене ВП вважає, що на користь Особи 1 підлягають відшкодуванню документально підтверджені витрати на сплату судового збору за подання скарги в розмірі 768,40 грн.

Керуючись стст.266, 344, 351, 355, 356, 359 КАС, ВП ВС

ПОСТАНОВИЛА:

1. Скаргу Особи 1 задовольнити.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 6.06.2019 №1556/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 січня 2019 року №264/2дп/15-19 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва Особи 1 до дисциплінарної відповідальності» скасувати.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ВРП (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00013698) на користь Особи 1 (реєстраційний №облікової картки платника податків №1) витрати на сплату судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.