Невнимательность при утверждении мирового соглашения приблизила судью к высшей мере дисциплинарного взыскания
Судья не проверил, принадлежит ли земельный участок поручителю, проигнорировал наложение на него ареста судом, а ответственность за отсутствие доказательств по делу возложил на секретаря. Оказывается, после апелляционного обжалования определения можно узнать интересную информацию о собственном деле.
За відсутності матеріалів
Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розглянула справу, відкриту за скаргою адвоката в інтересах одного гаражно-будівельного кооперативу стосовно Сергія Ліпчанського з Мар’їнського районного суду Донецької області.
Цивільна справа, в якій законник, за повідомленням скаржниці, припустився помилки, стосувалася стягнення коштів за договором позики за позовом однієї особи до двох інших. Мовляв, 3 роки тому, С.Ліпчанський, не дослідивши належним чином матеріали справи, порушив права та інтереси кооперативу, незаконно затвердивши мирову угоду та закривши провадження.
Власне спір виник через договір позики, укладений у 2014 році, за яким позичальник отримав 3,8 млн грн. і мав їх повернути за 2 роки. Задля гарантування повернення грошей також був підписаний договір поруки.
Коли позичальник таки не виконав умови договору, кредитор звернувся до суду, вимагаючи стягнення 3,8 млн грн. шляхом надання права на самостійний продаж земельної ділянки та стягнення з боржника даної суми на користь поручителя (наданням йому права на самостійний продаж комплексу будівель та споруд з виготовлення виробів із бетону та цементу).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, скаржник посилався на державний акт на право власності на земельну ділянку та договір поруки. Зокрема, указав, що одним із пунктів договору передбачена можливість звернення стягнення на належні поручителю майнові активи. Щоправда, копій державного акту про право власності на землю та договору поруки в матеріалах справи «дисциплінарники» не знайшли.
Урешті, у 2018 році сторони уклали мирову угоду, яку затвердив ухвалою С.Ліпчанський, а провадження — закрив. Скаржник стверджував, що про вказану ухвалу йому стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень аж через 10 місяців.
«Безземельний» поручитель
Кооператив, вважаючи, що ухвала порушує його права як користувача земельної ділянки, оскаржив її в Донецькому апеляційному суді. Мовляв, користується ділянкою на підставі державного акту на правах постійного користувача — для обслуговування та експлуатації гаражних боксів та автостоянки, і по день подання апеляційної скарги використовує ділянку згідно з її цільовим призначенням (на території нараховується більше ніж 300 гаражних боксів).
У 2019 році суд скаргу кооперативу задовольнив, ухвалу С.Ліпчанського скасував, а справу направив для розгляду в першу інстанцію. Водночас апеляційний суд встановив, що департамент земельних ресурсів Київради не видавав на ім’я поручителя державного акту на право власності на ділянку. Отже, перехід права власності на неї до поручителя відбувся незаконно, з порушенням прав та інтересів кооперативу.
За вказаним фактом Подільське УП ГУ НП м.Києва відкрило кримінальне провадження. Під час досудового розслідування було з’ясовано, що «невстановлені особи шахрайським шляхом на підставі підробленого акту зареєстрували право власності поручителя на земельну ділянку, аби незаконно заволоділи майновим об’єктом». Тож Подільський райсуд м.Києва наклав арешт на землю кооперативу, аби, як сказано, «унеможливити реалізацію вказаного майна, яке безпосередньо є предметом злочинного посягання».
Пізніше Окружний адміністративний суд столиці визнає протиправним та скасує рішення державного реєстратора філії КП Мирнопільської сільської ради «Результат» про реєстрацію права власності на зазначену ділянку за поручителем.
Справа без доказів
Донецький апеляційний суд наголосив, що суддя не виконав вимог закону, не перевіривши, чи належить вказана ділянка поручителю, чи не обмежений боржник у справі поручителем у вчиненні відповідних дій щодо цієї ділянки. Тому, на думку ДонАС, законник порушив приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Першого протоколу до неї, ст.41 Конституції та ст.92 Земельного кодексу.
А друга ДП встановила, що станом на дату відкриття провадження у справі, укладення та затвердження мирової угоди щодо земельної ділянки, існувало обтяження у виді її арешту Подільським райсудом. С.Ліпчанський затвердив мирову угоду та закрив провадження у справі за відсутності договору поруки, яка давала б можливість затверджувати таку мирову, та без належних правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яка підлягала реалізації, сказали у ВРП.
Таким чином, «твердження С.Ліпчанського, що нібито надана сторонами копія вказаного державного акту не викликала сумнівів у його достовірності, є сумнівним та не відповідає матеріалам справи», наголосили «дисциплінарники».
Тож, затверджуючи мирову, законник не врахував положення ч.5 ст.207 Цивільного процесуального кодексу, згідно з якою, якщо умови мирової суперечать закону чи порушують права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні угоди і продовжує розгляд.
С.Ліпчанський пояснював, що розглядав справу у межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками, у тому числі договору поруки та державного акта на право власності. Утім, щодо відсутності в матеріалах справи копій важливих доказів — договору поруки та державного акту на право власності на землю — законник пояснень не надав. Пізніше він зазначав, що про відсутність у матеріалах справи таких копій дізнався лише після апеляційного оскарження його ухвали.
Палата звернулася до законника з запитанням, чи проводилося службове розслідування за фактом відсутності доказів у справі, на що суддя повідомив, що нічого такого не здійснювалося. Мовляв, «із секретарем засідання провели лише усну бесіду, надати пояснень по суті він не зміг, оскільки із формуванням цієї справи йому допомагав інший секретар судового засідання».
Порушення на порушенні
ДДП вирішила, що зазначені пояснення не спростовують допущених суддею порушень. А саме суддя не перевірив, чи не порушує мирова угода права чи інтереси третіх осіб (ст.207 ЦПК); не врахував рішення суду про арешт земельної ділянки (ст.18 ЦПК); не дослідив достовірності доказів, наданих сторонами (ст.79 ЦПК), та неповно з’ясував достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи (ст.80 ЦПК).
Позаяк законника раніше вже неодноразово притягували до дисциплінарної відповідальності, він має непогашені стягнення, палата застосувала до нього покарання у вигляді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до окладу протягом 3 місяців. Тож наступний дисциплінарний проступок може стати для судді фатальним і закінчитися поданням на звільнення.
Що ж, напевне, це справедливе рішення. Бо хоча суддя й не повинен власноруч формувати справу, але принаймні ознайомитися з наявними матеріалами він зобов’язаний. Як кажуть, довіряй, але перевіряй. А от чи були ті копії насправді у справі, тепер уже не встановити.
.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!