ВС разъяснил, как делить паи, возвращать участки и определять прибрежную зону
Пока рынок земель активизируется, Фемида продолжает рассматривать вполне традиционные категории дел в соответствующих спорах. Во втором полугодии 2020-го Верховный Суд рассмотрел таких дел более чем достаточно.
Відступаючи від постанов
Комітет з аграрного, земельного та довкілевого права Національної асоціації адвокатів України підготував дайджест судової практики із земельних спорів за зазначений період.
Нерідко в таких спорах Велика палата ВС відступала від попередніх висновків. Так, у постанові від 8.09.2020 у справі №920/418/19 про розірвання договору оренди землі ВП ВС відступила від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду від 15.04.2020 у справі №626/601/19.
Відступ полягав у частині того, що підстава для захисту права позивача в спірних правовідносинах виникла тоді, коли відповідач своєю відмовою розірвати спірний договір оренди землі створив перешкоди для реалізації позивачем належного йому права вимагати такого розірвання. Тут ВП ВС покладалася на положення ч.2. ст.16 та ч.2 ст.651 Цивільного кодексу.
Палата наголосила, що право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожним праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин.
У постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц про визнання договорів оренди недійсними ВП ВС відійшла від висновку, викладеного в постанові ВСУ від 22.04.2015 у справі №6-48цс15.
Вона зазначила, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник ділянки вправі захищати своє порушене право на користування землею, спростовуючи факт укладення ним договору в мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склались у зв’язку з фактичним використанням ділянки.
Поділити наново
Правовий висновок ВС у постанові від 2.09.2020 у справі №530/311/19 про визнання права власності в порядку спадкування містив скоріше універсальні рекомендації для тих, кому свого часу не було надано земельний пай. ВС роз’яснив, що особа набуває права на частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом і включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку — додатку до згаданого державного акта — чи виключено з нього, має до проведення розпаювання звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання.
У разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку. У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) у КСП.
Податок за ділянку
3.08.2020 ВС прийняв постанову у справі №826/13307/18 про адміністрування податків, зборів, платежів, а також контроль за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо плати за землю.
Суд постановив: коли певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій ділянці, то до набувача переходить право користування землею, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були в попереднього землекористувача.
Відповідно, з моменту набуття права власності на об’єкт нерухомості обов’язок щодо сплати податку за землю, на якій розміщений такий об’єкт, покладається на особу, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною ділянкою. Цей обов’язок також виникає в особи в силу фактичного використання ділянки (у тому числі з огляду на користування нею внаслідок набуття права власності на нерухоме майно, що на ній розташоване) незалежно від дотримання такою особою вимог земельного чи цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористування та підстав набуття прав користування.
Колегія суддів зазначила, що обов’язок щодо сплати земельного податку пов’язується для особи саме з виникненням права власності або користування ділянкою, а не з обставинами присвоєння такій ділянці кадастрового номеру.
Морський берег
Правовий висновок у постанові ВС від 11.08.2020 у справі №821/837/17 (адміністративне провадження) стосовно затвердження проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної зони містив певні зауваження, які слугували підставами для повернення справи на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Відповідно до викладеної правової позиції при наданні ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановленням прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів, установлених у ст.88 Водного кодексу, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».
Іншими словами, сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правового режиму захисної смуги. Відсутність проекту землеустрою не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги. Адже її розмір і межі встановлено законом, а тому такі ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані в приватну власність.
Прикметно, що спір виник через непорозуміння між багатогалузевим підприємством і районною адміністрацією, яка виділила для сільської ради 6 га для індивідуального дачного будівництва. І все це — на березі Азовського моря.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!