За тридевять земель

Законника наказали за то, что решил судьбу имущества, расположенного за полтысячи километров от него

В далекой Центральной Украине, в славном г.Миргороде, находилось под арестом нежилое помещение на несколько тысяч квадратных метров, за которое судились много людей, банк и городской совет. Законник из маленького городка на востоке решил судьбу спорного имущества и поплатился за это.

Два роки тому до Старобільського районного суду Луганської області надійшла позовна заява. У ній ішлося про стягнення з особи 1,5 млн грн. боргу за умовами безвідсоткової позики, про визнання права власності на торговий центр у Стаханові та нежитлове приміщення в Миргороді.

Суддя Олександр Пелих відкрив провадження та частково задовольнив позов, передавши нерухомість позивачам. А в межах мирової угоди, яку уклали між собою сторони, також передав їм житловий будинок і невеличку земельну ділянку.

Однак апеляційний суд скасував те рішення. Така сама доля спіткала й мирову угоду. Справу повернули в суд першої інстанції. Апеляційна ланка також з’ясувала, що ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області, постановленою під час розгляду справи за позовом Виконавчого комітету Миргородської міськради, нежитлове приміщення, долю якого вирішив О.Пелих, заарештовано з метою забезпечення позову. Арешт наклали більше ніж за півроку до того, як суддя віддав його позивачам.

Крім того, Апеляційний суд Луганської області постановив окрему ухвалу щодо допущеного судом першої інстанції порушення норм процесуального законодавства при визначенні територіальної підсудності. Метою ухвали було обговорення таких дій на нараді суддів Старобільського райсуду.

Слід зазначити, що між Старобільськом і Миргородом майже півтисячі кілометрів. Через рік після того, як О.Пелих прийняв «далекосяжне» рішення, Прокуратура Полтавської області поскаржилася на нього до Вищої ради правосуддя. Друга дисциплінарна палата побачила підстави для дисциплінарного провадження й відкрила справу.

Суддя в письмових поясненнях, які надав ВРП, зазначив, що при визначенні підсудності взяв до уваги те, що позовні вимоги стосувалися виконання умов договорів між особами, а відповідачі проживали в Старобільську. Спір стосувався майна, розташованого не тільки в Миргороді, а й у Стаханові, що підлягає територіальній юрисдикції Старобільського райсуду.

Той факт, що майно, яке було предметом позову, перебувало під арештом, сторони під час розгляду справи приховали. А при укладенні мирової угоди підтвердили абсолютно протилежне: об’єкти, які є предметом спору, не під заставою і не під арештом. О.Пелих уважає оціночними судження, які висловив у скарзі прокурор. Вони, мовляв, не мають нічого спільного з обставинами справи.

На засіданні дисциплінарної палати суддя все ж таки визнав, що не перевіряв, чи обтяжене майно. Він повірив учасникам процесу на слово, а вони його обдурили. Можливо, на той час не працював відповідний реєстр.

Слова судді не здалися переконливими й законнику вліпили сувору догану з позбавленням доплат.

Таке покарання О.Пелиху здалося несправедливим, і він оскаржив рішення до ВРП. На засідання Ради з’явився представник прокуратури та суддя. Законник захищався непереконливо.

«Я помилився у визначенні підсудності», — визнав О.Пелих. — Але вважаю занадто суворим покарання, яке на мене наклали». Прокурор не сказав ні слова.

Проте Рада вирішила залишити дисциплінарне стягнення в силі. Адже для судді важливо не лише довіряти, а й перевіряти факти.