Адвокат Александр Мельников:

«Это обвинение может претендовать на образец пренебрежения общими принципами уголовного производства»

В последнее время общественность с интересом наблюдает за рядом громких уголовных дел, открытых против бывших политиков и чиновников. Почему производства, которые, казалось бы, соответствуют общественному запросу, «разваливаются» после нескольких судебных заседаний? Нарушения допускают правоохранители при формировании доказательной базы? Кого решаются вызвать на допрос обладатели мантий? Об этом и о другом «ЗиБ» рассказал защитник бывшего народного депутата Александра Ефремова - заслуженный юрист Украины Александр МЕЛЬНИКОВ.

«Незастосування органом досудового розслідування ст.5 КК є грубим порушенням вимог закону»

— Олександре Абрамовичу, ви займаєтеся адвокатською діяльністю вже багато років і, наскільки відомо, на відміну від багатьох своїх колег, ніколи не висвітлювали в ЗМІ своєї роботи. Що змінилося зараз?

— Дійсно, я завжди уникав виходити в публічну площину, оскільки не вважав, що це може піти на користь моїм клієнтам. Однак зараз, у зв’язку із цією справою, в якій я виступаю захисником народного депутата ВР V—VII скликань Олександра Єфремова, вирішив порушити своє правило. Адже публічні заяви наших процесуальних опонентів уже перейшли межі не тільки допустимості з погляду верховенства права, а й здорового глузду.

Мені важко збагнути природу цих виступів, які не тільки не відповідають своєму безпосередньому завданню — висвітленню роботи правоохоронних органів, а й відверто вводять в оману суспільство.

— На чому ж базується позиція обвинувачів?

— На мій погляд, обвинувачення вкрай неконкретизоване, принаймні для мого підзахисного, це поки що залишається незрозумілим. Наразі ми маємо обвинувальний акт, який, судячи з усього, працівники прокуратури складали майже 9 місяців. Це обвинувачення може претендувати на зразок нехтування загальними засадами кримінального провадження. Вважаю, що орган досудового слідства взяв на себе відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднане з обвинуваченням у скоєнні тяжкого злочину. Саме тому, що в діях обвинуваченого відсутній склад інкримінованих йому правопорушень. В обвинувальному акті вказано, що дії, нібито скоєні О.Єфремовим, спричинили тяжкі наслідки... Наприклад, підривають авторитет Верховної Ради та інші, також незрозумілі, обвинувачення.

— Тобто, це твердження неправильне?

— Водночас таке обвинувачення суперечить закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв’язку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» від 13.05.2014 №1261-VII. Адже ним визначено обов’язкову складову об’єктивної сторони злочинів, що передбачено стст.364—367 Кримінального кодексу: заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб у вигляді виключно майнового характеру.

Однак на першій сторінці обвинувального акта його автори, виділяючи жирним шрифтом, указують, що потерпілі від кримінального правопорушення відсутні, а на останній (так само виділяючи) — що матеріальної шкоди кримінальним правопорушенням не завдано.

Отже, тільки ця обставина вже виключала можливість притягнення О.Єфремова до кримінальної відповідальності та зобов’язувала прокурора згідно зі ст.283 Кримінального процесуального кодексу в найкоротший строк закрити провадження.

Таким чином, незастосування органом досудового розслідування
ст.5 КК, яка визначає випадки зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі, є грубим порушенням вимог закону.

«Якість прийнятих парламентом законодавчих актів може оцінювати тільки КС»

— Наразі одним із правопорушень, що інкримінують вашому підзахисному, є діяння, передбачене ч.2 ст.364 КК, тобто зловживання службовим становищем. Яким же чином він міг зловживати, перебуваючи у рівних умовах з колегами?

— Незаконність обвинувачення О.Єфремова полягає також у тому, що останній не є суб’єктом злочинів у сфері службової діяльності в розумінні вимог кримінального закону. Рішенням Конституційного Суду чітко й однозначно визначено: окремий народний депутат під час голосування на пленарному засіданні Верховної Ради не є представником законодавчої влади. Встановлюючи природу ВР як органу законодавчої влади, КС зазначив, що Рада є колегіальним органом, до якого входять 450 народних депутатів. Порушення процедури розгляду й прийняття законопроектів не є правопорушеннями у сфері владних управлінських функцій (повноважень). Така сама правова позиція викладена у численних рішеннях Вищого адміністративного суду. Невипадково слідчому було відмовлено у наданні службових характеристик на колишніх народних депутатів з посиланням на те, що правові підстави для їх складання відсутні.

— Наразі можна констатувати: будь-яка відповідальність за порушення процедури під час законотворчої діяльності всіма учасниками цього процесу чинним законодавством не передбачена. Якість прийнятих парламентом законодавчих актів може оцінювати тільки КС.

— І багато таких недоладностей у тексті акта?

— Безліч! Ось хоча б те, що висувати будь-які звинувачення особам з приводу їх законотворчої діяльності в стінах парламенту є апріорі неправомірним. Усі народні обранці, які становлять законодавчу владу, тобто наділені владними повноваженнями, є колективним суб’єктом законотворчої діяльності. Це передбачено Конституцією, законами «Про статус народного депутата України» та «Про Регламент Верховної Ради України», а також у рішенні КС, у численних рішеннях національних судів, які мають преюдиціальне значення, на які, до речі, ми посилаємося на підтвердження своєї правової позиції.

Автори обвинувачення зазначають, що офіційними документами ВР є протокол, стенограма, стенографічний бюлетень пленарного засідання, що підтверджують процес обговорення й прийняття рішень парламентом. До речі, протокол пленарного засідання від 16 січня 2014 року відсутній. Натомість у прокуратурі звертають увагу на протокол лічильної комісії, котрий не є офіційним документом та не породжує правових наслідків і до якого мій підзахисний взагалі не має ніякого стосунку.

«Сам О.Єфремов за цей проект не голосував, оскільки не встиг з технічних причин»

— Однак ключовим пунктом обвинувачення все ж є кількість парламентарів…

— Річ у тім, що в день прийняття горезвісних «диктаторських» законів народні обранці мали голосувати за інший визначальний законопроект — «Про Державний бюджет України на 2014 рік».

На голосування за бюджет з’являються майже всі нардепи. Адже жоден не хоче «втрачати обличчя» перед електоратом. Тож не дивно, що на момент розгляду цього проекту кількість присутніх у залі була рекордною. До речі, цим фактом в обвинувальному акті також чомусь дорікають моєму клієнту, мовляв, він доклав зусиль до зібрання парламентарів під дахом ВР. Але, вибачте, проконтролювати явку принаймні представників фракції, яку він очолював, було його прямим обов’язком!

Одразу після прийняття бюджету на розгляд ВР був поставлений проект «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян». Зауважу, що для подібного голосування кількість присутніх на той момент була більш ніж достатньою. Голосування відбулося в електронному вигляді, про що свідчать відповідні документи.

Його підтримали 239 народних депутатів, чого вистачило для остаточного прийняття. До речі, іронія долі полягає в тому, що сам О.Єфремов за цей проект не голосував, оскільки не встиг з технічних причин.

Далі з незрозумілих причин цей же документ знову був поставлений на голосування, коли електронна система «Рада» вже не працювала, що не мало жодного сенсу, оскільки закон уже був прийнятий.

Одна коротка фраза, вимовлена моїм підзахисним щодо кількості присутніх, на його думку, в залі депутатів (що, до речі, повністю відповідало дійсності), прозвучала у відповідь на запитання головуючого з приводу включення до порядку денного пленарного засідання вже проголосованого закону. На цьому інкриміновані О.Єфремову діяння вичерпані.

«Маю намір клопотати про виклик Голови ВС у засідання та допит його як свідка»

— А чому ж проект поставили на голосування повторно?

— Не знаю. Цим питанням слідство взагалі не займалось. Утім, як і багатьма іншими…

— Наприклад?

— Спочатку мого підзахисного звинувачували у зловживанні службовим становищем під час прийняття 9 законів, усіх без винятку визначених слідством як «злочинні». Згодом згідно з обвинувальним актом виявилося, що не всі 9 законів є «злочинними», а тільки 3 з них, включаючи і проект про внесення змін до закону про судоустрій.

Зазначений законодавчий акт містив статті, спрямовані на посилення гарантій діяльності суддів, і був позитивно охарактеризований Головою Верховного Суду Ярославом Романюком 17 січня 2014 року. На брифінгу, присвяченому вказаному питанню, очільник найвищого судового органу понад 20 хв. розповідав журналістам про переваги документа та наголошував на необхідності впровадження запропонованих змін. Зокрема, він підкреслив, що вказаний акт відповідає європейській та світовій практиці та прихильно сприйнятий судовою спільнотою.

Зважаючи на час брифінгу Я.Романюка та час підписання документа про внесення змін до закону про судоустрій, що, до речі, відображено й на сайті «ЗіБ», питання про те, хто або що спонукало Президента до його підписання, стає не таким вже й однозначним. У зв’язку із цим, а також беручи до уваги те, що цьому факту слідство також не приділило достатньої уваги, маю намір клопотати перед судом про виклик Голови ВС та допит його як свідка.

— Сподіваєтеся, що ваше клопотання буде задоволене?

— Відверто кажучи, мені складно це прогнозувати. З одного боку, я добре розумію, що задоволення цього клопотання вимагатиме від суддів надзвичайної сміливості та впевненої не тільки правової, а й громадянської позиції, чого сьогодні може бракувати. З другого — чому б ні? Адже ми бачимо, що стороною обвинувачення допитані чи не всі парламентарі, присутні у ВР під час голосування за горезвісні закони. Попри те що в такий спосіб відверто затягувався увесь процес розслідування, необхідність проведення таких слідчих дій під сумнів ніхто не поставив. Тож, зважаючи на принцип рівності процесуальних сторін перед судом, маю надію на задоволення клопотання.

«Єдиним законним рішенням може бути повернення обвинувального акта прокурору як такого, що не відповідає вимогам КПК»

— Чого стосуються два інші закони, в підтримці яких звинувачують вашого підзахисного?

— Це проекти «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі» та «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України».

Однак до прийняття цих документів мій підзахисний має такий самий стосунок, як і всі інші народні депутати, які були присутні в сесійній залі.

— Деякі експерти говорили «ЗіБ» про те, що всі ці закони не суперечать світовій практиці, проте називати їх «диктаторськими» щонайменше несправедливо…

— Це відповідає дійсності. Мої колеги по захисту представили результати правового аналізу застосування подібних норм в інших країнах світу. Крім того, багато норм «диктаторських» законів знайшли втілення в актах, що були прийняті в Україні після 16 січня 2014 року та вже набрали законної сили.

— Тоді чому ж справа не була закрита, а до вашого клієнта не був застосований запобіжний захід у вигляді застави? До слова, як розмір застави обгрунтовується у відповідному рішенні?

— Сьогодні, коли вже можу охопити справу в цілому, бачу, що готувалася вона поспіхом, із допущенням численних процесуальних порушень. Це і направлення повідомлення про підозру заочно, в той час як він аж ніяк не переховувався від правосуддя; і зазначення в документах неправильної адреси мого підзахисного, хоча ця інформація не становить таємниці для правоохоронних органів; і фальсифікація інших доказів, чому, сподіваюся, буде дана відповідна оцінка; і посилання в клопотанні про дозвіл на затримання на те, що злочин скоювався систематично протягом тривалого часу. Хоча те, в чому полягала систематичність тривалий час, слідчі вказати не спромоглися.

Звертаючись до суду, обвинувачення виступило з клопотанням про обрання моєму підзахисному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, або (як альтернативу) у вигляді застави в розмірі 80 мінімальних заробітних плат. В судовому засіданні прокурор раптом збільшив розмір застави в 30 разів, тобто до 2500 мінімальних заробітних плат. Ці вимоги взагалі не були обгрунтовані належним чином.

Суд призначив заставу в розмірі 3000 мінімальних заробітних плат, наклавши при цьому на підозрюваного всі можливі процесуальні обмеження, крім хіба що примусового лікування від наркоманії чи алкоголізму, як згодом жартував мій підзахисний. Це рішення також не було мотивованим, чим були знехтувані загальні засади кримінального провадження, а також практика Європейського суду з прав людини, на яку і сам ЄСПЛ, й інші експерти неодноразово звертали увагу українських володарів мантій.

— На який результат наступного засідання ви очікуєте?

— Єдиним законним рішенням суду може бути повернення обвинувального акта прокурору як такого, що не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу. Отже, прокурор, до якого неодноразово зверталася сторона захисту із клопотаннями про закриття кримінального провадження згідно з вимогами закону, зобов’язаний був у найкоротший строк закрити кримінальне провадження.

Тому сподіваємося, що після повернення обвинувального акта прокуророві він нарешті належним чином виконає вимоги закону.