Адвокат Сергій Гребенюк

«Після ухвалення КПК почнеться жорстка позиційна боротьба між захистом і обвинуваченням»

Після п’ятдесяти з гаком років очікування Україна ось-ось отримає нові правила, що регламентують кримінальний процес. І хоча спори з приводу ухвалення КПК були гарячі, всі юристи виявились одностайними: зволікати не можна. Незадовго до голосування за «другу Конституцію» кореспондентка «ЗіБ» зустрілася зі старшим юристом Юридичного бюро «Єгоров, Пугинський, Афанасьєв і партнери» Сергієм ГРЕБЕНЮКОМ, котрий розповів, як до проекту нового КПК поставилися в адвокатському співтоваристві, які новели припали захисникам до душі, а чого в оновленому кримінальному процесі не вистачатиме.

«Адвокати могли б допомагати слідчим»

— Проект нового КПК позитивно оцінили західні експерти, та й більшість юристів відзначили його прогресивність, хоча під час громадських слухань виникло кілька спірних моментів. А ви, як адвокат-практик, які б недоліки цього документа відзначили?

— Ухвалення нового КПК — це, безумовно, величезний крок уперед, і в цілому він сприймається позитивно, у тому числі експертами й практиками. Перш за все кодекс 1960 року вже давно застарів, він створювався в тоталітарній державі, і фактично всі його механізми були спрямовані на те, аби обвинуватити й посадити людину, а можливості захисту (що визначає ступінь демократизації суспільства) були досить обмежені.

Звичайно, деякі недоліки ми бачимо. Але, я думаю, з часом уноситимуться якісь поправки, і закон поступово відшліфується. Як адвокат я міг би відзначити недоліки, які стосуються захисту. Можливо, деякі із зауважень до другого читання будуть зняті, адже про них говорили на тих же громадських слуханнях.

Перш за все в проекті КПК не було статті, що регламентує права адвокатів. Є стаття, яка регламентує права підозрюваного, обвинуваченого, у ній згадується, що захисник наділений тими ж правами, за винятком тих, які можуть бути використані тільки обвинуваченим…

— Але ж опосередковано захисник наділений правами, і їх досить багато: досліджувати матеріали справи, збирати й подавати докази, використовувати технічні засоби під час допитів і т.д.

— Але ж захисник має процесуальний статус, відповідає за збирання доказів, що підтверджують невинуватість людини, він повинен здійснювати повноцінний захист, і дуже важливо, щоб він був наділений відповідними повноваженнями. При цьому мають бути чітко прописані можливості звернення до різних організацій, строки надання відповідей на такі запити, відповідальність за ненадання інформації за зверненнями адвоката або надання неповної, недостовірної інформації.

Ми брали участь у громадських слуханнях і подали відповідні пропозиції щодо поліпшення проекту КПК. Аналогічні пропозиції вносилися й іншими суб’єктами, зокрема й деякими народними депутатами. За наслідками круглого столу було видно, що є бажання вдосконалити проект, тому сподіваємося: його допрацьовуватимуть і в результаті приймуть документ, в якому врахують максимально можливу кількість обгрунтованих зауважень.

До речі, згідно з російським законом про адвокатуру в захисника є можливість опитувати осіб (з їхньої згоди), котрі ймовірно мають інформацію, яка стосується справи. Ми теж пропонуємо ввести подібну норму, яка дозволяла б з відома людини опитати її в рамках кримінальної справи з метою збирання доказів. Фактично ми б допомагали слідству об’єктивно розібратися в справі, при цьому більш повно здійснюючи захист. Тому що, відверто кажучи, у правоохоронних органів додасться роботи.

— Ваші колеги говорили, що в демократичних країнах з новим кодексом не виникло б жодних проблем, в Україні ж закони можуть бути виписані ідеально, але в реальності все інакше. Тому деякі моменти повинні бути прописані до щонайменших деталей, кожна процесуальна дія — ретельно регламентована. Чи згодні ви із цим?

— Ситуація дійсно така: дуже часто закони на практиці застосовуються зовсім не так, як вони виписані. І це стосується абсолютно всіх галузей права, а не тільки кримінального процесу. З різних причин хороші норми, навіть ті, які відповідають європейським стандартам, можуть не діяти або ж діяти трохи інакше, по суті, не відповідаючи самому змісту закону. Тому я погоджуся, що в Україні дуже часто застосування тієї чи іншої норми може бути абсолютно різним і саме часто визначає зміст норми, а не навпаки. У зв’язку із цим можна побажати всім нам підвищення рівня правової культури, і над цим треба працювати.

Згоден, що кримінальний процес повинен бути по можливості максимально детально регламентований. Тобто всі ключові механізми, особливо ті, які вводяться вперше, повинні бути виписані дуже чітко, щоб виключити двояке тлумачення й забезпечити максимальний захист прав учасників процесу.

Той, хто на практиці стикається з кримінальними справами, спілкується зі слідчими, підтвердить: якщо в кодексі чітко не прописані процесуальні дії — буквально за пунктами: один, два, три, — їх не дадуть зробити. Тому що проти людини, обвинуваченої в злочині, працює цілий держапарат — прокуратура, міліція, різні служби. Суди, на жаль, теж «ментально» частіше ближчі до обвинувачення. Це дуже важливо переламати, змінити сам принцип системи. Щоб у результаті з’явилося розуміння, що підозрюваний або обвинувачений — це не «ворог народу», його провину спочатку потрібно довести, і, поки не ухвалений обвинувальний вирок, людина повинна володіти можливостями реально себе захищати. А адвокат — це не негідник, який захищає ворога. Адвокат — це людина, в якої є певний статус і можливості довести, що особа, підо­зрювана в скоєнні злочину, насправді невинна. Не завжди функції адвоката зводяться до доведення невинності. Іноді людина зізнається в скоєнні злочину, тоді захисник може знайти пом’якшувальні обставини, використовувати законодавчі можливості, щоб захистити права людини.

Скажімо, в проекті нового КПК мовиться, що адвокат має право «бути присутнім» на допитах. Якщо потрапиш до сумлінного слідчого, він зрозуміє, що захисник присутній на допиті не як меблі й може підказувати клієнтові, як реагувати на ті чи інші незаконні або некоректні запитання слідчого, може ставити додаткові запитання, спрямовані на всебічне вивчення обставин справи, тобто фактично брати участь у проведенні слідчих дій. Проте на практиці слідчий може просто не дати адвокатові працювати, і тому доведеться тихо сидіти в куточку. Тому правильною є поправка, в якій пропонується замінити термін «присутність» на «участь» адвоката в допиті.

— Один з народних депутатів під час засідання парламентського комітету сказав, що життя саме шліфуватиме цей кодекс, до нього почнуть уносити зміни, щось поліпшуватиметься, щось зникатиме.

— Я із цим абсолютно згоден. Звичайно, практика застосування кодексу формуватиметься, і багато питань, про які я говорив, буде знято.

— Можливо, частково якісь недоліки, які турбують захисників, можна буде усунути під час роботи над законом «Про адвокатуру», напевно адвокатам удасться взяти активнішу участь у його розробці.

— Закон «Про адвокатуру» має більш загальний характер, він регламентує статус адвоката, гарантії його діяльності. Це, безумовно, дуже важливий закон, який вплине й на якість реформи кримінальної юстиції, тому його ухвалення є логічним продовженням перетворень. У той же час саме в КПК слід було б чітко прописати права адвоката в кримінальному процесі, оскільки саме цим документом керуватимуться представники правоохоронних органів.

Крім того, я прихильник того, що КПК — один з ключових законів, не дарма його називають «другою Конституцією». Це документ, який стосується кожної людини, її прав і свобод. Тому важливо, щоб усі процедури, зокрема й ті, які регламентують можливості захисту, були прописані саме в цьому кодексі. Звичайно, ефективність багатьох положень нового КПК покаже практика, щось буде переглянуто, щось доопрацьовано. Крім того, дотепер триває дискусія про те, коли він набере чинності: у жовтні 2012 року чи у 2013-му. У будь-якому випадку буде ще півроку, щоб усунути недоробки.

— Сьогодні багато адвокатів говорять про те, що в сучасному судовому процесі практично немає змагальності, обвинувачення домінує. Які гарантії того, що в оновленому процесі з’явиться змагальність і права захисту й підсудного дотримуватимуться?

— Питання змагальності, точніше можливості її реалізації на практиці, найбільше турбує мене, думаю, як і інших адвокатів. Новий КПК, на жаль, з одного боку, проголошує той самий принцип змагальності сторін, а з другого — не містить достатніх механізмів його реалізації стороною захисту.

Так, по суті, у проекті відсутня навіть стаття, в якій детально прописано, які права має захисник. Тому на даному етапі важко говорити про те, чи реально використовуватиметься цей принцип і чи з’явиться змагальність в оновленому кримінальному процесі. Хоча, поза сумнівом, це дуже прогресивний крок, проект вимагає лише детального доопрацювання, щоб зазначений принцип застосовувався на практиці.

Наведу приклад: якщо, за новим КПК, я, як адвокат, захочу отримати яку-небудь інформацію від державних органів, котру згодом зможу використовувати як доказ, яким чином я можу реалізувати своє право? В якій формі? В які строки я отримаю вказані документи? Яка відповідальність державних органів за відмову в наданні доказів у справі, за бездіяльність? Така ж ситуація складається і з процедурою проведення оперативно-розшукових дій, допиту свідків тощо. Адже якщо ми говоримо про змагальність у кримінальному процесі, то адвокат повинен бути наділений необхідним інструментарієм, щоб реально конкурувати зі стороною обвинувачення.

У Верховній Раді зареєстровано низку поправок, які дозволять багато в чому усунути вказані недоліки, і дуже сподіваюся, що ці поправки будуть ураховані як авторами КПК, так і законодавчим органом при ухваленні кодексу в цілому.

 «Тортури зникнуть, якщо всі проникнуться духом кодексу»

 — Частина адвокатів говорять, що в новому кодексі не передбачений ефективний механізм запобігання тортурам. Разом з тим європейські експерти стверджують, що тепер не буде сенсу катувати підозрюваних, тому що визнання не може стати підставою для подальшого винесення вироку.

— Тортури в правоохоронних органах — це не проблема законодавчого характеру. Адже в нинішньому кодексі теж ніде не сказано, що тортури заохочуються. І зараз немає великого сенсу катувати людину під час досудового слідства. Здавалося б, навіщо це робити? Ти виб’єш показання, через два місяці справа піде в суд, і може бути порушено справу вже проти тебе самого. Я, наприклад, не впевнений, що наступного дня після набуття чинності кодексом тортури в правоохоронних органах зникнуть як явище. Нарешті, бити людину можна з різною метою. Не обов’язково для отримання зізнавальних показань, можна, наприклад, і для отримання інших доказів, що викривають людину. Скажімо, людина під тортурами може вказати, де міститься труп, і це буде доказом її вини.

Я готовий погодитися: ряд запропонованих новел опосередковано може вплинути на те, що кількість зловживань з боку слідства зменшиться, а з часом, можливо, вони взагалі будуть викоренені. Так, пропонується передбачити, що суд може обгрунтовувати свої висновки виключно показаннями, отриманими безпосередньо під час судового засідання. Більш того, суд не може обгрунтовувати свої рішення за допомогою показань, які були дані слідчому або прокуророві. Це, безумовно, позитивні норми, і в принципі вони повинні привести до зменшення кількості випадків застосування тортур.

Однак це буде тільки тоді, коли всі учасники процесу проймуться духом цього кодексу. Все залежить від людей, котрі застосовують закони, а не від самих законів.

Є надія, що відбудеться перелом. Самі правоохоронці повинні почати мислити демократичніше, мають змінитися підходи, психологія, атмосфера. Чим відрізняється демократична держава від тоталітарної, якщо говорити про притягнення до кримінальної відповідальності? З погляду демократичної держави, хай краще винен гуляє на волі, ніж невинний сидить у в’язниці, для тоталітарної — все навпаки.

— До речі, про тоталітаризм. Юристи вже давно говорили про необхідність відмінити інститут повернення справи на додаткове розслідування, називаючи його «архаїзмом». І ось нарешті стало — судді більше не зможуть повертати справи на додаткове розслідування. З одного боку, це, безумовно, плюс, з другого — чи не дозволить це винним уникнути відповідальності?

— Інститут повернення справи на додаткове розслідування вже давно віджив своє. Більш того, він неодноразово був предметом критики Європейського суду з прав людини та інших міжнародних органів. Тому я позитивно ставлюся до відміни цього інституту. Хочеться вірити, що це змусить правоохоронців працювати кваліфікованіше, у них пропаде бажання притягати до відповідальності невинних тільки для збільшення розкриваності злочинів. Важливо, щоб зникла система галочок. Ні про яку об’єктивність і демократію не можна говорити, поки в правоохоронних органах є статистика й прокурора в разі винесення виправдувального вироку можуть звільнити або навіть порушити щодо нього кримінальну справу, те саме стосується й суддів.

Ще одним позитивним моментом буде скорочення строків досудового й судового провадження.

Звичайно ж, у кожного процесу є зворотний бік медалі. Не виключено, що у зв’язку з неналежною роботою правоохоронних органів або з об’єктивних причин деякі винні можуть бути виправдані й уникнути кримінальної відповідальності тільки тому, що не було достатніх доказів їхньої вини. Ідеальної ситуації, звичайно, не буде. Ми торкнулися цього моменту в попередньому питанні. Повинні зміститися акценти, представники правоохоронних органів, судів мають усвідомлювати, що краще відпустити винну людину, ніж посадити невинну.

— Проте одна справа, якщо це поодинокі випадки, а якщо звільнення винних стане системою? Особливо, враховуючи, що навантаження на правоохоронні органи зросте в рази?

— Мене самого це питання турбує. Ми навіть сперечалися з представниками міжнародних інституцій, які говорили, що сама постанова про порушення кримінальної справи — недемократичний крок. Я в цьому не впевнений.

З одного боку, так, є позитивний момент у тому, що кожне звернення реєструватиметься автоматично. Але, з другого — є й мінус: перша початкова стадія порушення кримінальної справи була серйозним фільтром. За моїм досвідом, зі 100% поданих документів близько 80% — це відмовні матеріали, заяви, які не вимагали втручання правоохоронних органів. Природно, були певні зловживання з боку міліції — деякі звернення людей просто ігнорували. Але ж у нас вистачає й несумлінних громадян, які пишуть кляузи на всіх підряд. Фактично правоохоронна система не завжди справлялася з обробкою великого масиву заяв, в кабінеті кожного слідчого лежала гора матеріалів, на які вони не встигали належним чином реагувати. А що відбудеться, коли стосовно кожного папера треба буде ініціювати якісне розслідування?

На практиці може вийти, що одного тільки повідомлення або заяви про порушення достатньо для початку слідчих дій. Тобто навіть при явно необгрунтованій заяві слідчі дії повинні бути ініційовані, а певні особи в результаті цього можуть абсолютно безпідставно зазнати моральних і матеріальних втрат, пов’язаних із проведенням досудового розслідування. До речі, нині на стадії досудового слідства існує ще один фільтр. У разі необгрунтованого порушення кримінальної справи є можливість оскаржити відповідну постанову в суді, і, як показує практика, великий відсоток таких скарг задовольняється. Згідно з новим кодексом це зробити буде практично неможливо.

Ви ж розумієте, що краще отримати рішення суду про безпідставність порушення кримінальної справи, ніж пройти всю процедуру, аби через рік з’ясувалося, що ти невинен. Результат однаковий, але, як кажуть в Одесі, це «дві великі різниці».

Можливо, деякі положення КПК навіть не варто критикувати. Правозастосовна практика піде своїм шляхом. Думаю, якісь фільтри все-таки з’являться. Безумовно, якщо вийде так, що на волю стануть виходити вбивці та гвалтівники, то, напевно, доведеться знову закручувати гайки. На громадських слуханнях, присвячених проекту КПК, прозвучала дуже правильна думка: кодекс — це досить тонкий механізм, покликаний забезпечити баланс інтересів держави й суспільства. Людина, котра скоїла злочин, повинна бути покарана, а невинна — виправдана.

— Новий КПК уводить поняття слідчого судді. У чому перевага цього інституту?

— Основною ідеєю є встановлення судового контролю над дотриманням прав людини під час слідчих дій. А саме — в питаннях тимчасового доступу до речей і документів, арешту майна, вибору запобіжного заходу, проведення негласних слідчих дій. І це далеко не весь перелік повноважень слідчого судді. Тут, звичайно ж, плюс, адже суддівський корпус — юристи «найвищої касти». Щоб стати суддею, потрібно досягти певного віку, мати стаж, кваліфікацію і т.д. Крім того, в законодавстві закріплені певні гарантії діяльності судді, тобто це самостійна, незалежна фігура. Якщо порівнювати підготовку суддів і працівників правоохоронних органів, інші вищезазначені чинники, то той факт, що рішення стосовно основних процесуальних моментів прийматимуть судді, — це позитивний момент. Крім того, фактично з’являється якийсь «контролер», який не залежить ні від обвинувачення, ні від захисту.

Інше питання, чи є реальна можливість реалізувати судовий контроль органів досудового слідства. Наскільки ефективним цей механізм виявиться на практиці? У будь-якому випадку можливість оскаржити слідчому судді майже всі дії, які мають місце під час досудового провадження, повинна ефективніше забезпечити дотримання прав учасників процесу.

 «Найскладніше перебудуватися буде представникам правоохоронних органів»

 — У результаті реформування планується позбавити прокуратуру деяких функцій, наприклад загального нагляду, слідства. Прокуратура чинить опір і просить передбачити 3-річний перехідний період. Чи достатньо цього часу для перебудови? Яких ще функцій у результаті реформування прокуратура повинна позбутися?

— Питання позбавлення прокуратури функції слідства, по суті, було вирішене ще в 1996 році. У Конституції передбачено тільки 4 функції наглядового органу, і якщо уважно подивитися, то серед них немає слідства. У «Перехідних положення» Основного Закону сказано, що функція слідства за прокуратурою тимчасово зберігається, але не більш ніж на 5 років. Скільки часу минуло відтоді? 16 років! А функція слідства все ще існує. Ось вам і відповідь.

Мені здається, 16 років достатньо для перебудови. Тому цілком логічно, щоб відразу ж запрацював новий механізм. Якщо знову буде передбачено відстрочення — це призведе до розбалансування всього механізму. Чесно кажучи, не зовсім уявляю, як може прокуратура ще якийсь час і вести розслідування, і здійснювати нагляд за слідством за новими правилами!

— Які механізми, закладені в новому КПК, сприятимуть винесенню більшої кількості виправдувальних вироків?

— Найголовнішим нововведенням, яке повинне сприяти збільшенню кількості виправдувальних вироків, є відміна інституту повернення справ на додаткове розслідування. Іншими словами, коли по закінченні слідчих дій справа потрапляє в суд, то він ухвалює або обвинувальний вирок, або, у зв’язку з браком доказів, — виправдувальний.

До того ж дуже важливо, щоб ми пішли від статистики й галочок, а сам факт виправдувального вироку перестав бути резонансною подією державного масштабу.

Звичайно, деяке збільшення відсотка виправдувальних вироків відбудеться автоматично. Оскільки, за новим кодексом, перевірятися будуть абсолютно всі матеріали, зрозуміло, що якщо раніше стосовно значної кількості поданих заяв ухвалювалися рішення з посиланням на п.2 або п.1 ст.6 чинного КПК (відсутність складу злочину або відсутність події злочину), тобто справи взагалі не доходили до суду, то тепер стосовно таких матеріалів ухвалюватимуться виправдувальні вироки. Але в цьому випадку порівнювати кількість виправдувальних вироків буде не зовсім коректно.

— КПК вводить кілька нових запобіжних заходів, наприклад такі, як домашній арешт, особисте зобов’язання. При цьому тримання під вартою називається «винятковим запобіжним заходом». Наскільки ймовірно, що злочинці почнуть користуватися демократизацією кримінального процесу й тікати від правосуддя? Який з передбачених запобіжних заходів є найпрогресивнішим?

— На мій погляд, ці нововведення досить обгрунтовані. Органи досудового слідства часто зловживають своїми повноваженнями й найчастіше обирають арешт як основний запобіжний захід. Це в корені неправильний підхід. Більш того, в жодній європейській країні немає такої практики, це можна розглядати лише як пережитки минулого. Думаю, особливо не треба переживати, оскільки за насильницькі злочини такий запобіжний захід, як тримання під вартою, ніхто не скасовував. Основна ідея полягає в тому, щоб слідчий суддя при обранні запобіжного заходу зупинився на альтернативі взяттю під варту — домашньому арешті, заставі, поручительстві чи особистому зобов’язанні.

На виконання деяких положень кодексу знадобляться певний час і бюджетні асигнування. Скажімо, якщо взяти домашній арешт, коли людина повинна бути вдома й носити електрон­ний браслет, то зрозуміло, що завтра ці електронні пристрої не з’являться. Але той факт, що певна кількість людей не опиниться в страшних умовах СІЗО, — величезний плюс.

Я ж схиляюся до найбільш прогресивного запобіжного заходу — використання застави. Це перевірена європейська практика.

— По суті, українська правова система копіює радянську, з її репресивним і обвинувальним ухилом. Новий КПК вперше відходить від колишньої тоталітарної моделі. Проте більшість суддів, прокурорів сформувалися в старій радянській системі. Наскільки безболісно пройде їх адаптація до радикальних змін?

— Думаю, це буде дуже непростий і болісний процес. Проте хочеться вірити, що дуже потрібна й давно назріла реформа все-таки відбудеться, кримінальна юстиція стане гуманнішою, європейською та забезпечить реальну можливість захищати права всіх учасників кримінального процесу.

Найскладніше перебудуватися буде представникам правоохоронних органів. Вони звикли працювати в умовах, коли в людини можливості для захисту дуже обмежені. І те, із чим сьогодні доводиться боротися адвокатам, — це, здавалося б, елементарні речі. Наприклад, не пускають на допит до підзахисних, чіпляються до якихось формальностей або в разі серйозної справи кажуть: «Ти постій поки на прохідній, а ми тебе пізніше покличемо». А потім з’ясовується: людині сказали, що адвокат до неї не прийшов, і вже її допитали.

Думаю, після ухвалення нового КПК почнеться жорстка позиційна боротьба між захистом і обвинуваченням. І тут важливо, щоб адвокати почали діяти злагодженіше, кваліфіковано. Тому що в один момент зміниться тільки законодавство, а люди не зміняться. У цих реаліях треба буде вчитися працювати. Треба буде змінювати підходи й силовикам — їм теж доведеться працювати якісніше. Якщо правоохоронні органи захочуть довести вину людини, вони тепер повинні будуть робити це за рахунок свого професіоналізму, а не за рахунок обмеження обвинуваченого в можливостях себе захищати. Думаю, якщо буде політична воля на те, щоб цю систему змінити, це відбудеться. Ми зможемо це побачити дуже скоро.