Чи відповідає інтересам суспільства угода про примирення у «справі Тітушка»?
Шевченківський районний суд м.Києва затвердив угоду про примирення в резонансній справі щодо обвинувачення Вадима Тітушка, Сергія Приходька й Михайла Пшука в хуліганстві, вчиненому групою осіб, та перешкоджанні законній професійній діяльності журналістів. За умовами укладеної між потерпілими та обвинуваченими угодою, останні повністю визнали свою винуватість і щиро розкаялись у скоєному. Хоча всі учасники процесу залишилися задоволеними вироком, проаналізуємо, чи можна вважати його законним та обгрунтованим?
Умовне покарання
Як зазначено у вироку Шевченківського райсуду від 2.09.2013 у справі №761/15122/13-к, усі співучасники обвинувачувалися в тому, що 18 травня 2013 року, під час мітингу опозиціонерів на Софіївській площі в Києві, «бажаючи самоствердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству та державі, грубо порушуючи громадський порядок, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, ігноруючи присутність великої кількості громадян, які зібрались у центральній частині Києва, та працівників міліції, що несли службу з охорони громадського порядку, почали демонструвати свої бійцівські навички шляхом імітації нанесення ударів руками та ногами в бік сторонніх громадян, висловлюватися в їх сторону нецензурною лайкою та провокувати на бійку. Журналісти ж намагалися відзняти ці протиправні дії обвинувачених, унаслідок чого самі потерпіли від злочину».
В угоді про примирення, яка була затверджена судом, сторони визначили розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування, перелік дій, які обвинувачені зобов’язані вчинити на користь потерпілих. Однією з таких дій було публічне вибачення. Натомість усім трьом співучасникам призначено узгоджене сторонами покарання та звільнено їх від його відбування з випробуванням.
Кримінальний процесуальний кодекс не зобов’язує суд автоматично затверджувати угоду в кожному випадку, коли цього хочуть її сторони. Роль суду в кримінальному провадженні на підставі угоди не є формальною. Затвердити угоду він має право лише після того, як переконається, що відсутні передбачені ч.7 ст.474 КПК підстави для відмови в її затвердженні. А такі підстави у «справі Тітушка» були. Насамперед умови угоди суперечать вимогам закону та інтересам суспільства в частині призначення покарання (пп.1, 2 ч.7 ст.474 КПК).
Невраховані рецидиви
Хоча найдужче прославитись у цій справі вдалося саме В.Тітушку, найбільш суспільно небезпечним слід уважати не його, а М.Пшука, який на час розгляду питання про затвердження угоди вже був тричі судимим: у квітні 2002 року — Голосіївським районним судом м.Києва за ч.3 ст.185 Кримінального кодексу; у жовтні 2002 року — Дніпровським районним судом м.Києва за ч.2 ст.185 КК, ч.2 ст.186, ч.2 ст.190; у квітні 2006 року — Дарницьким районним судом м.Києва за ч.2 ст.186 КК.
Попри це, особі, котру неодноразово засуджували за корисливі злочини, суд призначив таке ж покарання, як і раніше не судимому С.Приходьку (обмеження волі на 2 роки й на підставі ст.75 КК звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців). Дещо суворіше покарання призначено також раніше не судимому В.Тітушку, якого засудили до позбавлення волі на 3 роки і на підставі ст.75 КК звільнили від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Таке призначення покарання суперечить КК та інтересам суспільства, оскільки воно за своїм видом та/або розміром явно не відповідає особі М.Пшука, ступеню тяжкості скоєних злочинів і не враховує рецидив злочинів як обставину, що обтяжує покарання. Як ідеться в п.3 листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод» від 15.11.2012 №223-1679/0/4-12, домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не повинні суперечити загальним засадам призначення покарання. Узгодження сторонами покарання, яке за своїм видом та/або розміром не відповідає характеру, тяжкості вчиненого діяння та особі винного, неврахування обставин, що обтяжують покарання, свідчить про невідповідність таких умов угоди інтересам суспільства в частині узгодженого покарання.
На практиці трапляються випадки, коли суди відмовляють у затвердженні угоди в разі, якщо обвинувачений має судимості, не працює або негативно характеризується та скоїв злочин у стані алкогольного сп’яніння. Натомість до М.Пшука було виявлено поблажливість.
Двооб’єктність злочину
Зважаючи на двооб’єктність злочину, передбаченого ст.171 КК, суд мав відмовити в затвердженні угоди, оскільки її умови суперечать інтересам суспільства (п.2 ч.7 ст.474 КПК).
Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів — це двооб’єктний злочин, яким шкоду завдано одночасно як потерпілим журналістам, так і суспільним інтересам. І якщо журналістам заподіяна шкода відшкодована, то згадка про суспільні інтереси в угоді про примирення відсутня.
Злочин, передбачений ст.171 КК, посягає передусім саме на встановлений порядок провадження законної професійної діяльності журналістів, що забезпечує конституційні права громадян на свободу думки та слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, на можливість вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію, необхідну їм для реалізації своїх прав, свобод та законних інтересів. Тобто первинно цей злочин спрямований саме проти основоположних конституційних прав та інтересів суспільства, а не приватних інтересів представників преси.
Багатооб’єктні злочини, спрямовані проти інтересів приватної особи та публічних інтересів, не повинні входити до переліку діянь, стосовно яких допустиме укладення угод про примирення. Адже розпоряджатися (а будь-яка угода і є розпорядженням правами) можна лише тим, що належить тільки тобі, а не іншим. Коли потерпілий примиряється з кривдником, то він може пробачити тільки шкоду, завдану виключно його приватним інтересам. Незважаючи на те що в ч.3 ст.469 КПК прямо не заборонено укладати угоду про примирення між потерпілим і підозрюваним, обвинуваченим у разі скоєння багатооб’єктного злочину, в подібних випадках науковці радять керуватися положенням п.2 ч.7 ст.474 КПК, яке зобов’язує суд відмовити в затвердженні угоди, якщо її умови не відповідають інтересам суспільства.
Угоди про примирення можуть укладатися тільки стосовно діянь, що посягають на приватні інтереси, не зачіпаючи більшою мірою публічних. Таку позицію свого часу висловила доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Львівського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук Віра Навроцька. Аналогічної думки дотримується й ВСС, який в інформаційному листі від 5.04.2013 вказав: «Укладаючи угоду про примирення, слід ураховувати, що така угода може бути укладена тільки у випадках, коли кримінальне правопорушення завдає шкоди приватним інтересам (інтересам фізичної особи) та/або майновим інтересам юридичної особи, тобто лише щодо діянь, які посягають на приватні інтереси та не зачіпають значною мірою публічних інтересів. У злочинах, де основним безпосереднім об’єктом виступають публічні інтереси (зокрема немайнові), а спричинена конкретним фізичним чи юридичним особам шкода є лише проявом посягання на основний об’єкт, укладення угоди про примирення не допускається».
Засуджений… угодою
Водночас умови угоди порушують права, свободи та інтереси одного зі співучасників злочинів (п.2 ч.7 ст.474 КПК). Йдеться про Андрія Я., провадження щодо якого спочатку під час підготовчого судового засідання об’єднали в одну справу з провадженнями стосовно трьох інших співучасників, а згодом, як убачається з вироку, виділили в окрему справу.
Об’єднуючи справи, суд пояснив це тим, що в них розглядаються одні й ті самі події, всі четверо обвинувачених діяли спільно. І це рішення справді потрібно вважати виправданим.
В юридичній літературі панує думка, відповідно до якої розслідування й розгляд справи, в якій проходять не всі співучасники, є вимушеним заходом. Про це йшлося в постанові Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції» від 30.05.2008 №6, де зазначено, що справи про злочини, скоєні у співучасті, мають розглядатись, як правило, в одному провадженні.
Спільне розслідування злочинів, скоєних у співучасті, має багато переваг. Воно дає змогу правильно оцінити роль кожного співучасника, належно встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, сприяє процесуальній економії, збільшує доказову базу, дозволяє правильно встановити розмір заподіяної шкоди кожним з підсудних.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня ухвала суду про виділення справи щодо Андрія Я. (хоча таке рішення повинне прийматись у формі ухвали й бути внесене в реєстр). Але, як убачається з публікацій у пресі, це рішення було прийняте у зв’язку з відмовою обвинуваченого укласти угоду.
Формально воно відповідає вимогам ч.8 ст.469 КПК, яка зобов’язує приймати рішення про виділення кримінального провадження в разі, якщо воно здійснюється щодо кількох осіб, котрі підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, а лише з одним (кількома). Водночас прийняття такого рішення автоматично призводить до порушення прав та інтересів особи, з якою угоди не укладено. І в судовій практиці вже були випадки, коли суди відмовляли в затвердженні угоди за аналогічних обставин.
Так, Крюківський районний суд м.Кременчука Полтавської області 22.03.2013 відмовився затверджувати таку угоду з огляду на те, що обвинувачений у цій справі скоїв злочин у співучасті з іншою особою, розслідування щодо якої здійснювалося в іншому провадженні. Аналогічного висновку дійшов цей же суд, відмовляючи в затвердженні угоди щодо одного зі співучасників злочину, передбаченого ч.3 ст.3692 КК («Зловживання впливом»). Таке рішення також обгрунтовано тим, що «вирок на підставі угоди може бути використаний у протиправний спосіб як доказ винуватості іншого співучасника злочину… який свою вину в скоєнні злочину заперечує». Тобто суд констатує, що рішення стосовно затвердженої угоди може мати преюдиціальне значення в іншій справі.
Оскільки в угоді про примирення у «справі Тітушка» зазначено істотні для кримінального провадження обставини, кваліфікація скоєного, формулювання підозри чи обвинувачення, наведене положення КПК про виділення в окрему справу провадження на підставі угоди фактично призвело до набуття вироком суду на підставі угоди преюдиціального значення для Андрія Я. Прокурор у справі Віктор Любимов небезпідставно заявляв у коментарі журналістам: якщо хоч один з обвинувачених визнає свою винуватість, усі інші автоматично будуть вважатися винними в скоєнні злочину.
Ознака співучасті в злочині відображена в кваліфікації діянь, а при викладі фактичних обставин справи фігурують уже й прізвища конкретних співучасників та їх роль у скоєнні злочинів. Так, у вироку щодо В.Тітушка та його співучасників прямо зазначено, що злочини скоювалися разом з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження. Отже, окреме провадження щодо Андрія Я. призвело до того, що питання про його винуватість уже вирішено в провадженні, в якому він участі не брав, своїх інтересів не відстоював та не мав реальної можливості вплинути на хід судового розгляду.
Таку помилку суд допустив через передбачену ч.8 ст.469 КПК можливістю виділення справи стосовно осіб, з якими укладено угоду, що автоматично призводить до порушення прав та інтересів останніх. У зв’язку з такими недоліками законодавчого регулювання цього питання склалася ситуація, за якої, застосувавши положення ч.8 ст.469 КПК, суди згодом змушені будуть відмовляти в затвердженні угоди на підставі п.3 ч.7 ст.474 КПК. Запобігти виникненню таких ситуацій можна шляхом унесення змін до ст.469 КПК. Потрібно абз.1 ч.8 ст.469 КПК виключити з кодексу.
Недорахувалися… потерпілих
Крім того, у цій справі не встановлено всіх потерпілих. Це призвело до порушення вимог ст.55 КПК та порушення прав таких осіб.
Відповідно до положення абз.2 ч.8 ст.469 КПК в разі, якщо в кримінальному провадженні бере участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода може бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими.
Від перешкоджання законній професійній діяльності журналістів у цій справі постраждали лише Ольга Сніцарчук та Владислав Содель. Одначе потерпілих від хуліганських дій було значно більше. У цьому статусі потрібно було також залучати тих осіб, які 18 травня 2013 року брали участь у мітингу на Софіївській площі, та тих працівників міліції, які несли службу з охорони громадського порядку під час його проведення. Адже саме їм В.Тітушко та його співучасники почали демонструвати свої бійцівські навички шляхом імітації завдавання ударів руками та ногами, висловлюватися нецензурною лайкою та провокувати на бійку.
Вирок, що не став уроком
Після подій на євромайдані з упевненістю можна стверджувати, що кількість людей, які не проти підзаробити таким же способом, як В.Тітушко та його спільники, тільки зросла. Отже, вирок у цій справі не відповідав інтересам суспільства, оскільки не виконував профілактичної функції кримінального права (п.2 ч.7 ст.474 КПК). Він не став уроком для послідовників засуджених. Швидше навпаки — після його проголошення саме журналісти часто ставали мішенями як злочинців, так і правоохоронців.
Таким, що в більшій мірі відповідає вимогам чинного законодавства, слід уважати підхід, відповідно до якого всі аналогічні кримінальні провадження незалежно від того, набули чи не набули вони значного суспільного резонансу, чи прикута до них увага населення та чи висвітлювалися вони через засоби масової інформації, повинні завершуватися однаково. Висвітлення якого-небудь із них через пресу чи телебачення не повинне впливати на хід справи та її вирішення.
Оцінні підстави
Отже, у «справі Тітушка» було принаймні 5 підстав, кожна з яких сама по собі могла зумовити відмову в затвердженні угоди з огляду на «невідповідність умов угоди інтересам суспільства» та «порушення умовами угоди прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб». Ці оціночні підстави не є зайвими в КПК, а закріплені спеціально для того, щоб суд мав можливість урахувати конкретні обставини справи.
Малоймовірно, щоб хтось із потерпілих чи засуджених у цій справі звернувся з апеляційною скаргою на вирок, оскільки вони ним залишилися задоволені. Зважаючи на положення п.3 ч.3 ст.394 КПК, які обмежують можливості прокурора щодо оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди про примирення, подання ним апеляційної скарги не дасть жодних результатів з огляду на ч.4 ст.399 КПК. Хоч як би не звучало прикро, але наразі вже пізно говорити про невідповідність укладеної в цій резонансній справі угоди інтересам суспільства. І ця стаття вже не допоможе усунути допущенні помилки при застосуванні положень гл.35 КПК, але може запобігти їх повторенню.
Крім того, можна сподіватись і на уважніше ставлення працівників прокуратури та суду до процесу тлумачення норм, що містять оцінні поняття, та на недопущення формального підходу при з’ясуванні їх змісту.
Дії обвинувачених у цій справі зафіксовано на Софіївській площі як фото-, так і телекамерами.
Матеріали за темою
Коментарі
Ніколи серйозно не ставився до оціночних понять. Крутять ними як кому вигідно. Що для одного справедливо, то для іншого свавілля. Окрім цього, мало хто з суддів вдається до їх обгрунтування. Стаття ме…
Здавалося б --- резонансна справа. Усе повинно бути ідеально, а як вникнути --- маємо безліч порушень. Написана стаття --- один із небагатьох прикладів, коли юридична наука не літає десь під небесами …
Викладена у статті інтерпретація оцінних положень нового КПК повинна бути цікавою не лише для науковців, а й для практиктиків. Надання правових коментарів до резонансних судових рішень має стати одним…
особами. Якщо Вас цікавить питання допустимості критики посадових осіб, пропоную ознайомитися з практикою Європейського суду з прав людини з цього приводу. Почати можна з справи JULY AND SARL LIBÉRATI…
По-друге, змістовна критика рішень, дій чи бездіяльності правоохоронних органів, в тому числі і рішень судів, не лише не заборонена, а й є необхідною у демократичному суспільстві. На відміну від Вас п…
Шановний читач, я Вам, звичайно, вдячний за увагу до моєї публікації, але зроблені Вами після її прочитання висновки вважаю такими, що не відповідають чинному в Україні законодавстві. По-перше, у Вашо…
Завдяки таким Прахфессорам - юриДИстам та аВОкаДо- юриДИстам формується недовіра до судової системи... через день чую "рішення незаконне, бо мене не влаштовує!!! - звільнити суддю, бо я дебіл не …