Незалежність під кутом зору людей у мантіях

Лише кожен десятий законник упевнений, що суспільство вірить судам, а на кожного п’ятого — тиснули

Важко не погодитися з в.о. Голови Верховного Суду Анатолієм Яремою, що «реалії життя такі, що незалежність судової влади навряд чи можна автоматично убезпечити від різного роду посягань». Одначе не є нескладним завданням принаймні мінімізувати сторонній вплив на служителів Феміди. Можливості та інструменти захисту від тиску обговорили учасники міжнародної конференції «Незалежність суддів в Україні».

Багатогранна «залежність»

 Чи дійсно існують загрози суддівській незалежності, яскраво ілюструють дані соціологічного опитування, проведеного Радою суддів України та Центром суддівських студій. Їх презентували учасникам конференції. Так, під час анонімного опитування 579 суддів із 7 областей, Автономної Республіки Крим та Києва кожен п’ятий (20,8%) відзначив, що стикався з тиском із боку представників виконавчої влади. Дещо менша частина відчула на собі тиск із боку прокурорів (18,5%), законодавців (17,3%), керівників своїх судів (11,9%) та вищих інстанцій (11%). Щоправда, під час анкетування суддя міг обрати не один варіант відповіді, отже, загальний відсоток служителів Феміди, які працюють під тиском, не є арифметичною сумою наведених цифр .

Водночас, як зазначається у звіті, тиск на судову владу з боку представників законодавчої та виконавчої влади все ж поступово зменшується. Зокрема, завдяки тому, що після проведення судової реформи і Верховна Рада, і Президент уже не втручаються в процес призначення та обрання суддів, а функція парламенту та глави держави з видання відповідних актів стала церемоніальною. Утім, суддя Конституційного Суду у відставці Микола Козюбра вважає, що для остаточного унеможливлення тиску на суддів через процедуру призначення чи обрання необхідно на конституційному рівні позбавити гаранта і законодавців невластивих їм функцій.

Проте загрози для незалежності не обмежуються процедурою набуття суддівського статусу. «Незалежність — явище багатогранне, має різні складові, тож і форми спроб її обмеження або втручання можуть бути надзвичайно різними — від політичних, законодавчих, фінансових до впливу на окремо взятого суддю або склад суду у зв’язку з розглядом конкретної справи», — наводить слова А.Яреми прес-служба ВС. Це, на думку в.о. Голови ВС, не в останню чергу пов’язано з рівнем правової культури в суспільстві.

Водночас слід відзначити, що «жарти» з незалежністю Феміди є неприпустимими. На підтвердження цієї тези А.Ярема навів рішення Європейського суду з прав людини від 6.10.2011 у справі «Агрокомплекс» проти України». Втручання органів влади в судовий процес зумовило констатацію Євросудом у цій справі порушень п.1 ст.6 конвенції та ст.1 Протоколу №1 до неї. Причому за таку «залежність» Феміди українська держава має сплатити рекордну суму компенсації — майже €180 млн.

 Стандарти і реалії

 Своєю чергою голова Ради суддів Ярослав Романюк нагадав учасникам заходу про міжнародні стандарти щодо утвердження суддівської незалежності. Зокрема, в частині відносин та співпраці між органами державної влади та представниками судової системи. Більше того, виконавча та законодавча гілки влади зобов’язані забезпечувати незалежність суддів та унеможливлювати її обмеження. Водночас представники інших гілок влади, коментуючи судові рішення, «мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї».

Для реалізації цих стандартів в Україні, на думку Я.Романюка, «має відчутно зрости роль органів суддівського самоврядування, розширитися арсенал їх засобів у справі реального відстоювання незалежності суддів, налагодитися ефективна комунікація між представниками законодавчої, виконавчої та судової гілок влади». Необхідність такого посилення пов­новажень органів суддівського самоврядування підтверджують і дані опитування, за якими 57,3% служителів Феміди вважають нову систему цих органів не більш ефективною, ніж та, що існувала до реформи.

Зміцненню суддівської незалежності, на думку голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів Ігоря Самсіна, має посприяти чітке визначення критеріїв притягнення людей, котрі носять мантії, до дисциплінарної відповідальності. Для цього він запропонував розробити та ухвалити єдиний дисциплінарний кодекс судді, який унеможливить різночитання й маніпуляції при порушенні проваджень та застосуванні санкцій до законників, котрі проштрафилися.

Очевидно, що реалізація цієї пропозиції підвищить і довіру суддів до Вищої ради юстиції. Адже наразі 56,9% опитаних не вважають цей колегіальний орган незалежним. Крім того, через наявність конституційних норм щодо формування складу ВРЮ неможливо реалізувати рекомендацію міжнародних експертів стосовно обрання більше від половини складу Ради самими суддями.

У самій Вищій раді юстиції безболісно сприймають критичне ставлення до своєї діяльності з боку суддівського корпусу. «Закритих тем для критики немає. Але не думаю, що судді можуть сказати, що ВРЮ необ’єктивно когось притягнула до відповідальності», — відзначив під час конференції член цього органу, нардеп Валерій Бондик.

Слід також зауважити: свою роботу судді фактично оцінили ще гірше. Лише 9,2% респондентів упевнені, що суспільство довіряє судовій владі, а 70% схиляються до думки, що їм хоч частково, але довіряють. Водночас 20,8% (такий самий показник, як і при відповіді на запитання щодо тиску на суддів з боку виконавчої влади) вважають, що суспільство судам не довіряє.

 За достойну зарплату

 Фінансові проблеми — чи не найбільша загроза для суддівської незалежності. Як відзначив в.о. голови Вищого адміністративного суду Михайло Цуркан, рівень недофінансування іноді сягає 50%. Як наслідок, виникають й інші проблеми. «Заробітні плати помічників суддів, без яких суддя не може нормально працювати, прирівнюють до зарплат прибиральниць. Тому ми спостерігаємо величезну плинність кадрів у судах», — констатував М.Цуркан.

Більше від інших чинників на суддівську незалежність впливає рівень заробітної плати. Зокрема, В.Бондик погоджується, що «зарплата має бути достойною, аби в суддів не виникало спокус». І з ним, напевне, погодиться кожен вершитель людських доль.

Під час дослідження з’ясовувалось, яку ж зарплату судді вважають достатньою, щоб почуватися незалежними. В апеляційних господарських судах зійшлися в середньому на 30 тис. грн. Хоча називалися й числа, вчетверо вищі. У Верховному та Вищому спеціа­лізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджувалися на 46 тис. грн., але максимальна планка не сягала понад 80 тис. А от суддям місцевих загальних судів достатньо в середньому і 20 тис. грн.

Більш тривожним виявився показник професійної безпеки: 90% суддів не відчувають себе захищеними. Це привід замислитись і для органів виконавчої влади, і для законодавців. Адже незахищений суддя ніколи не відчує незалежності, хіба що зарплата дозволятиме власним коштом оплачувати свою безпеку. Проте це будуть цифри на порядок вищі, ніж називалися під час опитування.

Конкретні кроки для зміцнення суддівської незалежності, які слід зробити найближчим часом, будуть запропоновані з урахуванням думок, висловлених учасниками конференції. Головне, аби в тих, хто має реалізовувати напрацьовані рекомендації, було бажання ці кроки зробити.