Встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій означає не лише гарантованість її розміру на рівні спеціального закону, а й наявність одного такого закону.
На цьому наголосив другий сенат Конституційного Суду у рішенні від 26.03.2024, констатуючи неконституційність окремого припису п.7 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VІІІ (зі змінами), інформує «Закон і Бізнес».
Ця справа порушена за конституційною скаргою Єлизавети Євграфової, яка звернула увагу, що після набрання чинності законом №1402-VІІІ з 30.09.2016 продовжує здійснювати правосуддя у суді касаційної інстанції, успішно пройшла кваліфікаційне оцінювання та підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді. Однак отримує винагороду відповідно до закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VІ (зі змінами).
Суддя наголошувала, що оспорюваним приписом закону №1402-VІІІ «запроваджено дискримінаційний підхід щодо гарантій незалежності суддів вищих спеціалізованих судів, які до початку роботи Верховного Суду (у новому складі) здійснювали повноваження касаційної інстанції…, що порушує принцип недопустимості дискримінації, принцип єдності статусу суддів, конституційні гарантії їх незалежності».
У рішенні КС наголошено, що приписами ст.126 Конституції для запобігання будь-якому впливу на суддів усім їм гарантовано ідентичний рівень конституційної захищеності та однакові гарантії їх незалежності й недоторканності, засадничі підходи до забезпечення таких гарантій, і на цьому мають бути засновані закони України, що визначають судоустрій, судочинство та статус суддів.
«Всі судді системи судоустрою України мають єдиний статус, який притаманний їм як особам, які виконують виняткову конституційну функцію — чинення правосуддя. Єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов’язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності. Водночас забезпечення гарантій незалежності та недоторканності суддів має базуватися на принципі єдиного статусу суддів, який не допускає, зокрема, вибірковості у забезпеченні цих гарантій та зниження їх рівня певній категорії суддів, що не сприяє чиненню правосуддя неупередженими, об’єктивними, безсторонніми та незалежними судами, реалізації конституційного права на судовий захист», — йдеться у рішенні.
Зазначено, що конституційна гарантія незалежності суддів — винагорода судді — є невіддільним складником єдиного статусу суддів. Водночас, зі змісту ч.2 ст.125 Конституції випливає, що реорганізація, ліквідація або інше фактичне припинення діяльності суду не позбавляє статусу судді.
Натомість законодавець фактично визначив певну категорію суддів, а саме суддів Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду, Вищого адміністративного суду, для яких до припинення діяльності цих судів усупереч конституційній гарантії матеріального забезпечення суддів як елемента їх незалежності та принципу єдиного статусу суддів вибірково встановив інший (менший) розмір винагороди судді, визначений законом №2453-VІ, порівняно з суддями, яким таку винагороду визначено законом №1402-VІІІ.
КС констатував, що оспорюваний припис закону №1402-VІІІ звужує гарантії незалежності вказаної категорії суддів, що є впливом на цих суддів, а отже, створює загрозу як для їх незалежності, так і судової влади в цілому та суперечить приписам чч.1, 2 ст.8, ч.2 ст.19, чч.1, 2 ст.126 Конституції.
Також Суд дійшов висновку, що окремий припис п.7 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VІІІ не відповідає вимозі юридичної визначеності щодо унормування розміру винагороди судді законом про судоустрій, а отже, суперечить ч.1 ст.8, ч.2 ст.130 Конституції.
Відповідно, КС визнав зазначений припис неконституційним.

Суддя-доповідач у цій справі — Віктор Городовенко.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!