Тенденції до гуманізації

Кількість виправдувальних вироків, постановлених за КПК 2012 року, активно збільшується

Кримінальний процесуальний кодекс, ухвалений у 2012 році, діє вже понад 10 місяців, а особлива увага до нього все ще зберігається. І це не дивно, адже запроваджені ним зміни є одними з найбільш масштабних в історії української законотворчості.

Новий кодекс — нові принципи

Важливим моментом, який слід для себе зафіксувати, є те, що наразі дискусія стосовно нового КПК точиться тільки довкола питань про вдосконалення передбаченої ним моделі кримінального судочинства, а не про доцільність використання нової моделі як такої. Інакше кажучи, обговорення концептуальних питань утратило актуальність, оскільки вони вже вкоренились у свідомості та сприймаються як належні. Дискусія ж триває лише навколо способів удосконалення положень кодексу.

Зараз це не здається чимось надзвичайним, проте ще рік-два тому сама ідея впровадження в кримінальне судочинство моделі, яка передбачала змагальність сторін, викликала серйозні суперечки, а три роки тому — взагалі іронічні посмішки. І це перший крок на шляху зміни правосвідомості насамперед тих, хто щодня застосовує кримінальне процесуальне законодавство. Звичайно, таких кроків ще потрібно зробити дуже багато, адже очевидно, що правосвідомість змінюється набагато повільніше, ніж законодавство, при цьому застосування закону є, мабуть, навіть більш значущим питанням, ніж сам закон.

Незважаючи на те що правоохоронцям і суддям, які все життя працювали в умовах кардинально іншої системи кримінальної юстиції, досить важко перебудуватися й, наприклад, позбавитися укоріненого сприйняття виправдувальних вироків як інциденту, це все ж таки неминуче відбудеться.

Одним з очікувань від запровадження нового КПК було збільшення кількості виправдувальних вироків, яка для української системи була традиційно невеликою. Сьогодні лунає критика, яка вказує на невиправданість таких очікувань. Разом з тим на обгрунтування такої точки зору наводяться не зовсім коректні порівняння статистичних даних, які розглядаються окремо від всієї картини змін у кримінальному судочинстві, що призводить до хибних висновків.

Зауважу, що кількість нових інститутів, які почали діяти в кримінальному судочинстві, та масштабність змін старих не дозволяють обійтися простим «лінійним» порівнянням показників для виявлення тенденцій, оскільки це неминуче призводить до некоректних висновків.

Порушені проти зареєстрованих

Прикладом, який яскраво ілюструє таку помилку, є широковідоме порівняння кількості порушених кримінальних справ під час дії КПК 1960 року та кількості зареєстрованих в Єдиному реєстрі досудових розслідувань заяв про злочини під час дії КПК 2012 року. Таке порівняння, як правило, використовувалося з метою підігнати його результати під висновок про збільшення злочинності та є хибним. Адже лише менша частина заяв про злочини, які надходили до правоохоронних органів за старим порядком, знаходила своє продовження в порушених кримінальних справах. Водночас за новим порядком до реєстру потрапляють усі заяви, які надходять від громадян.

Коротше кажучи, щоб зрозуміти якісні зміни, які відбулися в кримінальному судочинстві, статистику необхідно порівнювати комплексно та системно.

Що стосується статистики відносно виправдувальних вироків, то згідно з офіційним даними Державної судової адміністрації в І півріччі 2012 року було виправдано 328 осіб, у ІІ півріччі — 384, а в І півріччі 2013-го — 436 осіб. Навіть ці дані свідчать про поступове збільшення кількості виправдувальних вироків.

Якщо ж порівнювати відсотки виправданих осіб, то в І півріччі 2013 року вони збільшилися більш ніж у 4 рази порівняно з І півріччям 2012-го. Ці дані свідчать уже про більш відчутний прогрес.

Гарні підстави для оптимізму дає й той факт, що кількість виправдувальних вироків, постановлених за КПК 2012 року, активно збільшується: за останні 3 місяці було ухвалено понад 60% таких вироків (проти 40% за перші 6 місяців дії нового кодексу). Як бачимо, існує тенденція до значного зростання цього показника.

Звичайно, ці дані є все ще далекими від очікуваних. Разом з тим слід урахувати комплекс важливих чинників, аби зрозуміти, що приводи для оптимізму таки є.

Приватне обвинувачення

Значна кількість виправдувальних вироків, постановлених за КПК 1960 року, є наслідком проваджень у формі так званого приватного обвинувачення, яке перестало існувати у попередньому вигляді з набранням чинності новим КПК. Доцільно нагадати, що цей вид провадження передбачав звернення потерпілого зі скаргою безпосередньо до суду, який порушував та розглядав кримінальну справу без проведення досудового розслідування. Найчастіше предметом таких проваджень були обвинувачення (нерідко зустрічні) в завдаванні легких тілесних ушкоджень або самоправстві. Тобто мова йде про випадки, коли хтось побився із кимось, зламав сусіду паркан. Така категорія справ в умовах КПК 2012 року підлягає досудовому розслідуванню та просто не доходить до суду, оскільки провадження закривається ще на досудовій стадії з огляду на об’єктивну складність установлення достатніх доказів для складення обвинувального акта в умовах зустрічних обвинувачень. Адже в ситуації «слово підозрюваного проти слова потерпілого» дуже складно прийняти рішення на підставі критерію переконання «поза розумним сумнівом».

Якщо враховувати цей фактор, то необхідно не брати до уваги більшу частину виправдувальних вироків у зазначеній категорії справ, а їх частка, наприклад у 2012 році, становила майже 40% (275 із 712). Як бачимо, з урахуванням цього фактора динаміка збільшення кількості виправдувальних вироків виглядатиме ще більш суттєвою.

Виправдані, бо необвинувачені

Іншою важливою обставиною стало скасування інституту додаткового розслідування. Це значно підвищило вимоги до якості проведення досудового розслідування, оскільки після потрапляння до суду обвинувальний акт не може бути повернутий для проведення додаткових слідчих дій і провадження має завершитися кінцевим рішенням суду. Такі обставини стимулюють слідчих і прокурорів більш виважено підходити до прийняття рішення про складення обвинувального акта стосовно особи. Тобто практика надсилання кримінальних справ до суду з надією «може, пощастить і суд ухвалить вирок, а як ні — дорозслідуємо й закриємо провадження або надішлемо знову» пішла в минуле. Тобто правоохоронні органи перестали надсилати в суд провадження з відверто слабкою позицією, оскільки вони неминуче завершаться виправдувальним вироком.

Таку тенденцію добре ілюструє статистика: якщо в І півріччі 2012 року було засуджено 90743 особи, то в І півріччі 2013-го — 70078, тобто на 20665 осіб (на 23%) менше. Це свідчить, що кримінальне переслідування певної кількості осіб, які мали б бути виправданими судом, узагалі припинено ще на досудовій стадії провадження: потенційні виправдані стали необвинуваченими.

Варто розуміти, що кількість виправдувальних вироків не є самоціллю, а являє собою лише один з показників, за яким можна оцінювати як наявність обвинувального ухилу кримінального провадження, так і гуманність останнього. Навряд чи хтось заперечуватиме, що гіпотетична ситуація, за якої в державі не постановляється жодного виправдувального вироку й разом з тим не засуджується жоден невинний, є поганою.

Індикатори реформи

Є й інші подібні показники, які свідчать про більш суттєві досягнення на шляху гуманізації кримінального провадження, що є однією з основних цілей реформи. Так, чисельність осіб, які знаходяться за гратами у зв’язку з обранням відповідного запобіжного заходу, зменшилася більше ніж на третину. На домашній арешт припадає 11% від усіх обраних запобіжних заходів. Суттєво зменшилася кількість дій щодо втручання в приватне життя громадян (обшуки, затримання, негласні слідчі дії), наближається до 15% частка проваджень, які завершуються угодою, тобто в умовах, які сторони вважають такими, що відповідають їхнім інтересам.

До речі, викладені вище оцінки узгоджуються й з думкою незалежних експертів. У моніторинговому звіті реалізації нового КПК у 2013 році, підготовленому Центром політико-правових реформ, міститься чимало критики щодо практики впровадження КПК 2012 року. Проте водночас констатується збільшення частки виправдувальних вироків та існування «стійкої тенденції до гуманізації сфери кримінальної юстиції».

Таким чином, якщо замість простого порівняння статистики використовувати комплексний аналіз з урахуванням інституційних змін законодавства, всіх компенсаторних механізмів, стає очевидним, що обрано правильний шлях досягнення задекларованих цілей реформування кримінального судочинства. Після спливу часу, необхідного для зміни свідомості задіяних у сфері кримінальної юстиції осіб, позитивні результати будуть ще більш очевидними.