Робота над помилками

Судові рішення найчастіше скасовуються через невмотивовані відмови в задоволенні апеляційних скарг

Основною причиною скасування касаційною інстанцією рішень Апеляційного суду м.Києва стало істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, а також неправильне застосування кримінального закону. Як правило, у таких випадках апеляційний суд у повній мірі доводів апеляції не наводив, переконливої відповіді на них не давав, а лише обмежувався наведенням в ухвалі тих самих доказів, на які послався суд першої інстанції у вироку. До таких висновків дійшли в Апеляційному суді м.Києва, проаналізувавши причини скасування своїх рішень у І півріччі 2013 р.

Підстави для скасування: чого вимагає кодекс?

Однією з гарантій судового захисту в кримінальних справах є право на касаційне оскарження рішень, яке відповідно до ст.64 Конституції не може бути обмеженим.

Підставами скасування касаційним судом вироку, ухвали чи постанови згідно із ст.398 Кримінально-процесуального кодексу 1960 р. є:

• істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону;

• неправильне застосування кримінального закону;

• невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Статтею 370 КПК 1960 р. регламентовано, що істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення, що перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обгрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Вирок (постанову) в усякому разі належить скасувати, якщо:

• за наявності підстав для закриття справи її не було закрито;

• вирок винесено незаконним складом суду;

• порушено право обвинуваченого на захист;

• порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

• розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;

• справу розглянуто у відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого ч.2 ст.232 цього кодексу;

• порушено правила підсудності;

• порушено таємницю наради суддів;

• вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

• у матеріалах справи відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу в передбачених цим кодексом випадках не фіксувався технічними засобами;

• порушено вимоги про обов’язковість пред’явлення обвинувачення та матеріалів розслідування для ознайомлення;

• обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи не був вручений обвинуваченому;

• порушено вимоги щодо незмінності складу суду, надання підсудному права виступати в дебатах із останнім словом.

Неправильне застосування кримінального закону згідно зі ст.371 КПК 1960 р. полягає в:

• незастосуванні судом кримінального закону, який мав застосовуватися;

• застосуванні кримінального закону, який не підлягає застосуванню;

• неправильному тлумаченні закону, яке суперечить його точному змісту.

Згідно зі ст.65 КК, що визначає загальні принципи призначення покарання, суд призначає покарання:

• у межах, встановлених санкцією статті «Особливої частини» КК, що передбачає відповідальність за скоєний злочин;

• відповідно до положень «Загальної частини» КК;

• враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7 суди, призначаючи покарання в кожному конкретному випадку, мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги КПК щодо призначення покарання.

Згідно зі ст.372 КПК невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як унаслідок м’якості, так і суворості.

Відповідно до ст.396 КПК у результаті касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень:

• залишає вирок, ухвалу без зміни, а касаційні скарги без задоволення;

• скасовує вирок чи ухвалу й направляє справу на нове розслідування чи на новий судовий або апеляційний розгляд;

• скасовує вирок чи ухвалу й закриває справу;

• змінює вирок чи ухвалу.

Проаналізувавши ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, слід зазначити, що за І півріччя 2013 р. судом касаційної інстанції було скасовано та змінено 26 рішень Апеляційного суду м.Києва, які переглядалися в апеляційному порядку (за нарядом копій ухвал ВСС). З них:

• вироки скасовано у 2 справах, які направлено на новий апеляційний розгляд;

• скасовано ухвали в 19 справах: 2 — з направленням на нове розслідування; 8 — на новий апеляційний розгляд, 8 — на новий судовий розгляд; одна — окрема ухвала.

• вироки змінено у 2 справах;

• змінено ухвали в 3 справах.

Відмови без переконливих мотивів

Основними причинами направлення справи на новий апеляційний розгляд стало істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Наприклад, згідно зі ст.377 КПК 1960 р. в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені докладні мотиви постановленого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані та жоден з них не повинен залишитися без відповіді. У разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які її визнано необгрунтованою.

Так, ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 8.06.2012 вирок Шевченківського районного суду м.Києва від 9.08.2011 відносно З., яку засуджено за ч.3 ст.307 КК до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй на праві власності майна, залишено без змін. Проте ухвалою ВСС від 11.04.2013 ухвалу від 8.06.2012 скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

При цьому ВСС вказав на те, що в цій справі не були дотримані вимоги ст.377 КПК 1960 р. Так, апеляційний суд при розгляді справи не навів суті всіх зазначених в апеляції доводів, ретельно їх не перевірив і не проаналізував, переконливої відповіді на них не дав, а лише обмежився наведенням в ухвалі тих самих доказів, на які послався суд першої інстанції у вироку, вважаючи вину З. у вчиненні злочину доведеною.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 5.11.2012 апеляцію прокурора залишено без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м.Києва від 28.08.2012 щодо К.— без зміни.

Вироком від 28.08.2012 К. засуджено за ч.1 ст.187 КК на 3 роки позбавлення волі; за ч.4 ст.296 КК на 4 роки позбавлення волі. На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст.75 КК К. звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов’язків, передбачених ст.76 КК.

Ухвалою ВСС від 28.03.2013 ухвалу від 5.11.2012 р. скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. При цьому колегія суддів виходила з вимог ст.377 КПК, згідно з якими в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено суть апеляції та докладні мотиви прийнятого рішення. Разом з тим, переглядаючи справу, апеляційний суд в ухвалі вказав про зміст апеляції на вирок, проте належним чином доводів про неправильне застосування кримінального закону — ст.75 КК, не проаналізував і переконливих мотивів відмови в задоволенні апеляції прокурора не навів.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 19.07.2012 залишено без зміни вирок Дніпровського районного суду м.Києва від 6.04.2012, яким К. засуджено за ч.1 ст.115 із застосуванням ст.69 КК на 3 роки позбавлення волі. Ухвалою ВСС від 14.03.2013 цю ухвалу скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. При цьому колегія суддів вказала, що апеляційний суд, розглядаючи справу щодо К. за апеляцією прокурора щодо м’якості призначеного засудженій покарання, зазначив в резолютивній частині, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню, але всупереч вимогам ст.377 КПК не навів підстав прийняття такого рішення, не дав вичерпної відповіді на доводи апеляції.

Вироком Голосіївського районного суду м.Києва від 19.06.2012, залишеним без зміни апеляційним судом, Є. засуджено за ч.2 ст.364 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, строком на 3 роки. На підставі ст.75 КК Є. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та на нього покладено обов’язки згідно з пп.3, 4 ст.76 КК; К. засуджено за ч.2 ст.364 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, строком на 3 роки. На підставі ст.75 КК К. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та на нього покладено обов’язки згідно з пп.3, 4 ст.76 КК.

Ухвалою ВСС від 12.03.2013 ухвалу від 24.09.2012 скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. При цьому колегія суддів вказала на порушення вимог ст.377 КПК 1960 р., зазначивши, що викладені в апеляції прокурора доводи суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином і не дав на них обгрунтованої відповіді. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про правильність кваліфікації дій Є. та К. за ч.2 ст.364 КК, не врахувавши змін до закону, внесених 15.11.2011. А тому колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді й вирішенні справи в апеляційному порядку колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києва істотно порушила вимоги кримінально-процесуального законодавства.

Вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 10.05.2012 Д. засуджено за ч.4 ст.190 КК на 5 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК він був звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов’язків, передбачених ст.76 КК. Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 20.07.2012 вирок районного суду залишено без зміни.

Ухвалою ВСС від 14.02.2013 ухвалу від 20.07.2012 скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. Колегія суддів ВСС вказала, що апеляційний суд при розгляді цієї справи не дотримався вимог ст.377 КПК і, залишивши апеляцію без задоволення, не дав належної оцінки доводам прокурора та не навів достатніх підстав, через які визнав його доводи необгрунтованими.

Сумніви — на користь підсудного

Ухвалою ВСС від 21.03.2013 вирок Печерського районного суду м.Києва від 27.06.2012 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 11.12.2012 щодо Я. скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. Цим вироком, залишеним без зміни апеляційним судом, Я. засуджено за ч.1 ст.191, ч.2 ст.190, ч.5 ст.191 КК. На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання — 8 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з наданням послуг з ведення бухгалтерського обліку, строком на 2 роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій, ВСС вказав, що згідно з положеннями ст.62 Конституції всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Натомість у судових рішеннях викладені такі обставини вчинених злочинів, за яких висновок суду про доведеність вини Я. у вчиненні шахрайства та розтраті ввіреного чужого майна є неналежним чином умотивованим. Тому цей висновок підлягає перевірці та оцінці відповідно до вимог чинного законодавства.

Також було скасовано вирок Апеляційного суду м.Києва через невідповідність вимогам ст.335 КПК.

Вироком від 25.01.2013 за наслідками розгляду апеляції прокурора скасовано вирок місцевого суду в частині призначення засудженому покарання згідно зі ст.71 КК та засуджено О. за ч.1 ст.185 КК до покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі ст.71 КК за сукупністю вироків повністю приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і остаточно О. призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 ро­ки та штрафу в розмірі 850 грн. Згідно зі ст.75 КК О. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням на нього обов’язків, передбачених пп.2, 4 ч.1 ст.76 КК, із самостійним виконанням вироку від 23.11.2007.

Ухвалою ВСС від 14.05.2013 вирок Апеляційного суду м.Києва від 25.01.2013 скасовано й справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Скасовуючи вирок, ВСС вказав на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону апеляційним судом, а саме невідповідність його ст.335 КПК 1960 року, відповідно до якої в резолютивній частині обвинувального вироку, крім іншого, слід зазначати: кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточну міру покарання, обрану судом.

Згідно з ч.6 цієї статті міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло жодних сумнівів щодо вини й покарання, призначеного судом.

Апеляційним судом вирок місцевого суду скасований лише в частині призначення О. покарання за правилами ст.71 КК. Натомість в апеляції прокурора фактично ставилося питання про безпідставність звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК. З цього питання апеляційний суд рішення не прийняв. Крім того, постановляючи свій вирок, суд апеляційної інстанції мав би вказати покарання, призначене О. за ч.1 ст.185 КК (чого не зробив), а вже потім призначити остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК.

Переоцінка доказів

Також мало місце порушення вимог КПК щодо безпосередності дослідження доказів при проведенні судового слідства апеляційним судом.

Вироком Дарницького районного суду м.Києва від 29.05.2012 С. засуджено за ч.3 ст.309 КК до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років. Вироком Апеляційного суду м.Києва від 20.12.2012 вирок суду щодо С. у частині кваліфікації його дій та призначеного йому покарання скасовано, С. визнано винним за ч.3 ст.307 КК і призначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалою ВСС від 23.04.2013 вирок апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд через істотне порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, оскільки апеляційним судом дано іншу оцінку доказам, якими суд першої інстанції спростував обвинувачення С., хоча вони не були предметом перевірки в судовому засіданні.

Порушення права на захист

Вироком Дніпровського районного суду м.Києва від 16.05.2012 Ч. засуджено за ч.3 ст.153 КК (в редакції від 5.04.2001) на 9 років позбавлення волі, за ч.4 ст.152 КК на 15 років позбавлення волі. Відповідно до ст.70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання Ч. у вигляді позбавлення волі строком на 15 років. Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 15.10.2012 вирок залишено без зміни.

Однак ухвалою ВСС від 21.03.2013 ухвалу від 15.10.2012 скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. Скасовуючи судове рішення, ВСС указав, що, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, апеляційний суд в ухвалі не навів мотивів прийнятого рішення, зокрема щодо твердження про засудження Ч. за неконкретним обвинуваченням, яке порушує його право на захист, що є істотним порушенням апеляційним судом вимог кримінально-процесуального закону.