Починайте з гачка!

Як адвокату говорити переконливо в залі засідань: прийоми ораторського мистецтва

Адвокат щодня переконує: клієнта, суд, колег. Що насправді змушує аудиторію слухати — вдала перша фраза, поставлений голос чи звичайна репетиція перед дзеркалом? Про це говорили на вебінарі для молодих адвокатів.

Скільки часу дає суд

Молодіжний комітет НААУ – UNBA NextGen в Одеській області провів вебінар «Переконувати професійно: навички публічних виступів для молодих адвокатів». Модерували зустріч регіональні представниці комітету Каріна Мохортова, Іванна Марціс та Вікторія Пінчук, а практичними прийомами ораторської майстерності поділилася д.ю.н., професор Одеського національного економічного університету, яка також викладає ораторське мистецтво, Ольга Мельничук.

За словами К.Мохортової, чіткого ліміту на виступ здебільшого немає — трапляється, суд узагалі не обмежує час, хоча буває, суддя одразу запитує, чи є адвокату що додати понад те, що вже викладено письмово. Вона ж навела приклад із власної практики: останнє засідання у цивільній справі з допитами свідків та дослідженням доказів тривало три години.

І.Марціс уточнила, що в апеляційній інстанції часу традиційно менше через високе навантаження на колегію, тому доводиться коректно наголошувати: «У мене ще є кілька тез. Шановний суд, я б хотіла донести ще певні аргументи», — і лише тоді продовжувати виступ.

В.Пінчук, яка практикує вже понад 13 років, розповіла, що завжди намагається викладати і документи, й усний виступ максимально лаконічно, а тривалість виступу здебільшого залежить не так від регламенту, як від того, наскільки суд устиг підготуватися до конкретної справи.

О.Мельничук порадила: якщо часу обмаль, варто поставити собі одне запитання — що саме я хочу, щоб слухач зрозумів? За її словами, це миттєво впорядковує думки навіть тоді, коли часу лишилося катастрофічно мало.

Ефект першої фрази

За словами О.Мельничук, будь-який виступ — це своєрідний поєдинок: слухач одразу вирішує, чи варто взагалі його слухати. «Якщо цей момент ви виграли, ви впевнили, зробили цей гачочок, що так, мене потрібно послухати, — все, далі вас будуть слухати», — пояснила лектор.

Спікер порадила кілька варіантів початку промови: з конкретного факту, цифри, суперечності або проблеми, яка згодом стане вигідною для аргументації. При цьому вона застерегла від зайвих формальних звернень на кшталт довгих вступних слів — краще одразу переходити до суті.

Окремо йшлося про так званий ефект форми — коли промова вибудовується не за класичною схемою «теза → аргументи → висновок», а навпаки, з висновку.

Практичний приклад навела І.Марціс: в апеляційній інстанції вона одразу заявляє, що ухвала повинна бути скасована через істотне порушення вимог Кримінального процесуального кодексу, і лише потім наводить додаткові аргументи. «Фактично, ця ухвала вже повинна бути скасована», — так починається її промова, а вже потім ідуть деталі. За словами лектора, такий підхід одразу дає слухачам зрозуміти головне, а це підвищує шанси, що почують і решту аргументації.

О.Мельничук нагадала і про психологічну особливість пам'яті аудиторії: краще запам'ятовується те, що прозвучало на початку і в кінці, а середина промови найлегше випадає з голови. Тому найважливіші тези варто ставити саме на ці позиції.

Три рази, але по-новому

Ще один прийом — потрійний повтор. Спікер одразу застерегла: йдеться не про буквальне повторення однієї й тієї самої фрази — «Брут — погана людина» тричі поспіль лише заплутає слухача. Натомість сильний аргумент варто формулювати по-різному на початку, в середині та наприкінці виступу.

І.Марціс підтвердила, що користується цим прийомом на практиці: якщо аргумент дійсно сильний, вона повертається до нього кілька разів упродовж виступу, щоразу трохи змінюючи формулювання. Втім, В.Пінчук зауважила, що суди не завжди толерантні до повторів, а час на виступ буває обмежений, тому доводиться балансувати між наполегливістю та лаконічністю.

Природа чи практика

У чаті вебінару виникла дискусія: чи залежить якість виступу від набутого досвіду, чи все ж таки від вроджених якостей людини. І.Марціс висловила думку, що навчитися можна багато чому, але відсотків на 70—80 успіх у спілкуванні — це індивідуальна, вроджена риса: «Не завжди виходить, скільки б людина не намагалася цьому вчитися», — зауважила вона, згадавши однокурсників, які завчали тексти напам'ять, але губилися, щойно викладач ставив несподіване запитання.

О.Мельничук із цим частково не погодилася: на її переконання, навчитися можна практично всьому, якщо є мета й регулярна практика, а не лише теорія. Лектор розповіла власну історію: перед виступом у переповненому актовому залі вона порадилася з викладачкою, яка запропонувала зробити крок до мікрофону вперед, а інший учитель у відповідь на її страх порадив виступити на наступній конференції першою. «Робіть — і все вийде», — підсумувала вона.

Дихання, голос, дикція

Значну частину вебінару лектор присвятила суто технічним речам — диханню, дикції та голосу, без яких, за її словами, навіть найкраще підготовлена промова не спрацює. «Ви можете знати свою справу на зубок, можете мати багато інформації, але якщо ви не будете звучати, вас ніхто слухати не буде», — наголосила О.Мельничук.

Учасникам показали вправу на діафрагмальне дихання: вдих носом із розширенням живота, видих ротом. А для швидкого заспокоєння перед виступом лектор порадила дихання за квадратом — вдих на чотири рахунки, пауза на чотири, видих на чотири й знову пауза. За її словами, ця вправа не лише знімає хвилювання, а й тренує дихання, потрібне для мовлення.

Не обійшлося без артикуляційної гімнастики та скоромовок — «прецедент з претендентом та інцидент з інтендантом» стало справжнім випробуванням для учасниць заходу. А щодо голосу лектор пояснила, що в кожної людини є три регістри — головний, середній і грудний, і саме вміння користуватися всіма трьома робить мовлення виразнішим. Низький голос, за її словами, звучить переконливіше й краще запам’ятовується, хоча зловживати ним теж не варто — монотонність втомлює аудиторію так само, як і писклявий тон.

Що стосується підготовки до виступу, лектор порадила репетирувати перед дзеркалом, записувати себе на відео чи диктофон і переслуховувати — це допомагає виявити не так слова-паразити, як звичку заповнювати паузи зайвими звуками. «Краще помовчати», — резюмувала вона.

Вірші не для суду

Наприкінці зустрічі одна з учасниць поставила практичне запитання: чи доречно цитувати вірші в судовому процесі? Вона розповіла про випадок зі своєї практики, коли прокурор зі слабкою доказовою базою активно декламував у суді вірші Василя Стуса, і це видалося їй недоречним.

О.Мельничук відповіла, що доречність такого прийому залежить від аналізу аудиторії та стилю виступу: перед тим, як цитувати щось поза межами справи, варто чітко розуміти, хто слухає, яка мета виступу і чи витримає ця аудиторія суто діловий тон.

«Якщо тільки діловий стиль, слухачі просто не витримають годину виступу і наприкінці заснуть», — зазначила лектор. Утім, коли йдеться про суд, а не про широку публіку, доречність поетичних цитат, за її словами, варто оцінювати особливо обережно.

Закон і Бізнес