Вам не здалося

Стереотипи в адвокатурі: як реагувати на сексизм у суді та куди подавати скаргу

«Ви точно адвокат?», «а є хтось постарше?», «дівчинко, почекайте». Кожна друга чула це на свою адресу, і лише 3,5% після цього звернулися хоч до когось по допомогу. Що з цим робити практично — пояснили на вебінарі.

Цифри, які все пояснюють

У Національній асоціації адвокатів України відбувся вебінар «Поза шаблонами: як подолати гендерні та професійні стереотипи в сучасній адвокатурі», ініційований Молодіжним комітетом НААУ — UNBA NextGen у Миколаївській області. Модерувала захід регіональний представник комітету, адвокат Ірина Цибко, а спікером виступила адвокат, експерт з протидії гендерно зумовленому насильству Ірина Моргун.

Спікер одразу окреслила рамку розмови: йтиметься не про те, як пристосуватися до наявних уявлень, а про те, як розпізнавати стереотипи й відрізняти брак компетентності від знецінення. «Ми будемо говорити про те, як розмежовувати, де нам справді бракує компетентності, експертності, а де нас знецінюють», — пояснила І.Моргун.

Щоб спиратися не лише на власний досвід, спікер навела дані дослідження становища жінок-юристок, яке цьогоріч провела «ЮрФем» спільно з дослідницькою компанією. Анкети повністю заповнили 504 респондентки, ще 20 пройшли глибинні інтерв’ю, з них 13 — адвокати. Дослідження поки не оприлюднене повністю.

Найпоширенішою формою гендерної нерівності в українській юридичній сфері виявилася прихована дискримінація: сексистські висловлювання та жарти, маніпуляції гендерними стереотипами під час обґрунтування правової позиції, автоматичне перекладання побутових обов'язків в офісі на жінок, недоречні коментарі щодо зовнішності й одягу.

Конкретні цифри такі: 51% опитаних стикалися із заявами на кшталт «ти занадто м’яка», «це жіноча логіка», «ти занадто емоційна, не здатна опиратися тиску»; 76% — з уявленням про «не жіночі» посади та ролі. Найпоказовіший результат — лише 3,5% після досвіду дискримінації звернулися по допомогу, причому здебільшого йшлося не про офіційну скаргу, а про пораду від колеги чи розмову з близькими. Ще 58% сексистських жартів і коментарів, за даними дослідження, лунають від колег на робочому місці.

За словами спікера, наслідок цього — подвійне навантаження: крім власне роботи, доводиться додатково доводити своє право нею займатися. «Якби я не мала якось з цим боротися, це спростовувати, в мене було б більше сил і ресурсу на мою особисту, професійну реалізацію», — зазначила вона.

Подвійний стандарт

Ключова теза доповіді: стереотип — це не просто образлива фраза, а фільтр, який змінює оцінку тих самих фактів. Спікер навела пари прикладів, коли ідентична поведінка тлумачиться протилежно залежно від статі. Того, хто наполегливо відстоює позицію, назвуть наполегливим, а її — конфліктною. Його — впевненим у собі, її — зарозумілою. Його мовчання під час паузи прочитають як виважене, її — як розгубленість.

Так само по-різному оцінюють помилки на старті кар'єри: молодому юристу скажуть «нічого, ти ще молодий», а його ровесниці — що вона «зеленувата», хай ще повчиться. «Він просто помилився, а вона десь не допрацювала», — сформулювала різницю І.Моргун.

Наслідком тривалого перебування в такому середовищі спікер назвала замкнене коло: нормалізація — саморедагування — самозвинувачення. Спершу коментарі перестають обурювати, далі людина починає підлаштовувати себе під очікування, а потім звинувачує себе в тому, що неправильно зрозуміла або перебільшує. «Хоча винуватцем є виключно людина, яка закинула цей стереотип і це упередження», — наголосила спікер.

Окремо вона розібрала неформальний поділ практик на «чоловічі» та «жіночі»: там, де більше грошей, влади й ризиків — кримінальне право, бізнес, великі активи, — вважається чоловічою територією, а сімейне право, справи щодо дітей і медіація потрапляють до «жіночих». Спікер із таким поділом не погоджується: сімейні спори не є легшими за кримінальні чи податкові, оскільки вимагають ще й навичок кризової психології, а ціна помилки в них — життя конкретних людей і дітей. «Практики гендеру не мають», — переконана вона.

Практичний висновок для тих, хто лише обирає спеціалізацію: спікер запропонувала перевірити, чи був цей вибір свідомим, чи до нього м'яко підштовхнули аргументом про «жіночі емоції», які нібито завадять у кримінальній практиці. Не варто обирати нішу і з протистояння — щоб комусь щось довести. За її словами, в професії потрібна не сила: «Вам потрібні експертність, компетентність і якість».

Чотири кроки і скарга

Для ситуації, коли упередження вже прозвучало, спікер запропонувала алгоритм із чотирьох кроків. Перший — помітити й назвати те, що сталося, замість переконувати себе, що здалося. Другий — перевірити професійне значення коментаря: як саме він впливає на якість документа, виступу чи правової стратегії. Третій — визначити межу: чи можна це проігнорувати без шкоди для себе, чи ситуація потребує реакції. Четвертий — обрати дію: зупинити, зафіксувати, вийти з розмови або ескалувати.

Спікер наголосила, що витримувати приниження в процесі адвокати не зобов'язані. «Ми не зобов'язані терпіти, коли судді говорять з нами, як з дітьми, підвищуючи голос, коли судді перебивають нас, не дають висловити свою думку», — сказала І.Моргун, додавши, що питання лише у формі реакції — від спокійної та монотонної до жорсткішої, залежно від контексту.

Як заготовки для процесу вона навела кілька формулювань: «Дайте мені, будь ласка, завершити свою думку»; «Зараз цей коментар не стосується предмета, повертаймося до правової позиції»; «Уточніть, будь ласка, яке професійне значення має ваш коментар»; «Назвіть конкретний стандарт роботи, якому я не відповідаю». Якщо клієнт на першій зустрічі питає, чи немає «когось постарше», спікер радить не переконувати його у власній вартості: «Якщо для вас є визначальним вік адвоката або адвокатки, то, будь ласка, обирайте іншого фахівця».

Щодо юридичних інструментів спікер окреслила чіткий перелік. Усе, що відбувається в засіданні, варто фіксувати й просити внести до протоколу, подавати відповідні клопотання та зауваження, щоб мати доказове підґрунтя. Якщо дискримінаційні висловлювання лунають від процесуального опонента-адвоката, це підстава для дисциплінарної скарги до КДКА. Якщо від судді й у діях є ознаки дисциплінарного проступку — скарга до Вищої ради правосуддя. А коли йдеться про правопорушення, зокрема сексуальні домагання на робочому місці, це вже не питання скарги, а звернення до компетентних органів, оскільки за це передбачена адміністративна або кримінальна відповідальність.

Бренд не дорівнює фаху

Коли експертність ставлять під сумнів — навмисно, щоб вибити з позиції, чи ні, — спікер порадила поставити собі три питання. Що конкретно я не знаю саме в цій ситуації? Які докази власної компетентності я ігнорую? І хто мене оцінює та за яким стандартом — чи має ця людина взагалі компетенцію для такої оцінки?

Перше питання, за її словами, дає змогу перетворити закид на користь і закрити реальну прогалину, якщо вона є. Друге — протидіє звичці пам'ятати лише програні справи: «Ми дуже швидко забуваємо, де ми перемогли, де ми людині повернули якусь віру в себе, де комусь ми повернули дітей», — зауважила спікер, наголосивши на потребі привласнювати собі власні результати.

Окремо І.Моргун застерегла від змішування особистого бренду й кваліфікації. «Бренд не робить вас компетентними. Він робить вас видимими», — сказала вона. Компетентність, за її словами, підтверджують чітка позиція (з ким працюю, що беру й не беру в роботу), кейси, виступи, відгуки та послідовність цієї позиції протягом тривалого часу, а не сам факт реєстрації блогу.

Модератор заходу додала, що особистий бренд має ще й практичний ефект у роботі з клієнтами: коли людина приходить через соцмережі, вона вже бачила адвоката й приблизно уявляє його вік і манеру подачі, тому питання «а ви точно адвокат?» виникають значно рідше.

Підсумовуючи, спікер повернулася до фрази, з якої починала: якщо здається, що прозвучало щось образливе, — не здається. «Я бажаю вам приймати рішення на користь себе», — завершила І.Моргун.

Закон і Бізнес