Чи можна оскаржити ухвалу про передачу на реалізацію речових доказів — ВС

Ухвала слідчого судді про передачу речових доказів для реалізації, постановлена на підставі п.2 ч.6 ст.100 КПК у кримінальному провадженні, де жодній особі не повідомлено про підозру, підлягає апеляційному оскарженню.

Такий висновок зробив Касаційний кримінальний суд, скасовуючи ухвалу апеляційної інстанції про відмову у відкритті провадження у справі №157/1664/22, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі слідчий суддя скасував арешт майна, накладений на бурштин, і надав дозвіл ДУ «Державне сховище дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України» на реалізацію вказаного каміння.

Апеляційний суд відмовив у відкритті провадження за скаргою представника власника майна, вважаючи, що така ухвала не підлягає оскарженню з огляду на положення ст.309 КПК.

Своєю чергою, ККС зазначив, що положення стст.3, 21 Конституції у системному зв’язку з чч.4, 5 ст.41, стст.8, 55, 129 Основного Закону при постановленні слідчим суддею ухвали про надання дозволу на передачу майна (речових доказів) на реалізацію у кримінальному провадженні, де особі не повідомлено про підозру, гарантують особі, інтересів якої стосується таке рішення, право на судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку вказаного способу припинення її конституційного права на недоторканність права власності.

З огляду на це, ККС констатував, що положення ст.309 КПК щодо неможливості окремого апеляційного оскарження такої ухвали слідчого судді не узгоджуються з положеннями ч.5 ст.9 КПК, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства, а тому суперечать вимогам стст.1, 3, 8, 21, чч.4, 5 ст.41, стст.55, 129 Конституції, які в цьому кримінальному провадженні ККС застосував як норми прямої дії.

Крім того, ККС наголосив, що в питаннях такої ваги, як припинення права власності на підставі ухвали слідчого судді, постановленої відповідно до п.2 ч.6 ст.100 КПК, необхідним є додатковий завчасний контроль, а не контроль ex-poste, можливість якого наставатиме тоді, коли повернення майна вже неможливе, а його наслідком може бути лише відшкодування. Адже неможливість оскарження особою в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про передачу майна для реалізації створює умови, за яких помилкове рішення слідчого судді, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для особи у вигляді безпідставного припинення її конституційного права власності.

Закон і Бізнес