Реалізація права дитини на обов’язкову частку у спадщині

Незалежно від змісту заповіту, законом передбачено право на обов’язкову частку у спадщині для окремих категорій осіб, серед яких - неповнолітні діти. Адвокат, член центру сімейного права ВША НААУ Маргарита Бурлак розповідає про гарантоване державою право.

Про це інформує «Закон і Бізнес» з посиланням на ВША.

Заповіт є одностороннім правочином, за яким фізична особа розпоряджається належним їй майном на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК). Водночас свобода заповідача не є абсолютною - відповідно до статті 1241 Цивільного кодексу, незалежно від змісту заповіту, законом передбачено право на обов’язкову частку у спадщині для окремих категорій осіб. Розмір обов’язкової частки становить половину частки, яка належала б особі у разі спадкування за законом (ч. 1 ст. 1241 ЦК).

Право на обов’язкову частку виникає виключно у разі спадкування за заповітом. У разі відсутності заповіту та спадкування за законом положення статті 1241 ЦК не застосовуються, проте дитина або інший спадкоємець відповідної черги спадкує на загальних підставах і не потребує додаткового правового захисту у формі обов’язкової частки.

Коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначено частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу. До них належать: малолітні діти спадкодавця (особи віком до 14 років); неповнолітні діти спадкодавця (особи віком від 14 до 18 років); повнолітні непрацездатні діти спадкодавця; непрацездатна вдова (вдівець); непрацездатні батьки спадкодавця. Перелік зазначених осіб є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Таким чином, до кола спадкоємців, які можуть претендувати на обов’язкову частку, включаються також діти, зачаті до смерті спадкодавця, а також усиновлені діти. (постанова КЦС від 01.12.2021 у справі № 544/1615/19).

Окрема складність виникає у випадках, коли право на обов’язкову частку заявляють повнолітні непрацездатні діти. Цивільне законодавство не містить визначення поняття «непрацездатність» для цілей спадкового права. У зв’язку із цим для з’ясування правового статусу особи застосовуються положення сімейного, пенсійного та соціального законодавства, Такий підхід узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною, зокрема, у Рішенні від 11.02.2014 № 1-рп/2014.

Варто зауважити, що право на обов’язкову частку у спадщині не реалізується автоматично, а виникає після звернення до нотаріуса у встановленому законом порядку. (ч. 1 ст. 1268 ЦК). Разом з цим, для окремих категорії спадкоємців законом передбачені відповідні гарантії. Так, згідно з частиною четвертою статті 1268 Цивільного кодексу України, малолітні, неповнолітні, недієздатні особи та особи з обмеженою дієздатністю вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків їхньої відмови, яка вчиняється законними представниками з дозволу органу опіки та піклування (ч. 2-4 ст. 1273 ЦК).

Ці положення дублюються і в підзаконному нормативному акті - Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції № 296/5 від 22.02.2012. Пункт 3.9 Порядку прямо передбачає, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа з обмеженою дієздатністю вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не було подано заяву про відмову з дотриманням вимог законодавства. Відповідно до пункту 3.25 Порядку, відмова від прийняття спадщини неповнолітньою особою можлива лише за згодою законних представників і органу опіки. Пункт 5.5 Порядку також зобов’язує нотаріуса під час видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом обов’язково з’ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку (відповідно до ст. 1241 ЦК).

Натомість повнолітні особи, які мають право на обов’язкову частку (наприклад, непрацездатні діти або батьки спадкодавця), повинні подати заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк з дня її відкриття. У разі пропуску цього строку - поновлення можливе лише в судовому порядку на підставі частини третьої статті 1272 ЦК.

Отже, навіть якщо дитина не звернулася до нотаріуса протягом установленого строку, її право на спадщину залишається чинним, оскільки вона вважається такою, що прийняла спадщину, і може реалізувати право на обов’язкову частку в будь-який момент.

У разі порушення права на обов’язкову частку у спадщині, або отримання відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, ефективним і належним способом захисту є звернення до суду в порядку позовного провадження з вимогою про визнання права власності в порядку спадкування. (наприклад, постанова ВС від 22.09.2021 у справі № 227/3750/19, постанова ВС від 6.12.2018 у справі № 756/3369/17, від 11.12.2019 у справі № 450/2064/17).

Таким чином, навіть за наявності заповіту право дитини на обов’язкову частку у спадщині зберігається і підлягає реалізації незалежно від його змісту. Закон передбачає для таких спадкоємців спеціальні гарантії, зокрема фактичне прийняття спадщини, а в разі порушення цього права — можливість його захисту в судовому порядку шляхом пред’явлення позову про визнання за особою права на обов’язкову частку у спадщині.

Закон і Бізнес