Спеціалізований балансир

Місце Конституційного Суду України в системі механізму державної влади

Сучасні виклики, такі як політичний вплив, проблеми судової реформи та необхідність приведення національного законодавства у відповідність до європейських стандартів, потребують детального аналізу місця Конституційного Суду України в системі механізму державної влади.

Відповідно до норм закону «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII, КСУ є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції законів України та у передбачених Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції, а також інші повноваження відповідно до Конституції.

Отже, КСУ є важливим елементом механізму державної влади, що забезпечує верховенство Конституції, контроль за діяльністю державних органів та захист конституційних прав і свобод громадян. Його функціонування є невід’ємною складовою принципу поділу влади, що є основою демократичної правової держави, та безпосередньо впливає на стабільність державного управління, захист прав людини та дотримання демократичних принципів.

В європейській континентальній практиці для забезпечення демократичного конституційного ладу й захисту фундаментальних прав кожної особи відповідними повноваженнями наділяються спеціальні органи конституційного правосуддя (конституційні суди, трибунали, ради). З метою інституційного забезпечення дотримання приписів ст.6 та інших статей Конституції у ній було передбачено розд.XII, присвячений статусу, порядку формування й повноваженням Конституційного Суду України. Разом із тим, до внесення змін до відповідних статей законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2.06.2016 №1401-VIII положення щодо діяльності КСУ, статусу його суддів містилися й в розд.VIII «Правосуддя» Основного Закону.

Зокрема, у ч.3 ст.124 Конституції визначалося здійснення судочинства Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Поряд із зазначеним, до набрання чинності законом №1401-VIII (30 вересня 2016 року) у ст.147 Основного Закону прямо визначався статус КСУ як єдиного органу констиётуційної юрисдикції в Україні. Застосування у вказаній статті терміну «юрисдикції» (від лат. jurisdictio — судочинство, вирішувати правові спори) разом із прикметником «конституційної» прямо вказувало саме на його судові (у конституційно-правовій царині) повноваження, тобто як особливого спеціалізованого органу судової влади.

До того ж ст.149 (у первісній редакції) Конституції поширювала на суддів КСУ й гарантії незалежності та недоторканності, підстави для звільнення з посади, передбачені ст.126, а також вимоги щодо несумісності, визначені в ч.2 ст.127 цієї Конституції для суддів судів загальної юрисдикції. Варто зауважити, що навіть попри наведене вище визначення статусу КСУ в Конституції (до внесення змін відповідно до закону №1401-VIII) не усіма вченими-юристами єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні визнавався як орган судової влади.

Так, П.Ф. Карпечкін у 2007 писав, що Конституційний Суд України не належить до судової влади. Сучасний дослідник Д.Я. Гараджиєв вважає оптимальним підходом до визначення місця органу конституційного контролю, сформованого згідно з європейською моделлю, за яким цей орган перебуває поза межами системи будь-якої гілки державної влади. Т.А. Ніколаєва зазначала, що орган централізованого конституційного контролю може бути частиною судової влади тільки у таких випадках: 1) конституція країни покладає здійснення даної особливої функції на вищий суд системи загальних судів; 2) конституція згадує вказаний орган серед судів, які входять до судової системи. Якщо виходити з логіки наведеної позиції буквально, то можна припустити, що виключення законом №1401-VIII згадки про Конституційний Суд України у тексті розд.XIII «Правосуддя» Конституції обумовлює неприпустимість віднесення національного органу конституційної юрисдикції до системи органів судової влади.

Не сприяло одностайності поглядів розуміння місця КСУ в системі механізму держави і викладення ст.147 Конституції (відповідно до закону №1401-VIII) у новій редакції. У ч.1 цієї статті КСУ вже не визначається як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, а вказуються тільки основні його повноваження, а саме такі як: вирішення питань про відповідність Конституції законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів (повноваження конституційного нормоконтролю), здійснення офіційного тлумачення Конституції України (повноваження щодо офіційного тлумачення Основного Закону). Також закріплено, що КСУ здійснює інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Отже, тепер єдиним, що не вкладається в логіку міркувань прихильників позиції щодо невизнання Конституційного Суду України органом, належним до судової влади, є залишення в його назві слова «суд».

Не спомогло утвердженню в попередні роки КСУ як незалежного органу конституційного правосуддя і його використання владою в сумнівний з позицій конституціоналізму спосіб в якості інструменту вирішення певних політичних завдань. Так, В.Л. Мусіяка у травні 2017 року небезпідставно констатував, що єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні поступово набував неофіційного статусу політичного органу, в основі діяльності якого знаходилася політична доцільність. Виправити ситуацію мали на меті зміни до Конституції, внесені згідно із законом №1401-VIII. Але нечіткість цих змін при викладенні стст.124 і 147 Основного Закону в новій редакції призвела до ще більшої неоднозначності в розумінні місця КСУ в системі механізму державної влади.

Не можна не відмітити, що відповідно до змін, внесених до Конституції законом №1401-VIII, функціонально поєднує Конституційний Суд України із системою судів загальної юрисдикції передбачений цими змінами інститут конституційної скарги. На зв’язаність цієї нової функції КСУ щодо розгляду конституційних скарг із процесуальною діяльністю судів загальної юрисдикції вказують, зокрема, такі нормативно передбачені вимоги до змісту цього письмового клопотання до органу конституційної юрисдикції, як необхідність наведення у ньому: короткого викладу остаточного судового рішення, в якому було застосовано відповідні положення закону України; опису перебігу розгляду відповідної справи в судах; а також обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України тощо.

Аргументом щодо невизнання КСУ органом, належним до судової влади, у наш час не може бути здійснення ним конституційного контролю, а не правосуддя. Оскільки функції судів не вичерпуються лише правосуддям (захистом порушених суб’єктивних прав). До них належить й реалізація судового контролю, який передбачає встановлення судом відповідності рішень, дій, бездіяльності суб’єктів права певним принципам, стандартам, правилам поведінки (їх конституційності, законності).

До того ж, доволі спірним є те, що під час здійснення конституційного контролю (перевірки за конституційними поданнями норм правових актів парламенту, глави держави, уряду, Верховної Ради Автономної Республіки Крим; а за конституційними скаргами – норм законів України), Конституційний Суд у відповідному провадженні не вирішує правових спорів (у цьому випадку конституційних), не захищає прав людини і громадянина, що властиво правосуддю. Адже конституційний судовий контроль органічно проявляє свої властивості через судові процедури та процесуальні акти саме у формі та за змістом конституційного правосуддя.

У контексті порушеної проблеми доречним розглядається наведення позиції судді КСУ у відставці В.П. Тихого, згідно з якою Конституційний Суд України є не наглядовим і не контролюючим, а юрисдикційним судовим органом (підгілкою), невід’ємною частиною єдиної судової влади, спеціалізованим, не включеним до системи судів загальної юрисдикції судом для розгляду конституційно-правових спорів. Він має правосудну природу і правосудний статус, і за характером, принципами та змістом своєї діяльності здійснює судову владу — правосуддя — конституційне правосуддя [вирішує питання (розв’язує) конституційно-правові спори], у певній визначеній законом формі — у формі (шляхом) конституційного судочинства. Наведені міркування відносно розуміння місця КСУ в механізмі державної влади не втратили своєї актуальності і після набрання чинності законом №1401-VIII.

Статус Конституційного Суду України неприпустимо розглядати лише в площині контрольного органу, що звужує визначення його правової природи як інституту влади. Компетенція вирізняє КСУ як особливий орган охорони Конституції України, який шляхом здійснення судочинства визначає конституційність, підтверджує або не дозволяє існування нормативно-правових актів, які приймаються суб’єктами владних повноважень і ввійшли в зону конституційно-правового спору. При цьому не існує підстав відносити конституційне правосуддя до наглядової діяльності, оскільки вона не може надавати системності, плановості та ініціативного характеру, коли йдеться про конституційний правопорядок і усунення порушень Конституції в нормотворчості.

Розуміння КСУ як спеціалізованого на вирішенні конституційно-правових спорів органу судової влади обумовлюють також визначені у чинній редакції ст.149 Основного Закону положення щодо гарантій незалежності і недоторканності його суддів, які є практично ідентичними тим, що установлені у чч.1—4, 8 ст.126 Конституції для суддів судів загальної юрисдикції (не беручи до уваги певних відмінностей, обумовлених особливостями повноважень, засадами організації та діяльності КСУ).

Отже, Конституційний Суд України є ключовим елементом механізму державної влади, що забезпечує верховенство Конституції та балансує взаємодію між гілками влади. Однак його ефективність залежить від рівня незалежності, стабільності правового регулювання та політичної культури в країні. В реаліях сьогодення орган конституційної юрисдикції стикається з низкою викликів, серед яких політичний тиск, проблеми виконання рішень та необхідність реформування.

У зв’язку із цим, для підвищення ефективності його роботи, вважається за необхідне зміцнити незалежність КСУ, удосконалити механізм виконання його рішень та привести діяльність Суду у відповідність до європейських стандартів. Але це тема для інших ґрунтовних досліджень та дискусій.

Закон і Бізнес