Елементарні помилки судів у цивільному процесі назвав секретар Пленуму ВС

Суддям Верховного Суду найбільше шкода, коли доводиться скасовувати судове рішення апеляційних судів з формальних, але обов’язкових підстав.

На цьому акцентував секретар Пленуму ВС, секретар першої судової палати Касаційного цивільного суду Дмитро Луспеник під час семінару для суддів апеляційних судів, інформує «Закон і Бізнес».

Так, наприклад, в одній зі справ районний суд відмовив у задоволенні позову, оскільки права позивача не порушені. Апеляційний суд залишив рішення суду без змін, але з підстав, що позивач обрав неефективний спосіб захисту. Як зазначив Д.Луспеник, це — неправильно, і ВС не може визначитися з мотивами судів, так як неефективний спосіб захисту може бути, коли право позивача порушене, а відсутність порушеного права — це зовсім інша і самостійна підстава для відмови в позові.

В іншій справі районний суд не повідомив учасника про дату засідання. Апеляційний суд залишив попереднє рішення без змін, оскільки цей учасник з’явився в засідання в апеляційному суді, тож, згідно з висновком суду, реалізував свої права на захист. Проте доповідач звернув увагу, що в силу норм ЦПК неналежне повідомлення учасника процесу про розгляд справи є обов’язковою підставою для скасування рішення. І хоча апеляційні суди зазначають, що судове рішення не може бути скасоване лише з формальних підстав, але неповідомлення учасника процесу — це не формальна підстава, це порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Д.Луспеник звернув увагу, що зазначене питання було предметом розгляду об’єднаної палати КЦС у постанові від 18.04.2022 у справі №522/18010/18, але суди продовжують допускати такі помилки.

В іншій справі суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через його тотожність із позовом, з яким позивач звертався раніше. Апеляційний суд залишив таке рішення без змін. «Натомість він повинен був скасувати попереднє рішення і закрити провадження у справі, а не повторно розглядати її по суті. Тотожний позов повторно по суті не вирішується», — зауважив Д.Луспеник .

Також він зазначив, що актуальним є питання щодо направлення процесуальних документів на електронну адресу суду або особи, яка не має обов’язку зареєструвати кабінет в ЄСІТС і вказала свою адресу у відповідних документах. Раніше ВП ВС зробила висновок, що направлення підписаних ЕЦП документів на електронну адресу суду є належним процесуальним зверненням до суду.

А в нещодавно ухваленій постанові від 10.04.24 у справі №454/1883/22 ВП ВС вказала, що навіть коли фізична особа в процесуальному зверненні зазначила електронну адресу, на яку просила їй направляти документи, рішення суду має бути надіслано їй в паперовому вигляді. Й саме з моменту отримання такого рішення починається обчислення строку на оскарження рішення.

Як зауважив Д.Лучпеник, правова проблема тут в іншому: не направлення до суду процесуальних звернень, а правильне обчислення строку на оскарження. Тому ці постанови відрізняються. Воднчоас до останньої постанови є окрема думка, з якою він погоджується, стосовно необхідності застосування ВП ВС процесуального естопеля (заборона суперечливої поведінки). Адже особа сама просила надсилати їй документи на певну електронну адресу, а потім подала скаргу.

Також він нагадав, що порушення правил юрисдикції є безумовною підставою для скасування рішення незалежно від того, чи посилається на це одна зі сторін (постанова КЦС від 6.11.2023 у справі №201/5876/22). «І не слід посилатися, що особа не просить закрити провадження», — зазначив доповідач.

Судова практика щодо застосування норм процесуального права при встановленні фактів, що мають юридичне значення; у трудових спорах; у спорах про відшкодування збитків особам, які постраждали від війни в Україні; у спорах щодо правочинів та у спадкових спорах; у спорах, пов’язаних із вихованням дітей; у земельних спорах тощо аналізувалася на семінарі «Деякі проблемні питання правозастосування у цивільних справах та практика Верховного Суду».

Закон і Бізнес