Пом’якшуючі обставини, шахрайство із допомогою та вибиті докази — огляд практики ККС

Відшкодування шкоди як підстава для призначення більш м'якого покарання має бути встановлено на стадії судового розгляду до ухвалення вироку та призначення покарання або ж до до набрання вироком законної сили.

На це звернув увагу Касаційний кримінальний суд, залишаючи без зміни рішення судів попередніх інстанцій у справі №740/4018/22 у частині призначеного покарання, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі місцевий суд визнав винуватим і засудив обвинуваченого за ч.1 ст.286¹ КК до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 4 роки. Суд вирішив цивільний позов у частині відшкодування моральної шкоди та витрат на лікування потерпілого. Апеляційний суд змінив цей вирок у частині цивільного позову, поданого до обвинуваченого.

У касаційній скарзі захисник указував на неврахування обставин, які є підставою для призначення більш м’якого покарання, і просив застосувати ст.69 КК.

ККС зауважив, що у даному випадку платежі на ім’я потерпілої мали місце вже після набрання вироком законної сили. Тому це не є підставою для призначення більш м’якого покарання. Адже виконання вироку, який набрав законної сили, в частині відшкодування завданого збитку є прямим обов’язком особи, на яку такий обов’язок покладено судом, а його невиконання — має окремі правові наслідки, та може впливати на притягнення такої особи до юридичної відповідальності.

Крім того, в огляд практики ККС за березень 2024 року включено низку інших правових позицій.

Зокрема, акцентовано на тому, що про вчинення шахрайства внутрішньо переміщеною особою свідчить отримання нею соціальної допомоги на підставі заяв, у яких вона не повідомила органам соціального захисту про наявність нерухомого майна, розташованого в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення АТО.

В іншій справі ККС зазначив, що особа, яка вчинила два кримінальні проступки, що були розділені певним проміжком часу та утворювали реальну сукупність, не може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

У сфері кримінального процесуального права вказано, що допустимість як доказів свідчень, здобутих за допомогою катувань з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні, зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому. Тому проведення перевірки заяви про застосування недозволених методів є обов’язковим.

Констатовано, що ухвала слідчого судді, якою відповідно до вимог законів «Про правовий режим воєнного стану» та «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах воєнного чи надзвичайного стану» вирішено долю речових доказів і передано патрони уповноваженій особі військової частини, не передбачена кримінальним процесуальним законом, а тому підлягає апеляційному оскарженню.

Закон і Бізнес