Виходячи з інтересів

Оскарження рішення на підставі угоди: чому перелік осіб розширити легше, ніж підстави

Механізм оскарження судових рішень у кримінальних провадженнях на підставі угод має свої нюанси. Окремі тонкощі вдається зрозуміти, виходячи з судової практики, яка, в свою чергу, спирається на презумпцію невинуватості та право на доступ до правосуддя.

Право та мотиви

У Вищій школі адвокатури відбувся вебінар «Оскарження судових рішень за кримінальними провадженнями на підставі угод: судова практика». Лектором заходу виступила адвокат, д.ю.н., професор, заслужений юрист України Ірина Гловюк.

Загальні правила оскарження судових рішень на підставі угод встановлені ст.394 Кримінального процесуального кодексу. В ній зазначається, хто саме і з яких підстав може оскаржити в апеляційному порядку вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим, а також на підставі угоди про визнання винуватості.

Водночас, ст.424 КПК визначає касаційний порядок оскарження такого вироку після його перегляду в апеляційному порядку, а також рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Касаційний кримінальний суд у постанові від 18.12.2018 у справі №227/1325/18 висловив власне тлумачення згаданої статті. Не дивлячись на те, що ст.424 КПК містить перелік осіб, які мають право на касаційне оскарження вироку на підставі угоди, суд вважає, що, виходячи із основоположних принципів, гарантованих Конституцією, а також загальних засад кримінального провадження, такого права не можуть бути позбавленні особи, прав, свобод та інтересів яких стосується судове рішення.

Але важливе не лише коло осіб, які можуть скористатись таким правом, а й їх мотиви та підстави для такого оскарження. Так, в іншій справі — № 523/13129/17 (постанова від 2.10.2018) ККС констатував, що законодавець створює процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами учасників судового розгляду, які з метою скасування вироку суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості можуть в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час судового провадження. А тому вказівка в апеляційній скарзі прокурора щодо процесуальних порушень, які не належать до підстав оскарження ним вироку на підставі угоди про визнання винуватості, відповідно до п.2 ч.2 ст.394 КПК жодним чином не доводить його права на оскарження такого вироку. Схожий висновок міститься і у справі № 180/210/17 (постанова ККС від 23.10.2018).

Так, навіть якщо умови угоди не відповідають нормам кримінального та процесуального закону, це не є підставою для оскарження вироку. Адже обов’язок перевіряти угоду на відповідність її не тільки спеціальним нормам, що стосуються укладання угод, а й іншим нормам КПК та КК, покладається на суд, який вирішує питання щодо затвердження такої угоди. На це вказав ККС у постанові від 15.02.2021 у справі №395/773/18.

Хто вони — «інші»?

Також І.Гловюк звернула увагу на особливості оскарження вироків на підставі угод про визнання винуватості «іншими особами». В цьому контексті спікер згадала постанову Верховного Суду України від 3.03.2016 у справі №5-347кс15, а також висновок ККС у справі №523/7652/18 (постанова від 30.05.2019), який стосувався права на оскарження законним представником як права «іншої особи».

ККС зазначив, що оскільки ст.394 КПК не врегульовано питання апеляційного оскарження вироку на підставі угоди, якщо ним порушуються права іншої особи, яка не є учасником цього кримінального провадження, суд, вирішуючи питання захисту порушених прав такої особи, повинен звертатися до загальних норм кримінального процесуального закону. При цьому ключовим для суду є з’ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.

ВС доволі наполегливо відстоює цю позицію й в інших рішеннях. Так, у справі №539/3185/17 (постанова ККС від 20.05.2020) колегія суддів дійшла до висновку, що в цьому кримінальному провадженні правом на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваними, наділена особа, яка отримала і має статус потерпілої згідно з приписами ст.55 КПК і яка не надавала письмової згоди прокурору на укладання такої угоди, якщо прийняте рішення стосується її прав, свобод чи інтересів.

І.Гловюк зауважила, що у правових позиціях ВС вказівка на роль осіб, обвинувачення щодо яких не розглядалося, оцінюються з позиції засади презумпції невинуватості у тлумаченні її ЄСПЛ. Зокрема, вказується не недопустимість формування преюдиції винуватості, а право на оскарження виводиться за межі права на доступ до правосуддя. Такі мотиви прийняття рішень, як і посилання на практику ЄСПЛ, можна знайти у постанові ККС від 13.09.2018 у справі №461/4858/17.

У справі №461/3797/17 (постанова ККС від 10.05.2018) суд звертав увагу на констатацію порушень при відмові у відкритті апеляційного провадження. У цій постанові ККС зазначив, що судове рішення про відсутність у адвоката, який діє в інтересах особи права на звернення з апеляційною скаргою, постановлено без дотримання вимоги справедливості судового розгляду, приписів ст.370 КПК щодо законності та обґрунтованості судового рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Практичні поради

Окремо спікер дослідила випадки констатації, що вирок не стосується інтересів особи. Так, у постанові об’єднаної палати ККС від 18.05.2020 у справі №639/2837/19 зазначається, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї «іншої особи». Дані, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальний акт, повідомлення про підозру, тощо), не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб.

У постанові ККС від 10.04.2018 у справі №756/7924/17-к касаційний суд погодився з рішенням апеляційної інстанції щодо відмови адвокату в розгляді апеляційної скарги через те, що вказаний вирок не стосувався інтересів його клієнта, а сам клієнт у даному кримінальному провадженні не є учасником процесу.

І.Гловюк також надала практичні поради при представництві «інших осіб»:

детально вивчити оскаржуване судове рішення щодо того, чи стосується воно прав, свобод, інтересів клієнта;

визначити категорію «іншої» особи, до якої може бути віднесено клієнта для цілей оскарження цього судового рішення;

у разі, якщо вирішено питання про «преюдицію винуватості» клієнта, із посиланням на недопустимість порушення презумпції невинуватості обґрунтувати у апеляційній скарзі зв'язок оскаржуваного рішення із правами, свободами, інтересами клієнта, тобто які саме мотиви, висновки, рішення торкаються інтересів клієнта, навівши вичерпні цитати з судового рішення;

у разі, якщо прізвище, ім’я, по батькові клієнта не вказано у рішенні, вказати та обґрунтувати із цитуванням судового рішення, яким чином клієнт може бути потенційно ідентифікований із цього судового рішення;

у разі, якщо судове рішення стосується майна клієнта, обґрунтувати право на апеляційне оскарження посиланням на такі загальні засади кримінального провадження, як доступ до правосуддя (сутнісним елементом якого є право кожного на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому КПК), забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, а також недоторканність права власності у аспекті гарантій, передбачених Першим протоколом  до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Закон і Бізнес