Євроінтеграційне правозастосування: практика ВС

Деякі теоретичні та практичні проблеми застосування Україною Угоди про асоціацію (спори у сфері енергетики)

Угода про асоціацію між Україною та ЄС містить амбітний порядок денний для політичних та економічних реформ, зокрема в енергетичній сфері. У статті аналізуються проблеми застосування угоди, пов’язані із вирішенням спорів у сфері енергетики.

Вступ

Відносини Європейського Союзу з Україною тривалий час регулювалися режимом співробітництва та партнерства, закріпленим в Угоді про партнерство та співробітництво, укладеною між Європейським Співтовариством (ЄС) та його державами-членами з одного боку та Україною з іншого (1998 р.). Згодом поглиблення відносин між ЄС та Україною забезпечила піонерська за своїм змістом, всебічна та амбітна Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони (2014 р.) [1] (далі — Угода про асоціацію або УА), однією з передумов підписання якої стало підписання кількох галузевих угод, зокрема приєднання України до Енергетичного співтовариства (2010 р.) [2], які сприяли інтеграції України в окремі частини внутрішнього ринку ЄС.

Оцінюючи факт підписання Угоди про асоціацію, слід погодитися з оцінкою G. Van der Loo та P. Van Elsuwege, на думку яких політична складова УА, за кількома помітними винятками, не є революційною порівняно з іншими угодами про асоціацію, укладеними ЄС, тоді як частина, що стосується поглибленої і всеохоплючої зони вільної торгівлі, що є невід'ємною частиною УА, є дуже амбітною і безпрецедентною. Ця угода, зокрема її економічна частина, виходить за рамки нового покоління торговельних угод ЄС, оскільки спрямована на поступову та часткову інтеграцію України до внутрішнього ринку ЄС на основі законодавчого наближення [3, c. 8].

Поглиблення і зміцнення двосторонніх відносин важливе для обох сторін. Україна використовує Угоду про асоціацію для утвердження своєї європейської ідентичності і посилення перспектив набути повноправного членства в ЄС. Для Європейського Союзу Україна є стратегічно важливим політичним, економічним, енергетичним та безпековим партнером. Розмір України, її природні і людські ресурси, географічне розташування, енергетична сфера, зокрема газогони, та інвестиційні можливості роблять нашу державу ключовим гравцем в регіоні Східної Європи, який разом з тим має значний вплив на безпеку, стабільність і економічне процвітання всього європейського континенту.

Завдяки Угоді про асоціацію відносини з Україною для ЄС набули особливого характеру, як в 1990-х роках з Польщею, Чехією, Словаччиною і Угорщиною [4], через здійснення впливу у напрямі стимулювання реформ і демократизації. Обсяг УА демонструє стратегічну важливість двосторонніх відносин, є всеосяжною (глобальною), оскільки охоплює всі сфери двосторонніх інтересів і не має прецедентів щодо глибини та точності зобов’язань, взятих сторонами. Вона символізує остаточне зрушення геополітичної та геоекономічної орієнтації України, її вихід з під тривалого російського впливу.

Успіх європейської інтеграції України безпосередньо залежить від рішучого просування в напрямі реалізації конкретних реформ у сферах, визначених Радою ЄС. Реалізація УА та ПВЗВТ разом із успіхами в секторальних формах інтеграції, зокрема енергетичній, наблизить Україну до Копенгагенських критеріїв вступу до ЄС.

Огляд літератури

Угода про асоціацію є невід’ємною складовою національного законодавства України в силу положень Конституції України, а режим її застосування повинен відповідати правилам , встановленим національним законодавством для міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Разом з тим це не виключає спори з приводу співвідношення національного права і положень Угоди про асоціацію у вітчизняних судах. Зважаючи на це, цілком логічно, що вітчизняні дослідники приділяють значну увагу питанню визначення місця Угоди про асоціацію у системі законодавства України (І. А. Березовська [5], Я. Костюченко [6], Р. Петров [7; 8], Т. Подорожна [9], А. Шульга, О. Передерій [10], І. Яковюк [11; 12] та ін.).

Міжнародні угоди, обов'язкові для ЄС, є невід’ємною частиною законодавства Європейського Союзу і мають пріоритет не лише над суперечливим вторинним законодавством ЄС, але й над суперечливими законами держав-членів. Стосовно України як країни-кандидатки важливого значення набувають розробки питання про пряму дію норм Угоди про асоціацію (Починаючи з перших справ у 1970-х роках і до останніх рішень Суду справедливості ЄС прецедентне право адекватно позначається двома словами – «пряма дія» [13, c. 263]), які можна зустріти у працях зарубіжних (S. Gáspár-Szilágyi [14], A. E. Kellermann [15], J. Klabbers [16], P. Van Elsuwege [17]) і вітчизняних дослідників (І. Березовська [5; 19], Р. Петров [17], К. Смирнова [18; 19] та В. Чайковська [20]).

Важливе місце у дослідженнях проблем застосування Україною Угоди про асоціацію відведено аналізу судової практики вирішення спорів, що виникають в окремих секторах інтеграції, насамперед в енергетичному. Щоправда слід зазначити, що цей напрям дослідження лише започаткований (В. Беляневич, О. Беляневич [21], Р. Бойчук [22], Р. Петров [23], К. Смирнова [24], Є. Шульга, Н. Шинкарук, В. Марініч [25]), а отже цілком закономірно, що, оскільки процес європеїзації правової системи дещо відстає за темпами від процесу інтеграції [26], у працях вітчизняних авторів можна зустріти суперечливі положення й висновки, що надає актуальності й практичної значущості відповідним розробкам.

Результати та обговорення

Перед тим як звернутися до питання застосування Україною положень Угоди про асоціацію в енергетичній сфері, слід зупинитися на аналізі окремих загальних доктринальних засад, що визначають особливості процесу імплементації УА у внутрішньому правопорядку України, і зокрема тих, що стосуються особливостей правового наближення законодавства України до законодавства ЄС у світлі узятих на себе нашою державою зобов’язань.

У сучасній юридичній науці існує значна кількість досліджень, які сфокусовані на визначенні місця Угоди про асоціацію національній системі законодавства України, які ґрунтуються як на аналізі власне норм конституційного права України (М. Білак [27], Р. Петров [28], Т. Подорожна [9]), так і встановлені особливостей самої Угоди про асоціацію як міжнародного договору, який сьогодні є головним документом, який визначає взаємини України та ЄС у політичній та економічній сферах і одночасно виступає об’єктивним відображенням процесу європейської інтеграції нашої держави.

Угоди про асоціацію є особливим видом міжнародних договорів, які ЄС укладає із третіми країнами. Як засвідчує історичний досвід, такі угоди Європейський Союз укладає з країнами, з якими готовий розвивати міцні, тривалі, особливі відносини, що ґрунтуються на взаємній довірі та повазі до спільних цінностей (часто саме такі угоди передують приєднанню держав до Європейського Союзу).

У цьому сенсі слушним є визначення таких угод, запропоноване І.Березовською, яка констатує, що «асоціація ЄС з третіми країнами і міжнародними організаціями може бути визначена як встановлення між Об'єднанням і третьою країною чи міжнародною організацією привілейованих договірних взаємовідносин, що започатковуються для досягнення спільних цілей, реалізацію яких здійснюють паритетні органи, здатні приймати обов'язкові для сторін рішення, і в рамках яких забезпечується часткова участь асоційованого партнера у правопорядку Співтовариства» [29, с. 5].

Таке твердження значною мірою є відображенням позиції одного із найвідоміших в доктрині міжнародного права дослідників правової природи асоціації P.Pescatore, який визначив її як «тривалі, узагальнені й інституціолізовані відносини співробітництва, що передбачають участь третьої країни в цілях Співтовариства» [30], а також враховує висновок Європейського Суду справедливості (далі – Суд) у вже хрестоматійній справі 12/86 Демірел (Справа, рішення у якій Європейський Суд справедливості виніс 30.09.1987  стосувалася Анкарської угоди про асоціацію між Співтовариством і Туреччиною, а саме — питання про можливість турецьких громадян користуватися правом вільного руху працівників. Одним із важливих принципів, сформульованих Судом ЄС у згаданій справі, є визнання того, що угода про асоціацію створює спеціальні привілейовані відносини з країнами-нечленами, внаслідок чого останні повинні певною мірою брати участь у системі Співтовариства. Тут мова йшла не про участь в інститутах ЄС, однак передбачалося, що сфера співробітництва Співтовариства з асоційованими країнами визначається acquis communautaire).

В ньому Суд зазначає, «що угода про асоціацію створює особливі привілейовані відносини з третьою державою, яка має бодай частково брати участь у режимі Співтовариств [Союзу]» (п. 9). Також, що важливо у контексті нашого дослідження, Суд звернув увагу на те, що «…у вказаних угодах можуть міститися норми права Співтовариства [Союзу], у тому числі й ті, що можуть мати пряму дію у правопорядку відповідної третьої держави» (п. 14) [31].

Щодо Угоди, яка була укладена між Україною і Європейським Союзом, то ще до набрання нею чинності, вважалося що масштабність та комплексність цього міжнародного договору свідчить про те, що вона, поза сумнівом, є і залишається основним правовим і політичним орієнтиром для важливих комплексних і системних політичних, соціально-економічних, правових та інституційних реформ в Україні, а також підтверджує вибір європейської моделі суспільного та економічного розвитку нашої держави.

Основні положення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС можна звести до наступного. Політична асоціація – конвергенція позицій України та Євросоюзу з усіх питань міжнародного миру і безпеки, забезпечення безпосередньої участі України у політиках, агенціях і програмах ЄС, спільність дій з метою забезпечення інтересів національної безпеки Української держави. Економічна інтеграція передбачає створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі. На відміну від «традиційних» зон вільної торгівлі, які обмежуються скасуванням спільних мит і кількісних обмежень у взаємній торгівлі промисловими товарами, ПВЗВТ поширюється на продукцію сільськогосподарського виробництва та іншу чутливу продукцію, а також сферу надання послуг, заснування компаній, прямих іноземних інвестицій, руху капіталів і платежів, державних закупівель, енергетику тощо. Вона передбачає регуляторне наближення — уніфікацію технічних норм, стандартів, оцінки відповідності, санітарних та фітосанітарних правил України до відповідного acquis у Союзі (йдеться про усунення нетарифних бар’єрів). Отже, ПВЗВТ містить деякі риси, характерні для більш високої форми економічної інтеграції — спільного ринку.

Як зазначає М. Кузьо, попри зазначений обсяг та зміст Угоди а також закладені у ній взаємні та односторонні зобов’язання Сторін, охоплюючи великий масив зобов’язань України щодо наближення свого законодавства та практики його застосування до права Європейського Союзу та відповідних міжнародних стандартів, УА більшою мірою є інструментом можливостей, які ще слід реалізувати та наповнити конкретними досягненнями і здобутками, відчутними для кожного українського громадянина [32, c. 3]. Отже, Угода про асоціацію між Україною та ЄС є унікальним правовим документом у багатьох аспектах і створює передумови для інтеграції України в ЄС.

Угода має на меті поглиблення політичних та економічних відносин між нашою державою та Союзом шляхом створення розширеного інституційного механізму і закріплення нових положень щодо наближення законодавства. Угода зосереджує свою увагу на «підтримці основних реформ у державах-підписантах, їх економічному відновленні, управлінні, секторальній співпраці та далекосяжній лібералізації торгівлі з ЄС» [33, с. 197–198].

Угода про асоціацію належить до виняткових для загальної практики правового регулювання зовнішніх відносин ЄС з третіми державами угод і її можна віднести до окремої групи «інтеграційних угод», тобто таких, які містять принципи, поняття та положення права ЄС, що тлумачаться і застосовуються таким чином, ніби третя держава є його членом [34, с. 11]. Серед небагатьох прикладів такого типу документів можна згадати Договір про Європейський економічний простір, Договір про Енергетичне співтовариство і Договір про спільний європейський повітряний простір.

Характеризуючи УА між Україною та ЄС, П.Ван Елсувеге вказує на те, що цей документ має всеохоплюючий рамковий, комплексний та обумовлений характер [34]. Так, УА охоплює весь спектр діяльності ЄС, від торгівлі до зовнішньої політики та політики безпеки, а також співпраці в юстиції та внутрішніх справ.

Як зазначав колишній Президент Європейської Ради Г. Ван Ромпей, Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, є «детально розробленою угодою подібного типу, яку коли-небудь укладав Європейський Союз» [35]. Комплексний характер УА визначається не лише тим, що вона регулює різноманітні суспільні відносини, а й тими цілями, які ставить перед собою цей договір. Зокрема, важливою метою економічної частини Угоди є створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі, наслідком чого має бути «поступова та часткова інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС» [35], що ґрунтується на лібералізації торгівлі товарами та послугами та скасуванні нетарифних бар’єрів шляхом регулятивної конвергенції щодо таких питань, як захист прав інтелектуальної власності, законодавство про конкуренцію, правила походження, трудові стандарти та захист навколишнього середовища, енергетика.

У свою чергу, зазначає А.Lazowski, поглиблена інтеграція третьої держави до ЄС ґрунтується на потребі у значному наближенні (апроксимації) законодавства, зокрема і складних механізмів забезпечення однакового тлумачення та ефективного застосування законодавства ЄС [36, с. 1433]. Це означає, що у третій державі правозастосовчі органи, передусім суди, повинні бути здатними при застосуванні національного законодавства, прийняття або удосконалення якого відбулося у світлі виконання Угоди про асоціацію, тлумачити таке законодавство, спираючись на практику Європейського Союзу, зокрема Європейського суду справедливості. Таке положення речей є одночасно наслідком належної імплементації зобовʼязань держави за УА та умовою подальшої гармонічної європейської інтеграції.

На думку К.Смирнової правові позиції, що сформульовані в рішеннях Суду ЄС, можуть стати дієвим інструментом для формування вітчизняного законодавства у контексті його наближення до законодавства ЄС. Особливо з урахуванням того, що однаковість тлумачення acquis слугує запорукою успіху в реалізації статусу України як кандидата на членство в Європейському Союзі [24].

Отже, Угода про асоціацію ґрунтується, на думку П. Ван Елсувеге, на строгій обумовленості (англ. «conditionality») [34]. Так, політична частина УА закріплює положення, пов’язані із відданістю України загальним цінностям демократії, верховенства права та поваги до прав людини та основних свобод, саме тим, які визнані цінностями ЄС. Економічна ж частина Угоди, яка стосується ПВЗВТ, ґрунтується на чіткій «умові доступу до ринку». Додатковий доступ до внутрішнього ринку ЄС надаватиметься лише тоді, коли зобов’язання щодо наближення законодавства держави до законодавства ЄС виконуються належним чином (Якщо спростити, то формула економічної інтеграції України та ЄС за Угодою про асоціацію зводиться до створення поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі (на основі правил Світової організації торгівлі) та широкої регуляторної адаптації).

Таким чином, наближення законодавства України до законодавства ЄС (acquis ЄС) у різних сферах, зокрема в енергетичній, є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу.

Вимога про приведення законодавства держави у відповідність до норм, які діють в рамках міжнародної організації, не є унікальною практикою Європейського Союзу. Так, вступ держави до Ради Європи є можливим лише за умови відповідності національного законодавства нормам, що містяться як у Статуті, статутних резолюціях, так і основних міжнародних договорах, укладених у рамках організації, в тому числі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Членство у Світовій організації торгівлі також передбачає імплементацію державою-претендентом системи її угод, таких як: Маракешська Угода про заснування Світової організації торгівлі від 15.04.1994; Багатосторонні угоди з торгівлі товарами (додаток 1А до Угоди СОТ); Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року (ГАТТ 1994) тощо.

У свою чергу належна апроксимація національного законодавства до acquis ЄС виступає запорукою як виконання Україною своїх зобов’язань за Угодою про асоціацію, так і практичного застосування УА та національного законодавства, що прийняте або змінене у процесі імплементації Угоди, у внутрішньому правопорядку нашої держави.

Одночасно Україна виконує зобов'язання з правового наближення шляхом прийняття законів та підзаконних актів, що коригують, вносять зміни в існуюче законодавство або створюють нове законодавство. Мова йде саме про законодавче наближення (legislative approximation). Такий спосіб наближення є найбільш поширеним і ефективним.

Слід зауважити, що більшість зобов’язань України за УА сформульовані переважно у вигляді посилань на конкретні акти ЄС (регламенти, директиви), які зазвичай перелічені у Додатках до Угоди про асоціацію. Проте в низці випадків положення окремих законодавчих актів ЄС є частиною самої УА, а відтак є безпосередньою частиною вітчизняного законодавства (наприклад, посилання на Директиви ЄС у ст.268 УА гл.11, що стосується питань, пов’язаних з торгівлею енергоносіями). Саме у таких випадках національний суд та інші органи влади можуть застосовувати такі положення безпосередньо як норми міжнародного договору, які вже стали частиною національного законодавства у відповідності до ст.9 Конституції України. Про особливості застосування норм міжнародних договорів мова піде нижче.

Важливо зауважити, що загалом на практиці виокремлюють дві моделі апроксимації законодавства України до acquis ЄС. На думку Р. Хорольського, перша модель концентрується на зобовʼязанні України здійснити законодавче наближення і в окремих випадках встановлює конкретні механізми його забезпечення Україною (Поза сумнівом, такі зобов'язання є юридично обов'язковими. При цьому Угода не передбачає негативних наслідків порушення таких зобов’язань. Отже їхнє виконання залежить від одностороннього бажання України, яка сама визначає обсяг, глибину і темпи здійснення апроксимації національного законодавства до aquis ЄС. В окремих випадках УА асоціацію не встановлює навіть конкретних строків). Її використовують переважно в межах розділу V УА, що стосується секторальної співпраці. В основі цієї моделі — ідея про те, що якщо Україна запровадить у себе регуляторне середовище за взірцем ЄС, воно буде сприятливим для розвитку підприємницької діяльності та зрозумілим для закордонних інвесторів, особливо з ЄС [37].

Друга модель використовується для розділу IV УА «Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею», на основі якого створюється і діє ПВЗВТ. За цією моделлю наближення законодавства Україною прямо визначене як передумова (це т.з. «умовні застереження» (англ. — «conditionaly clause») подальшого зняття барʼєрів (Наприклад, усунення торгівельних бар’єрів та антиконкурентної практики) у торгівлі між сторонами Угоди. Лише повне виконання зобовʼязань Україною з наближення свого законодавства дозволяє Сторонам перейти до реалізації запланованих в Угоді домовленостей про доступ до ринку та відкриття ринку. Ця друга модель наближення законодавства в Угоді визначена як нормативно-правове або регуляторне наближення (англ. – regulatory approximation).

У свою чергу регуляторна апроксимація має такі риси: максимально точне узгодження вітчизняного наближеного законодавства з відповідним законодавством ЄС (сфера енергетики, на нашу думку, повинна бути серед взірцевих щодо досягнення такого узгодження); забезпечення Україною ефективного застосування наближеного законодавства на практиці та реформування діяльності регуляторних органів у відповідній сфері; оперативне реагування на Україною на зміни в законодавстві ЄС і внесення їх в уже наближене законодавство; позитивна оцінка процесу наближення з боку моніторингових органів ЄС.

Таким чином, одним із показників ефективної імплементації Україною своїх зобов’язань за Угодою про асоціацію виступає застосування наближеного законодавства на практиці, зокрема у процесі розгляду відповідних спорів у судах. І в цьому сенсі необхідно усвідомлювати роль національних судів, зокрема вищої ланки у формуванні практики застосування acquis ЄС, в тому числі і рішень Суду ЄС як єдиних джерел тлумачення норм права ЄС.

Слід зазначити, що практика вітчизняних судів поступово розвиває досвід, як застосування Угоди про асоціацію, так і рішень Європейського Суду справедливості при розгляді спорів, навіть попри те, що в нашій державі не має спеціального закону щодо місця Угоди про асоціацію та застосування практики Європейського Суду справедливості для тлумачення транспозитованих у національне законодавство положень acquis ЄС.

Серед прикладів, що доводять готовність національного суду застосовувати положення Угоди про асоціацію як норми прямої дії свідчать наступні рішення: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.07.2018 р. у справі №910/14972/17 (справа за позовом Zentiva), в якому був застосований пріоритет ст.198 Угоди про асоціацію у порівнянні із національним законодавством України [38]; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.07.2019 у справі №910/4947/18 (справа Канжут) [39], де була сформована правова позиції, відповідно до якої ст.198 Угоди про асоціацію може застосовуватися як норма прямої дії, оскільки вона встановлює нові стандарти захисту прав інтелектуальної власності.

Також у правових позиціях ВС розвивається підхід щодо використання джерел тлумачення. Наприклад, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №640/65/19 від 31.03.2020 р. підтвердив правомірність використання рішень Суду ЄС та інших джерел права ЄС [40].

Ще одним питанням, яке постає у процесі виконання Україною свої зобов’язань за Угодою про асоціацію, є проблема прямої дії окремих положень УА, а саме йдеться про ті випадки, коли конкретна норма УА має так звану «пряму дію» (анг. — direct effect). Тобто, коли ця норма містить чітко сформульоване зобов'язання, реалізація якого не залежить від вжиття будь-яких спеціальних заходів з боку українських органів влади, тобто є безумовною. Пункт 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя» від 19.12.2014 №13, встановлює, що «суди при здійсненні правосуддя можуть застосовувати норми міжнародних договорів безпосередньо як частину законодавства України, якщо вжиття відповідних заходів належить до компетенції суду або якщо вони сформульовані в міжнародному договорі як норми прямої дії» [41].

Отже, якщо чинне національне законодавство суперечить положенню Угоди про асоціацію, що має пряму дію, зацікавлена особа може звернутися до суду з позовом про незаконність дій органів державної влади України, які застосовують закон, що суперечить Угоді про асоціацію [37]. Це корелюється із ч.2 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», відповідно до якого норми міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства України мають пріоритет над національним законодавством (Наслідком закріплення такого положення у Законі України «Про міжнародні договори України» стало поступове закріплення в Україні доктрини, яку колишній Голова Європейського суду з прав людини Л.Вільдхабер назвав «галузевим монізмом» (sectormonism). Більшість прийнятих у цей період і подальші роки спеціальних законів та кодекси прямо закріплюють, що у разі, якщо норми міжнародного права інакше регулюють суспільні відносини, то застосуванню підлягає саме міжнародне право), а у випадку невідповідності останнього положенням сформульованими у міжнародному договорі, застосовуються правила міжнародного договору (ч.2 ст.19) [42].

Звісно, що у таких випадках мова йде про положення міжнародних договорів, які встановлюють не лише права і обов’язки для учасників цього договору, а й в окремих випадках для фізичних та юридичних осіб. Також, коли мова йде про пряму дію положень міжнародних договорів у внутрішньому правопорядку держави, звертаються до такої термінології, як самовиконувані норми міжнародного права, які сформульовані таким чином, що безпосередньо здатні породжувати права і обов’язки для учасників внутрішньодержавних відносин. Не вдаючись до доктринальних дискусій щодо особливостей самовиконуваних норм міжнародних договорів, лише зазначимо, що у тексті Угоди про асоціацію є значна кількість таких норм (зокрема, статті 27, 271 УА), а отже під час їхнього застосування національні органи не повинні ставити під сумнів можливість їх прямої дії.

Аналіз наукових підходів щодо проблематики застосування в Україні положень Угоди про асоціацію, дає нам можливість зробити висновок, що сьогодні в Україні існують належні правові підстави, які дають можливість визначити як місце самої Угоди про асоціацію у внутрішньому правопорядку України, так і правил та порядку застосування її положень на практиці, зокрема і під час вирішення спорів у національних судах, навіть попри відсутність спеціального законодавства щодо цього питання.

Слід зазначити, що практика застосування Угоди про асоціацію в окремих сферах не завжди є послідовною і часто густо може свідчити про небажання державних органів звертатися до правил застосування тих положень Угоди, які стосуються зобов’язань України щодо наближення національного законодавства до відповідного законодавства ЄС. Останнє, як було вже продемонстровано, повинно застосовуватися у світлі його тлумачення Європейським Судом справедливості. Йдеться зокрема про практику застосування національним судом норм, які мають відношення до функціонування ринку електроенергії в Україні і які стосуються міжнародних зобов’язань України в енергетичній сфері, зокрема за Угодою про асоціацію. (Ґрунтовний аналіз особливостей імплементації зобов’язань України в енергетичному секторі, які випливають із Договору про енергетичне співтовариство здійснено у роботах Р. Петрова [8; 23].)

Слід зауважити, що в силу особливої стратегічної економічної і безпекової важливості сектор енергетики був і залишається одним із тих, де наближення законодавства України до відповідного acquis відбувається достатньо послідовно. Більше того, імплементація секторального acquis ЄС у сфері енергетики мала місце в Україні ще до підписання Угоди про асоціацію, що значною мірою вплинуло на формування практики апроксимації національного законодавства України до законодавства ЄС у відповідній сфері.

Як відомо, необхідною передумовою завершення переговорів між ЄС і Україною про УА було приєднання України до Енергетичного співтовариства (далі – ЕнС), що породило для України зобов’язання імплементувати значний обсяг «секторального acquis» ЄС в сфері енергетики [8, c. 23–24]. Завданням Договору про заснування Енергетичного співтовариства (підписаний 25.10.2005 та набрав чинності 01.07.2006; первинною метою ЕнС було формування спільної нормативної бази між ЄС і третіми країнами-учасницями та просування «енергетичного acquis» ЄС (стосовно електрики, природного газу та паливних матеріалів) за межами ЄС), який є частиною національного законодавства України, є створення правової та економічної бази стосовно енергопродуктів та запровадження чітких правил взаємодії між Україною та країнами членами Енергетичного Співтовариства. Співпраця в рамках ЕнС дає унікальну можливість запровадити та застосовувати секторальне acquis ЄС у межах правових систем третіх країн [8].

З метою забезпечення реалізації прав та обов’язків Сторони Договору Україна зобов’язались імплементувати такі нормативно-правової акти ЄС з енергетики: Директиву 2003/54/ЄC від 26.06.2003 р. стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії [44]; Директиву 2003/55/ЄC від 26.06.2003 р. стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу [45]; Регламент 1228/2003/ЄС від 26.06.2003 р. стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії [46].

Протокол про приєднання покладав зобов’язання на Україну запровадити визначений обсяг «енергетичного acquis» ЄС в 5 етапів. Більше того, Україна взяла на себе зобов’язання:

1) дотримуватись принципів «конкурентного acquis» ЄС (Ст.19 ДЕнС [43], статті 101, 102, 106, 107 ДФЄС [47]).

2) дотримуватись загальноприйнятих в ЄС стандартів стосовно експлуатації систем енергомереж (Ст.22 ДЕнС);

3) ухвалити «положення стосовно безпеки постачання, що включає в себе забезпечення різноманітності джерел постачання, технологічну безпеку і вказати на походження імпортованого палива» (Ст.29 ДЕнС).

З огляду на тематику дослідження важливим є звернення до ст.94 Договору про Енергетичне співтовариство, відповідно до якої інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в Договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств. Отже, тлумачення будь-яких термінів чи інших понять, використаних у Договорі, Сторони повинні здійснювати у урахуванням, що вони походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

На виконання своїх зобов’язань за Угодою про асоціацію та Договором про Енергетичне Співтовариство було прийнято нову редакцію Закону України «Про ринок електричної енергії», ст.2 якого зобов’язує суди враховувати рішення Суду ЄС та висновки Секретаріату Енергетичного Співтовариства при застосуванні Закону України «Про ринок електричної енергії» [48].

Таким чином, як видно, правові позиції передусім сформульовані Судом ЄС, є джерелом тлумачення норм, які за своєю природою мають транспозиційний характер з права ЄС через виконання зобов’язань, і які містяться в Угоді про асоціацію. На це безпосередньо вказала Велика Палата ВС у постанові від 3.08.2022  у справі № 910/9627/20. Зокрема Верховний Суд відзначає, що «рішення Суду ЄС належить розцінювати як таке, що дає змогу встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у ст.2 Закону України «Про ринок електричної енергії» [49].

Очевидно, що така позиція ВП ВС свідчить про безумовність застосування практики Суду ЄС під час вирішення спорів, які стосуються тлумачення або застосування норм національного права, які є результатом імплементації зобов’язань за УА та законодавства, яке прийняте або змінене у зв’язку з необхідністю наближення законодавства України до acquis ЄС.

Тому вбачається не зовсім коректною і зрозумілою у теоретичному сенсі позиція ВП ВС, який під час розгляду справи №910/14489/20 за касаційною скаргою ПрАТ «НЕК Укренерго», демонструє відхід від своєї попередньої практики звернення до актів тлумачення права ЄС, які містяться у рішеннях Суду ЄС [50]. Таким чином заперечується важливість імплементації законодавства ЄС у національний правопорядок, не обов’язковість застосування в Україні норм, які імплементовані в рамках наближення вітчизняного законодавства до acquis ЄС.

Наразі справа №910/14489/20 є предметом перегляду ВП ВС з ініціативи колегії суддів КГС. (На нашу думку, Верховний Суд допустився помилки, ухвалюючи висновок про передачу справи №910/14489/20 на розгляд ВП ВС, не врахував, що постанова НКРЕКП від 07.02.2020 №360 визнана протиправною, а також нечинною у справі №640/27130/21 за позовом ТОВ ЛЄ Трейдінг Україна (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2023, ухвали ВС від 16.05.2023 та 06.06.2023) — Прим. авт.).

Остання наполягає на необхідності відступу від висновків тієї ж ВП ВС у справі №910/9627/20 [49]. У цій справі ВП констатувала, що встановлена в Україні плата за послуги на передачу електричної енергії, яка застосовується до експортерів виключно через те, що електрична енергія перетинає кордон, є прямим порушенням взятих Україною міжнародних зобов’язань згідно зі ст.41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та наближеного acquis ЄС у сфері енергетики.

Такий стан речей свідчить про те, що колегія суддів КГС на основі своєї ухвали від 24.05.2023 р. у справі №910/14489/20 пропонує відійти від вже виробленої правової позиції. А це у свою чергу створює ризик для сталості і передбачуваності практики правозастосування і власне судової практики як такої. Колегія повторно просить вирішити питання про застосування ст.41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ст.2 Закону України «Про ринок електричної енергії» разом із правозастосовчою практикою ЕС та ЄС, зокрема рішення Суду ЄС, практикою Європейської Комісії та Секретаріату ЕС. Колегія мотивує свої аргументи дублюванням тексту окремої думки, що висловлена у справі №910/9627/20 до постанови ВП ВС від 03.08.2022 р. [24]. Колегія суддів КГС таким чином стверджує, що означені положення acquis ЄС у сфері енергетики щодо заборони запровадження зборів або інших платежів, що мають еквівалентний характер, на товар через те, що він перетинає кордон, та вказане рішення Суду ЄС не підлягають застосуванню в Україні.

Згідно з ч.1 ст.41 ДЕнС, встановлюється, що «мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру» [43].

Подібне формулювання міститься і в Угоді про асоціацію, відповідно до якого Україна зобов’язалася не запроваджувати або зберігати в силі будь-яких мит, податків або будь-яких інших заходів еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв’язку з вивезенням товарів на іншу територію (статті 27, 31, 271 Угоди про асоціацію). Під час ухвалення рішення у справі №910/9627/20 ВПВС [51], керуючись положеннями п.11 ст.2 закону «Про ринок електричної енергії» (п.11. ст.2 Договору про заснування Енергетичного співтовариства «Суб’єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті»), врахувала рішення Суду Європейського Союзу у справі №С-305/17 «Fensspol. s r.o. v. Slovak Republic» [52] як джерело права щодо тлумачення імплементованих в національне законодавство України положень актів acquis ЄС та Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, якими заборонено стягувати будь-які платежі, які обмежують експорт електричної енергії.

Зауважимо, що норма ч.11 ст.2 Закону України «Про ринок електричної енергії», як акту імплементації законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики (а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури) говорить про те, що суди при застосовуванні норм Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу у значенні «тлумачення» будь-яких термінів чи інших понять, використаних в Договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

Зокрема, у цитованій справі Суд Європейського Союзу у справі C-305/17 «FENS spol s r.o. vs Slovak Republic», надаючи тлумачення положенням Директиви 2003/54/ЄС, встановив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, що накладається на товари через виключно через те, що вони перетинають кордон.

Зазначимо, що відповідна реакція Секретаріату Енергетичного Співтовариства, який слідкує за виконанням Україною міжнародних зобов’язань, стосовно порушення Україною ст. 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства щодо запровадження зборів, які становлять собою митні платежі, а саме стосовно запроваджених в Україні тарифів на передачу та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління щодо обсягів експорту/імпорту, вже висловлена (повідомлення про відповідність від 28.05.2020 р. [53]). Проте цей факт залишився поза увагою колегії суддів КГС, яка фактично створює ситуацію і підґрунтя для порушення Україною своїх зобов’язань як за Договором про заснування Енергетичного співтовариства, так і за Угодою про асоціацію.

Така негативна, на наш погляд, практика Верховного Суду, яка свідчить про непослідовність застосування законодавства ЄС у внутрішньому правопорядку України, зокрема в енергетичній сфері, може стати у майбутньому поганим взірцем для справ, які можуть стати предметом розгляду у національних судах, де застосовуються чи норми Угоди про асоціацію чи законодавство України, що є результатом апроксимації до acquis ЄС також у інших сферах.

Висновок

Виконання Україною своїх зобовʼязань за Угодою про асоціацію з ЄС вимагає від нашої держави послідовного та цілеспрямованого наближення вітчизняного законодавства до acquis ЄС, що повинно здійснюватися як на рівні правотворчості, так і правозастосування. Досягнення інтеграційних цілей Україною також ґрунтується на запровадженні механізмів тлумачення і однакового розуміння положень національного законодавства, яке було прийняте або удосконалене з метою імплементації Угоди про асоціацію. Таке тлумачення повинно відбуватися у світлі практики ЄС, зокрема Європейського суду справедливості. І саме національні суди повинні сьогодні стати лідерами у формуванні належних правових позицій у царині застосування як самої Угоди про асоціацію, так і відповідного законодавства, прийняття або корегування якого відбувається з метою виконання УА.

Крім того з метою імплементації Угоди про асоціацію Україна зобов’язалася скасовувати будь-які положення свого законодавства або припиняти внутрішні практики, що є несумісними з правом Європейського Союзу або з власним законодавством, яке є результатом апроксимації до acquis ЄС.

Створення поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі, забезпечення доступу вітчизняних товарів, послуг до спільного ринку ЄС, які виступають цілями економічної частини УА, також зумовлює потребу у врахуванні особливостей правового регулювання відносин у тих секторах економіки, які охоплюються Угодою. Енергетична сфера у силу своєї стратегічної важливості як у економічному, так і безпековому сенсі є однією із тих сфер, до якої інтеграція України відбувається доволі інтенсивно.

Більше того, ще до укладення Україною Угоди про асоціацію наша держава приєдналася до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, що поклало початок формуванню національного законодавства України у сфері енергетики з врахуванням норм права як самого Енергетичного Співтовариства, так і законодавства ЄС у сфері енергетики. Так, на виконання зобов’язань за Угодою про асоціацію та Договором про Енергетичне Співтовариство було прийнято нову редакцію Закону України «Про ринок електричної енергії», ст.2 якого зобов’язує суди враховувати рішення Суду ЄС та висновки Секретаріату ЄС при застосуванні Закону України «Про ринок електричної енергії». Це означає, що правові позиції передусім сформульовані Судом ЄС, є джерелом тлумачення норм, які за своєю природою мають транспозиційний характер з права ЄС.

Тому не зовсім зрозумілою виглядає сьогодні практика вищих судів нашої держави, які намагаються відійти від сформованих раніше своїх позицій та висновків у спорах щодо заборони запровадження на національному рівні експортного мита або еквівалентних платежів у сфері електроенергетики. Зокрема йдеться про справу №910/14489/20, яка є предметом розгляду у ВП ВС за касаційною скаргою ПрАТ «НЕК Укренерго», і в якій Велика Палата демонструє відхід від своєї попередньої практики звернення до актів тлумачення права ЄС, які містяться у рішеннях Суду ЄС. У свою чергу така практика була сформована у рішенні тієї ж ВП ВС у справі №910/9627/20.

Такий стан речей свідчить не лише про непослідовність судової практики у нашій державі щодо застосування законодавства, яке є результатом імплементації зобов’язань України за Угодою про асоціацію та Договором про заснування Енергетичного співтовариства, що певною мірою нівелює один із важливих елементів принципу верховенства права — принцип правової визначеності, а й певною мірою гальмує інтеграцію до Європейського Союзу через явне порушення Україною своїх міжнародних зобов’язань.

Список використаних джерел

1. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.
2. Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства: Закон України від 15 грудня 2010 р. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 24. Ст. 170.
3. Van der Loo, G., Van Elsuwege, P. (2022). The EU–Ukraine Association Agreement after Ukraine’s EU membership application: Still fit for purpose.
4. Битяк Ю. П., Яковюк І. В. Субрегіональна інтеграція країн Центральної та Східної Європи: уроки для України. Становлення та розвиток науки європейського права в Україні. Liber amoricum до 70-річчя проф. В. Муравйова : монографія ; за заг. ред. К. Смирнової. Одеса : Фенікс, 2017. С. 149–174.
5. Березовська І. А. Вплив Угоди про асоціацію з Євросоюзом на правову систему України. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2011. №. 100 (1). С. 179–185.
6. Костюченко Я. М. Угода про асоціацію з ЄС у національному правопорядку України. Підприємництво, господарство і право. 2019. №. 6. С. 354–359.
7. Петров Р. А. Транспозиція «acquis» ЄС у правову систему України в Угоді між Україною та ЄС про асоціацію. Наукові записки НаУКАМА. Юридичні науки. 2015. Т. 168. С. 81–85.
8. Петров Р. А. Особливості транспозиції «acquis» ЄС у правову систему України в процесі імплементації Угоди між Україною та ЄС про асоціацію та Угоди про енергетичне співтовариство. Lex portus : юридичний науковий журнал. 2017. № 1 (3). С. 22–38.
9. Подорожна Т. Проблеми оновлення Конституції України та національного законодавства в контексті підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Віче. 2015. №. 6. С. 27–31.
10. Шульга А. М., Передерій О. С. Особливості нормативно-правового забезпечення трансформації правової системи України в умовах асоціативного партнерства з Європейським Союзом. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Сер.: Право. 2018. Вип. 25. С. 152–155.
11. Яковюк І. В. Правові основи інтеграції до ЄС: загальнотеоретичний аналіз : монографія. Харків : Право, 2013. 760 с.
12. Яковюк І. Адаптація і гармонізація законодавства в умовах інтеграції: проблема співвідношення. Вісник академії правових наук України. 2012. №4. С. 29–42.
13. 13.       Klabbers, J. (2001). International Law in Community Law: The Law and Politics of Direct Effect. Yearbook of European Law. Oxford Vol. 21, issue 1, (2001): 263 - 298. DOI:10.1093/yel/21.1.263.
14. 14.       Gáspár-Szilágyi, S. (2015). The «Primacy» and «Direct Effect» of EU International Agreements. European Public Law. Vol. 21. Issue 2, pp. 343-370.
15. 15.       Kellermann, A. E. (2008). The rights of non-member state nationals under the EU association agreements. European Journal of Law Reform, Vol. 10, issue 3. P. 339-382.
16. 16.       Klabbers, J. (2001). International Law in Community Law: The Law and Politics of Direct Effect. Yearbook of European Law. Oxford Vol. 21, issue 1, (2001): 263 - 298. DOI:10.1093/yel/21.1.263.
17. 17.       Petrov, R. and Van Elsuwege, P. (2016). What Does the Association Agreement Mean for Ukraine, the EU and Its Member States? A Legal Appraisal. Het eerste raadgevend referendum. Het EU-Oekraїne Associatieakkoord (Montesquieu Institute, Den Haag), pp. 71-88
18. Смирнова К. Застосування Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом та судової практики ЄС в правовій системі України. Угода про асоціацію з ЄС як інструмент забезпечення стійкості економіки України : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (25-26 листопада 2021 року, м. Київ) у 2 частинах. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Навчально-науковий інститут міжнародних відносин, Центр досконалості Жана Моне, 2022. Ч.2. С. 7-9.
19. Смирнова К., Березовська І. Розвиток доктрини прямої дії міжнародних угод у праві Європейського Союзу. Право України. 2019. № 6.
20. Чайковська, В. (2015). Про пряму дію Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом у правовій системі України. Jurnalul juridic national: teorie şi practică, 13(3/2), 109-113.
21. Беляневич В. Е., Беляневич О. А. Науковий висновок щодо застосування положень Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
22. Бойчук Р. П. Особливості створення єдиного регуляторного простору енергопродуктів і матеріалі в рамках енергетичного співтовариства. Збірник наукових праць НДІ ПЗІР НАПрН України. Вип. 6: Інноваційний процес в умовах глобальних викликів : за матеріалами круглого столу, 5.10.2021. Харків: НДІ ПЗІР НАПрН України, 2021. С. 6–13.
23. Петров Р. Енергетичне співтовариство як провідник енергетичного acquis Європейського Союзу для східних сусідніх країн. Європейське право. 2012. №. 2-4. С. 123–144.
24. Смирнова К. В. Процеси застосування acquis ЄС в українській судовій практиці. Закон і Бізнес. 14.08.2023.
25. Шульга Є., Шинкарук Н., Марініч В. Окремі аспекти реалізації зобов’язань України відповідно до угоди про асоціацію з ЄС в частині енергетики. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2021. №. 68. С. 265–270.
26. 26.       Lomaka V., Yakoviyk I., Bilousov Y. Europeanisation and Its Impact on Candidate Countries for EU Membership: A View from Ukraine. Access to Justice in Eastern Europe. 2023. Vol. 6, Iss. 2. P. 59–81. DOI: 10.33327/AJEE-18-6.2-a000221.
27. Білак М. В. Значення Угоди про асоціацію з ЄС: нові виклики для конституційного порядку чи послаблення позиції Основного Закону. Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. 2017. Т. 193. С. 12–16.
28. Петров Р. А. Конституційні аспекти імплементації угод про асоціацію між Європейським Союзом та Україною, Молдовою і Грузією. Право України. 2015, № 8, С. 33-41.
29. Березовська І. А. Правове регулювання відносин Європейського Союзу з асоційованими країнами : автореф. дис.... канд. юрид. наук : спец. 12.00.11. Київ, 2005. 18 с.
30. 30.       Pescatore P. Les relations exterieures des Communautes еигорёеппев. RCADI. 1961. V. II. P. 9–239.
31. 31.       Case 12/86 Meryem Demirel v Stadt Schwäbisch Gmünd: Judgment of the Court of Justice of 30 September 1987. European Court Reports. 1987. P. 03719.
32. Кузьо М. Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом - особливі взаємини засновані на цінностях. Лабораторія законодавчих ініціатив. 2012. 40 с.
33. Chochia, A., Popjanevski, J. Change of Power and Its Influence on Country’s Europeanization Process. Casestudy: Georgia, in T. Kerikmäe& A. Chocia, Political and Legal Perspectives of the EU Eastern Partnership Policy, Cham, Springer, 2016, pp. 197–198.
34. Ван Елсувеге П. Угода про асоціацію між Україною та Європейським. Союзом як інноваційний правовий інструмент. Право України. 2015. №8. С. 9–16.
35. 35.       European Council, Press Remarks by H. Van Rompuy, President of the European Council, following the EU-Ukraine Summit, Brussels, 25 February 2013, EUCO 48/13.
36. 36.       Lazowski A. (2008). Enhanced Multilateralism and Enhanced Bilateralism: Integration with out Membershipin the European Union.Common Market Law Review. № 45 (2). Рр. 1433–1458.
37. Хорольський Р. Законодавче наближення і пряма дія Угоди про асоціацію. Угода про асоціацію Україна-ЄС. Блок 2, частина 4.
38. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.07.2018 у справі №910/14972/17.
39. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.07.2019 у справі №910/4947/18.
40. Постанова Касаційного адміністративного суду від 31.03.2020 у справі №640/65/19.
41. Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя: постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19.12.2014 №13.
42. Про міжнародні договори України : Закон України від 29.06.2004 №1906-IV. Відомості Верховної Ради України. 2004. №50. Cт. 540.
43. Договір про заснування Енергетичного Співтовариства від 25.10.2005.
44. Directive 2003/54/EC of the European Parliament and of the Council of 26 June 2003 concerning common rules for the internal market in electricity and repealing Directive 96/92/EC - Statements made with regard to decommissioning and waste management activities.
45. Directive 2003/55/EC of the European Parliament and of the Council of 26 June 2003 concerning common rules for the internal market in natural gas and repealing Directive 98/30/EC.
46. 46.       Regulation (EC) No 1228/2003 of the European Parliament and of the Council of 26 June 2003 on conditions for access to the network for cross-border exchanges in electricity (Text with EEA relevance).
47. Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу з протоколами та деклараціями.
48. Про ринок електричної енергії: Закон України від 13.04.2017 №2019-VIII.
49. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.
50. Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24.05.2023 №910/14489/20.
51. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.
52. 52.       Judgment of the Court (Fourth Chamber). In case №С-305/17 «Fensspol. s r.o. v. Slovak Republic» 6 december 2018.
53. 53.       Compliance note by the Energy Community Secretariat Ukraine – electricity Public Service Obligations Act 2020 CN 03/2020. 28 May 2020.

Закон і Бізнес